БЛУКАЛЬЦі ДВА ВІЧНІ: БАКАЙ І «РЕФОРМИ»

Сергій Рахманін 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Усе. Більше про імплементацію — жодного слова. Ні, не набридло, просто днями з’ясувалося: те, що так довго і завзято має намір зробити з Конституцією її беззмінний гарант — і не імплементація зовсім. Тих, хто помилявся, просвітив Віктор Шишкін — колишній генеральний прокурор і чинний народний депутат роз’яснив, що згаданий вище термін використовується лише тоді, коли мова йде про міжнародні правові акти. Юридична ж реалізація результатів квітневого референдуму має з імплементацією стільки ж спільного, скільки Олександр Волков із відродженням регіонів.

Повіримо Шишкіну на слово. А ось вірити в слово Кучми не хочеться. Хочеться вірити, що наступного разу озвучена главою держави погроза «вжити необхідних заходів» (якщо парламент найближчого четверга проігнорує президентську версію внесення змін до Основного Закону) не більш ніж політичний інструмент. Гайковий ключ, за допомогою якого Леонід Данилович звичайно відкриває дискусію з народними засідателями. Сокира, що, за переконанням арбітра нації, повинна перманентно повисати над Радою, щоб стимулювати законотворчий запал її мешканців.

ДУМАЙТЕ САМі, ВИРіШУЙТЕ САМі...

Коротенько нагадаємо події останніх тижнів. Президентський проект конституційних поправок відправився до головної судової інстанції країни в пакеті з альтернативним варіантом, відомим у народі під назвою «проекту Мороза — Головатого». Про останній документ хранитель конституційних прав і свобод відізвався з властивою йому афористичністю, проявивши при цьому незвичайні знання в галузі зоології, геометрії та механіки. Конституційний суд про проект «МГ» не відізвався ніяк, пообіцявши зробити це пізніше. Проект Леоніда Даниловича члени КС «освятили», але при цьому зробили ряд суттєвих зауважень, що можна було б прийняти за чемну пропозицію доопрацювати документ. Президент натяку не зрозумів і проект у первісному ви- гляді відправив до Верховної Ради. Разом із наполегливим побажанням проголосувати не пізніше 14 липня. Члени парламентського Комітету з питань пра- вової політики уважно (уже вкотре) ознайомилися з папером, після чого була ухвалена одностайна рекомендація колегам — утриматися від підтримки президентських поправок. Паралельно був підготовлений проект постанови, що передбачав обов’язковий одночасний розгляд обох документів, що стосуються внесення змін до головного державного статуту. І отоді рука звично потяглася до «сокири».

Лідера нашої країни важко запідозрити в непоінформованості. Леонід Данилович, зокрема, непогано поінформований про настрої, що панують у законотворчому корпусі. Як-не-як він сам колишній нардеп і прекрасно розуміє: тих, хто ризикне привселюдно противитися скасуванню депутатської недоторканності — небагато, але тих, хто готовий добровільно відмовитися від імунітету — ще менше. Знає Президент про невдоволення партійних босів і вождів лобістських угруповань, викликане майбутнім скороченням депутатських місць — мандатів стає менше, витрат — більше. Кучмовські інформатори, певно, проінформували свого патрона і про те, що чи не в кожній із «більшовицьких» фракцій утворилося по три «гуртки за по- літичними інтересами». Одні збираються беззаперечно підтримати президентські нововведення. Інші планують у четвер утриматися під час голосування і збираються чекати, коли проект Кучми буде приведений у відповідність з елементарними юридичними вимогами (поза залежністю від того, хто це зробить — Банкова чи «змішана» погоджувальна комісія). Треті настроєні 14 липня голосувати проти і мають намір домагатися якнайшвидшого вердикту КС із приводу альтернативного проекту. Сподіватися на підтримку комуністів Кучмі за нинішньої ситуації нерозумно — після передчасної кончини таємного голосування «скидання» лівих голосів стало поняттям настільки ж утопічним, як крах імперіалізму. Фракція КПУ теоретично готова проголосувати за двопалатний парламент в обмін на новий виборчий закон — жорстко пропорційний і з більш високим відсотковим порогом. А ось все інше — перепрошую. Непросто і з «Батьківщиною» — 35 депутатських голосів готові підспівати Президенту лише після того, як Юлія Тимошенко стане володаркою відразу двох ТЕКівских стільців — віце- прем’єрського і міністерського. Ранком стільці — увечері мандати. Увечері стільці — ранком мандати. Але стільці — наперед!

Уся країна знає, як президентська команда вміє «працювати» з опозиціонерами і як сам Президент уміє «умовляти» тих, хто сумнівається. Але наприкінці передостаннього робочого тижня 226 голосів у Леоніда Даниловича ніяк не витанцьовувались. Глава держави удався до звичної політики натискування не тільки через особливості характеру — дотепер тактика тиску майже завжди приносила йому успіх у сутичках із парламентаріями.

Про те, навіщо главі держави був необхідний референдум і навіщо йому сьогодні потрібна правова легалізація його результатів, уже написані томи. Але, крім стратегічних інтересів, Кучма майже напевно переслідує і тактичні цілі. Впровадження квітневого волевиявлення — штука непроста і нешвидка. Якщо Президент із скрипом збирає 226 «простих» голосів на цій сесії, то як йому буде наступної добути 300 «конституційних»? Багато хто думав, що він проведе референдум і тимчасово «затихне», поки не розбереться з поточними проблемами. Але він наполягає, квапить, поганяє. Чому? Може, тому, що йому постійно потрібний конфлікт із парламентом? Будь-яка конфронтація з главою держави для ВР — серйозний стрес: оголяються уразливі місця, загострюються внутрішні протиріччя. Банковій стає простіше сварити, тих які тільки-но намацали точки дотику потенційних союзників, легше топити одних руками інших, позбавляючи парламент найменшого шансу сколотити опозицію.

А може, Президент відчуває потребу постійно демонструвати, хто в будинку хазяїн? Щоб це бачили сусіди України, щоб про це не забували таємні і явні супротивники нинішньої влади?

Що на сьогодні для першої особи держави важливіше — зберегти нинішній рівень керування політичними процесами або ж крок за кроком «дотиснути» парламент і домогтися абсолютного контролю над процедурою написання, прийняття і реалізації законів? І якщо Президент замахнувся на друге, то як далеко він спроможний зайти? Що для нього межа дозволеного? Указ про імплементацію? Указ про розпуск? Два укази? Що переможе — мисливський азарт чи інстинкт самозбереження?

Адже Україна сьогодні як ніколи залежна від зовнішніх запозичень і пожертвувань. Нам треба буде віддавати борги, закривати Чорнобиль, рятувати майже бездиханну енергетику. Чи є шанс на кредити, інвестиції та реструктуризацію боргів у політично нестабільної країни? Чи може вважатися політично стабільною країна, в якій вища посадова особа піде на антиконституційні кроки, незважаючи на недвозначні застереження європейських інституцій? Чого Кучма боїться більше — кланів чи політичної ізоляції? Автор цих рядків просить вибачення в читача за те, що питальних пропозицій у тексті чи не більше, ніж стверджувальних. Але чи є відповіді на ці запитання в самого Президента?

Люди, близькі до президентського оточення, вважають, що главі держави найближчим часом доведеться вирішувати ще одну проблему: ким жертвувати — парламентом чи урядом. Багато хто й у ВР, і в АП переконані, що надії на мирне співіснування виконавців і законодавців уже немає і не пізніше ніж восени Леонідові Кучмі доведеться одну з владних гілочок обламати. Олександр Волков, якщо не помиляюся, майже відкрито розповідав, що вже у вересні на зміну Ющенку прийде Щербань, і новий Кабінет окупують люди, збагачені співробітництвом із «Демсоюзом», «Соціальним захистом» і «Відродженням регіонів». Може, така впевненість у своїх силах і стала нагодою для чергового удару по позиціях Олександра Михайловича?

Як би там не було, але під самісінький фінал п’ятої сесії в будинку на Грушевського почали відбуватися події, здатні серйозно змінити не тільки конфігурацію більшості, що почала було розповзатися, а й здатні вплинути на глобальні внутрішні політичні процеси. Приміром, на кадрові перестановки в системі виконавчої влади, на взаємовідносини парламенту й уряду, а отже — і на прийняті ВР рішення. Парламентські олігархи, зайняті то з’ясовуванням стосунків між собою, то війною з урядом, схоже, прогавили одну чудову інтригу. На наших очах реалізовується комбінація, яка може дозволити Президенту вирішити деякі з наболілих питань без застосування жорстких заходів…

ВіН НОСИВ ФРАК, ПОЇВ ШАМПАНСЬКИМ УСіХ БЕЗДОМНИХ СОБАК...

Після того, як Олександр Волков відвоював кабінет на Банковій, а його колега по фракції Олексій Кучеренко завоював право оселитися в кабінеті губернатора Запоріжжя, деякі мас-медіа відразу заговорили про відродження лідера «Відродження». Ще на старті кампанії з довиборів дехто з журналістів прогнозував «Регіонам» поповнення в кількості трьох-чотирьох помітних бійців. Прес- кулуарами поповзли чутки про якийсь медіа-концерн, у створенні якого нібито (крім власне Волкова) мали намір узяти участь Володимир Сацюк і Ганна Антоньєва.

Оптимізм подібних публікацій людям поінформованим здавався дещо необгрунтованим. Ті ЗМІ, які людський поголос пов’язували із ім’ям Волкова, за деякими даними, переживають нині не найкращі часи. Стосовно ж Кучеренка, навряд чи можна припустити, що Олександра Михайловича й Олексія Юрійовича зв’язує міцна дружба. Ще більш сумнівно, що несподіваним злетом кар’єри новоявлений губернатор якимось чином зобов’язаний своєму патрону по фракції. І вже зовсім наївно було б думати, що прихід Кучеренка до обласного керма здатний істотно підсилити позиції Волкова. Букет лілій, надісланих у подарунок із нагоди призначення, нікого ні до чого не зобов’язував.

Слід зазначити, що, за однією з версій, ініціатором створення «Відродження регіонів» був не Волков (як, швидше за все, помилково стверджував багато хто), а Бакай. Якщо пам’ятаєте, «ВР» було засновано групою депутатів- трейдерів (у тому числі і згаданим вище Кучеренком), що ніколи не приховували своїх ділових і дружніх стосунків з Ігорем Михайловичем. Не соромився своєї дружби з мега-трейдером і Олександр Волков. Кілька політиків на підставі цього зробили сумнівний висновок, що Бакай (у перемозі якого на довиборах у парламент ніхто особливо не сумнівався) після одержання мандата може записатися до «Відродження». Якщо, звичайно, не полінується створити свою фракцію.

Ігор Бакай — фігура в українському політичному бізнесі вельми цікава і досить суперечлива. Серед колег по цеху він користується репутацією навдивовижу щасливого і на рідкість живучого. Керівник «Нафтогазу» у період президентських виборів потрапив до числа найбільш наближених «штабних» Леоніда Кучми. За твердженнями деяких джерел, Бакай не виконав узятих на себе обіцянок і не повністю справився з покладеними на нього функціями, але ніяких серйозних наслідків це, однак, не спричинило. Після довгих і тривалих боїв наш герой змушений був лишити викоханий ним НАК, але, проте, умудрився лишити на «Нафтогазі» свою довірену особу — Ігоря Діденка.

Знайомі характеризують Ігоря Михайловича не тільки як чіпкого підприємця, а й як страшенного життєлюба. Бакай — це широка і пристрасна натура, це — полювання в Африці, це пікнічки, де ікру їдять прямо з цебра. Багато колег по олігархічному цеху, як свідчать люди знаючі, заздрять не тільки легкості, з якою він заробляє гроші, а й легкості, з якою він їх витрачає. Він із тих, хто може заплатити за те, що впало в око, подвійну ціну, а потім (коли настає гостра потреба в готівці) терміново продати недавно придбане вчетверо дешевше. Такі люди звичайно однаково легко знаходять як друзів, так і ворогів, але Бакай зберіг більш-менш пристойні стосунки практично з усіма ключовими фігурами у світі політико-економічного лобізму (Юлія Тимошенко — мабуть, єдиний виняток). І що найцікавіше, він чи не єдиний із підприємців-монстрів, до якого відчували щось на кшталт симпатії націонал-демократи. Він найкраще вписувався в їхню формулу: «Якщо вже олігарх — неминуче зло, так нехай він буде патріотом». Бакай багатьом уявлявся «своїм» олігархом. Уже не знаю чому. Можливо, інші були схожі на «свого» ще менше.

Як ви гадаєте, чи могла така чудова людина програти вибори в провінційному Житомирі? І чи могла така людина погодитися на другі ролі, піти дублером, нехай навіть і до Волкова? Тим більше, що Олександра Михайловича продовжували переслідувати невдачі. Новобранці-депутати чомусь не поспішали «відроджувати регіони». Підтриманий волковським «Демсоюзом» Іван Салій вирішив записатися до ющенківських «Реформи-Конгрес». Член «ДС» Зиновій Кулик узагалі не пробився в депутати, хоча спочатку все для нього в його рідному Львові складалося нібито непогано. Але адмінресурс використовували для іншого. Взагалі про вибори у Львові ходили моторошні оповідки... Урни з подвійним дном. Анонімні листівки не найкоректнішого змісту. Фантастичні феєрверки. Відповідальні громадяни, котрі спочатку безвідповідально беруть деякі суми за надання посильної допомоги під час підрахунку голосів, а потім повертають їх, оскільки поступає вказівка згори. Але це все чутки, а те, що «Демсоюз» нічого не одержав, — факт. Волков точно потрапив у смугу невдач. І щоб щасливчик Бакай пішов до нього?

«Створюватиме свою фракцію», — шепотіли по кутках у Верховній Раді. І раптом як сніг на голову — Бакай іде в «Реформи-Конгрес»! За ним ідуть 15 чоловік! 17!! 27!!! Як мінімум семеро з них — нібито з «Відродження регіонів». Просліджується також чіткий намір «пошкребти по засіках» НДП, «поскубати» УНР і грунтовно «потрусити» «Батьківщину». Поінформовані джерела повідомляють спочатку про зустріч Бакая і лідера «Реформ» Пинзеника з Президентом, потім про рандеву з прем’єром. Переговори затягуються. Главі Кабміну є над чим замислитися — Бакай готовий надати посильну гуманітарну (фінансову, організаційну і лобістську) допомогу єдиній відверто проющенківській фракції. Але висуває ряд умов. Найбільш принципова — найважча: повернути до «Нафтогазу» Діденка. Першому міністрові, ослабленому війною мало не з усіма відразу парламентськими політико-фінансовими холдингами, підмога у вигляді свого власного повноцінного центру впливу вельми до речі. Вже вчора прес-служба «Реформ» ощасливила громадськість повідомленням про «приєднання Ігоря Бакая до фракції «Реформи-Конгрес» на її пропозицію». Консенсус позначився. Але форми його ще не визначені. Як повідомив один поінформований політик, процес «утрясання» й «усушки» триватиме не один тиждень.

Хто автор цієї несподіваної комбінації, взнати напевно не вдалося. Але прикинути, хто що отримає (і що загубить), коли її доведуть до кінця, — нам ніхто не забороняє. Ющенку дістається серйозний, хоча і не зовсім надійний лобістський центр у парламенті. А заодно у нього з’являється головний біль — тепер йому доведеться чи балансувати між Бакаєм і Тимошенко, чи лишити Юлію Володимирівну на з’їдання всім бажаючим. Крім того до «чистуна» Ющенка прив’язують уже не одного, а відразу двох олігархів. З таким вантажем довго на поверхні не втримаєшся.

«Реформи» здобувають значну організаційну базу. І дещо псують фасад. У Пинзеника з’являється реальний шанс отримати посаду віце-прем’єра.

Кучма зв’язує Ющенка, послаблює Волкова, змушує нервуватися Медведчука, спускає з небес на землю Тимошенко.

Бакай, здається, псує стосунки з Волковим. Але навзамін одержує НАК, прямий вихід на Кабмін, непоганий парламентський дах, президентське благословення і поле для діяльності.

Я б на його місці ознаменував своє повернення до Верховної Ради яким-небудь масштабним дійством воістину бакаєвського розмаху. Приміром, організував би безболісне проходження президентського проекту внесення змін до Конституції. Шкода, часу залишилося обмаль — усього тиждень...

Сергій РАХМАНІН
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92