Cherchez Le Petrol

Алла Єрьоменко 18 лютого 2005, 00:00
foto-49288-10347.jpg

Читайте також

Демарш міністра юстиції України Романа Зварича, пов’язаний із розпорядженням уряду «Про реекспортні операції з нафтою» від 16 лютого 2005 року, окрім конфлікту особистих інтересів, розкрив й інші конфлікти, що існують між бізнесом та владою.

Із усього відомого на сьогодні про «мотиви» відставки Р.Зварича достеменно випливає наразі лише те, що він справді порушив субординацію і правила внутрішньоурядового етикету. Наскільки вагомими були у міністра на те причини і чи були взагалі — на цей час стверджувати не можна.

Однозначно наразі те, що факти й причетні до цієї історії особи кажуть, що міністр юстиції відмовився візувати розпорядження уряду, яке забороняє реекспорт нафти з України. Причому візувати його (а всі аналогічні документи мають проходити таку процедуру в Мін’юсті на предмет відповідності чинним законам і міжнародним зобов’язанням України) пан Зварич відмовився в той момент, коли на митниці «зависла» нафта, яку хотіло вивезти з України до Словаччини товариство з обмеженою відповідальністю «Ойл транзит». Заступником генерального директора цього ТОВ значиться пані Світлана Зварич — дружина міністра юстиції.

Короткий коментар із цього приводу Романа Зварича «5 каналу» зводився до того, що членів його сім’ї окремі члени уряду втягують у корупційні схеми. Не потерпить пан Зварич і втручання депутатів від нафтобізнесу в роботу його міністерства.

Поіменно він нікого при цьому не назвав. Однак треба врахувати, що підготовці гучного реекспортного розпорядження Кабміну передувало засідання уряду з докладним розбором тіньових схем у нафтобізнесі. У цьому засіданні взяв активну публічну участь народний депутат Ігор Єремєєв. Ім’я цього волинського бізнесмена тісно пов’язане з нафтотрейдерською групою «Континіум», яка контролює 43% НПК «Галичина» і ринок нафтопродуктів у західних областях України.

Отож, дружина міністра юстиції (у своєму посланні на ім’я прем’єр-міністра й у листі на ім’я депутата Ключковського) С.Зварич, можна сказати, буквально звинуватила І.Єремєєва в тому, що він пропонує їй незаконну операцію, а це, за її словами, і послужило приводом для обурення Р.Зварича та його відмови підписати розпорядження уряду про ТИМЧАСОВУ, як з’ясувалося пізніше, заборону реекспорту нафти.

Загалом такою бачилася ця історія до моменту, поки «Дзеркалу тижня» не вдалося відновити реальну картину нездійсненої нафтової афери з 3 млн. тонн російської нафти і, відповідно, деякі причини демаршу міністра Р.Зварича.

Однак, як вдалося нам з’ясувати, історія ця насправді значно прозаїчніша, хоча й глобальніша.

Отже, ТОВ «Ойл транзит» якимось чином домовилося з російською стороною про «закупівлю» 3 млн. тонн нафти. Хто з боку Росії виступав ініціатором продажу нафти саме цій компанії, можна лише здогадуватися, коли врахувати, що згодом, скаржачись прем’єр-міністру, пані Зварич повідомила: презентована нею компанія «Ойл транзит» одержала «підтвердження» у листі заступника голови Федерального енергетичного агентства РФ пана Гордєєва про те, що, мовляв, ця нафта йде поза запланованими обсягами нафти для українських НПЗ (відповідно до щорічного міжурядового протоколу). Відразу постає запитання: чому таке підтвердження подане на ім’я компанії, а не в уповноважені державні органи України? Навряд чи така велика партія нафти могла б пройти повз увагу (чи особисту участь?) глави російської АК «Транснефть» Семена Вайнштока, якому довелося погоджувати графік прокачування такого обсягу. Не міг не знати про це і паливний міністр Росії пан Юсуфов. Та Бог із ними, зрештою — це їхня зона відповідальності.

Правда, при цьому, за словами міністра економіки України Сергія Терьохіна, перед урядом України постає запитання: чи зараховуються зазначені 3 млн. тонн російської нафти в загальну квоту поставок російської нафти для українських НПЗ, яку, як уже зазначалося, щороку вказують у міжурядовому протоколі Україна—РФ? Ніяких підтверджень цього, окрім вищезгаданого листа пана Гордєєва на ім’я ТОВ, немає. Принаймні поки що їх знайти не вдалося. С.Терьохін вважає: «Якщо ця нафта входить у виділену росіянами для українських НПЗ квоту на поставки сирої нафти у 2005 році, то тоді Україна отримує 3-мільйонний дисбаланс на внутрішньоукраїнському ринку нафтопродуктів».

Уявіть собі, якщо й так нестійкий ринок нафтопродуктів України відчує й дізнається (а це станеться майже автоматично) про такий дисбаланс, а точніше нестачу 16—17% від потреби в нафтопродуктах, та ще й напередодні майбутньої посівної кампанії, то вже ніякі меморандуми й заборони не врятують нас від моментальної паливної кризи і цінового стрибка. Тим більше що досягнута домовленість уже уряду Ю.Тимошенко з нафтотрейдерами про правила гри на вітчизняному ринку нафтопродуктів, за словами глави Мінпаливенерго України Івана Плачкова, ніяких цінових обмежень не містить...

Та перш ніж ці 3 млн. тонн нафти надійшли б в Україну, компанія-експортер мусила отримати відповідний дозвіл у держорганах України. Отож, пояснив С.Терьохін, форма і процедура одержання такого дозволу принаймні викликає подив. По-перше, дозвіл на прокачування зазначеного обсягу нафти видав заступник міністра економіки України, який уже не мав жодних повноважень... 4 лютого 2005 року — в день «інавгурації» прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та її уряду. По-друге, видача таких дозволів ніколи не входила у компетенцію саме цього чиновника. Підписавши все-таки дозвіл, цьому чиновнику довелося потім навздогін самому оформляти на своє ім’я право підпису для митниці. І вже наступного дня було дано дозвіл митниці на оформлення цієї нафти.

Хоча існує стандартна перевірка для видачі митного дозволу — 15 днів (щоб пересвідчитися, що всіх формальностей і законності угоди дотримано).

Таким чином, під шумок нових призначень когось «умовили» підмахнути всі ці дозволи, сподіваючись, мабуть, що ніхто потім не розбереться. Фактично це означає фальсифікацію рішення «із внутрішніх процедур». Але це півбіди, хоча через такі адміністративні порушення стільки всього накрутили... Є значно далекосяжніші економічні наслідки цієї угоди з «неоформленими»
3 млн. тонн російської нафти.

Міністр економіки України нагадує: «У відповідності до ст. 4 Договору про вільну торгівлю між Росією і Україною, реекспорт будь-якого товару, що оподатковується митами при експорті з Росії, заборонений. Можна, в окремих випадках, отримати рішення на реекспорт певних товарів на урядовому рівні (як то кажуть, немає правил без винятків), але цього зроблено не було». Тим більше у такий стислий термін і під шумок зміни уряду. Так чи інакше, але ТОВ «Ойл транзит» такого дозволу не має (або принаймні про нього уряду нічого не відомо).

Що означає це для України та російсько-українських торгових відносин, в інтерв’ю «ДТ» пояснив міністр економіки Сергій Терьохін: «Для Російської Федерації це (реекспорт 3 млн. тонн нафти. — Авт.) було б приводом звинуватити Україну в порушенні базового економічного договору, що Україні вкрай не бажано в час проведення переговорів про вилучення груп товарів із переліку оподатковуваних...»

Тепер про такий досить важливий і дуже неприємний «сюрприз», який може очікувати нас у разі викиду на європейський ринок настільки великої неврахованої партії нафти. Як відомо з листів пані Зварич, ТОВ «Ойл транзит» планувало, а точніше — законтрактувало поставку 3 млн. тонн нафти до Словенії. Колись «під прапором» України (а саме так це ТОВ планувало реекспортувати нафту) на європейський ринок надходили незначні партії нафти. «Україна не є учасником європейського розподілу ринку, а отже, ніколи не робила погоди на цьому ринку — ні за обсягами поставок, ні за цінами. Тим часом ТОВ «Ойл транзит» планувало поставити нафту за цінами, значно нижчими, ніж існують на цьому ринку», — зауважив С.Терьохін.

За найоптимістичнішими підрахунками, відмінність між законтрактованою ціною 3 млн. тонн «української» нафти й ціною на ринку, приміром, Словенії становить 44 дол. на кожній тонні нафти, за песимістичними — 64 дол. Приблизні підрахунки показують: задекларована ціна цих 3 млн. тонн нафти може відрізнятися від більш-менш реальної на 13,2—19,2 млн. дол. І це лише можлива різниця... Але навіть коли цю нафту й буде продано за цінами, більш наближеними до тих, які діють на євроринку, вже сам обсяг вносить дисбаланс на нафторинок цього регіону. На думку С.Терьохіна, «у такому разі Україну очікують санкції антидемпінгового характеру». Зазначте, державу Україну, а не компанію-екпортера. Чи потрібні такі проблеми України нині, коли йдеться про переговори про умови торгівлі з Євросоюзом?

Але повернімося до цін на нафту. Безумовно, це тільки припущення, що в Європі нафту вдасться продати за такими демпінговими цінами (навряд чи таке можливо). А це може означати, коли наші припущення правильні, що десятки мільйонів доларів підуть на рахунки якогось офшору. Але головне — базу для нарахування податку на прибуток компанії «Ойл транзит» буде зменшено саме на таку суму (приблизно на 4,5 млн. дол. на перших 100 тис. тонн нафти). Помножте це відсотків на 20 (відшкодований ПДВ), і ви отримаєте багатомільйонний результат фіскального характеру для бюджету України зі знаком «мінус». Інакше кажучи, ці мільйони просто буде виведене з бюджету країни під приводом «повернення» ПДВ як експортеру.

Ось, власне, через усе це і зчинилася буча між членами уряду, а точніше — між урядом та Романом Зваричем. Але ця історія була б неповною без іще однієї глави про те, як же «Ойл транзит» змогла «посваритися» з НПК «Галичина» (Дрогобицький НПЗ) і, відповідно, особисто з паном Єремєєвим. Коли ця «сумнівна» нафта потрапила-таки на цей нафтопереробний завод, якось так вийшло, що нафту Світлани Зварич керівництво НПК «Галичина» реекспортувати відмовилося (чи, можливо, побоялося). При такій позиції «Галичини» схема вивезення нафти опинилася під загрозою. Проте компанії «Ойл транзит» справді запропонували продати нафту в Україні через кілька фірм, аби поставити її як нафту, призначену за квотою для українських НПЗ, зокрема для того ж таки НПК «Галичина». Тобто для внутрішнього ринку. Але ТОВ «Ойл транзит» уже має експортний контракт (хоча у своєму ж листі на ім’я прем’єра компанія згадує реекспорт і експорт одночасно).

Учасники нафтового ринку в розмові з кореспондентом «ДТ» підтвердили: існують такі схеми реекспорту, коли російські компанії (чи їхні представники в Україні) поставляють нафту нібито за експортною квотою в рамках міжурядового протоколу — для НПЗ України. Таким чином, ті ж таки російські компанії уникають експортного податку й заодно в такий спосіб збільшують свою експортну квоту (така нафта тільки з початку 2005 року оподатковується за нульовим ПДВ). Потім завод нібито відмовляється від нафти, й тоді її експортують. Формально експортують, але насправді це і є реекспорт, що заборонено договором між Україною та Росією. Понад те, заявляючи ту ж таки нафту як експортну з України (нонсенс: Україна тільки за рік видобуває менше 4 млн. тонн нафти, а тут лише одна фірма має намір експортувати відразу 3 млн. тонн!), такий «експортер» звертається за відшкодуванням ПДВ із держскарбниці.

Отож схема проста й ефективна. Особливо коли врахувати, що такі «оборудки» практикувалися з проміжною участю українських нафтопереробних заводів, розміщених ближче до Бродів. А там недалеко два західноукраїнських НПЗ — Дрогобицький і Надвірнянський (НПК «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття»). А щоб нафта максимально швидко доставлялася на експорт, доречним виявився й реверс нафтопроводу Одеса—Броди, бо в Одесі таку незаконно реекспортовану нафту швидко вантажили на танкери — хоч тобі до Словенії, хоч куди хочеш. Одне слово, кінці у воду.

Ось приблизно такий причинно-наслідковий зв’язок встановило, скажемо так, внутрішнє розслідування уряду стосовно претензій і обвинувачень подружжя Зваричів на адресу членів уряду й депутатів.

Природно, під час цього розслідування експерти Мінекономіки надіслали запити і в Мінпаливенерго, і в інші причетні держустанови та служби, а також безпосередньо компанії «Ойл транзит». Жодних офіційних відповідей від зазначеної компанії та пані Зварич не надійшло. Зате, як повідомив «ДТ» Сергій Терьохін, по урядовому зв’язку надійшов дзвінок від заступника генерального директора ТОВ «Ойл транзит» Світлани Зварич до міністра економіки України... Справедливо вважаючи, що член уряду, міністр економіки не повинен вдаватися до роз’яснень із комерсантом з таких питань, і не будучи все ж таки експертом ринку нафти й нафтопродуктів, пан Терьохін обмежився поясненням, що розмовляти про проблему, яка цікавить комерсанта С.Зварич, він не має наміру. Так само, як і з будь-ким іншим.

Саме напередодні цього випадку уряд розпорядився до з’ясування всіх нюансів ринку нафти України призупинити реекспорт нафти. Відповідно, «контракт» на 3 млн. тонн нафти, опікуваний С.Зварич, виявився заблокованим: нафта в Україну ввійшла, а вийти не може.

Один із ініціаторів заборони реекспорту нафти народний депутат І.Єремєєв в інтерв’ю «ДТ» повідомив: він особисто не пов’язує «гнів» подружжя Зваричів і тим паче міністра юстиції Р.Зварича зі своєю ініціативою про заборону реекспорту нафти. Він запевняє, що керувався виключно державними інтересами, тим паче як людина, обізнана з нафтовим бізнесом. Утім, І.Єремєєв мимохідь зауважив: «… мабуть, міністрові юстиції є чим перейматися, коли він так повівся»...

Цілком можливо, що, розібравшись у всіх деталях угоди ТОВ «Ойл транзит», уряд навіть дозволить цій компанії реекспортувати нафту з України. Згодом дізнаємося.

Але вже на нинішньому етапі ця «нафтова» історія видається дуже повчальною.

По-перше, очевидно, що до проголошеного Президентом розмежування бізнесу і влади ще далеко.

По-друге, така формальна «відмова» від бізнесу, як переведення його на ім’я дружини чи іншого близького члена сім’ї, — це аж ніяк не вихід із бізнесу.

Але навіть якщо у випадку з паном міністром юстиції його дружина задовго до цього самостійно займалася бізнесом, без його участі, все одно виникає безліч запитань. Чи має право пан міністр, використовуючи своє службове становище, надавати родичці можливість урядового зв’язку зі своїм колегою по уряду? Але й це ще не все. Чи має право міністр, «напівзаявляючи» про свою відставку, перед тим відмовлятися від виконання своїх прямих обов’язків (візування розпорядження Кабінету міністрів при такій емоційній мотивації) фактично виставляти уряду ультиматум: або заборона реекспорту, або моя відставка?..

Президент Віктор Ющенко назвав те, що відбувається, «проблемою росту нової команди». Закулісно «виписавши по перше число» всім учасникам конфлікту. Швидше за все, відставку Романа Зварича він не прийме. А питання про можливість відставки міністра юстиції Кабінет міністрів розгляне 22 лютого.

Але описана історія, сподіваємося, стане уроком для всіх: будь-які спори господарюючих суб’єктів мають, як це передбачено законодавством, вирішуватися в судовому порядку, навіть коли в суб’єкта підприємницької діяльності є претензії до уряду з приводу розпоряджень або постанов.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.33