ПРО БОРОТЬБУ З КУРІННЯМ НА ПОРОХОВІЙ БОЧЦІ

Юлія Мостова 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Наш співрозмовник — незвичайна людина і талановитий учений. Ось лише деякі моменти його життя, які можуть досить яскраво охарактеризувати особистість ученого: у розпал застою, перебуваючи на викладацькій роботі в КВІРТУ, на партійних зборах він виступив із пропозицією виключити Леоніда Брежнєва з партії за нескромність, виявлену під час отримання ордена Перемоги. Він виявився єдиним фахівцем з усього Радянського Союзу, який зміг знайти причину зникнення урядового зв’язку під час проїзду президента СРСР Михайла Горбачова Москвою. Саме він у провінційній лабораторії КВІРТУ розробив систему заобрійних локаторів, спроможних відстежувати крилаті ракети і бомбардувальники «Стеллс». Саме йому наприкінці існування СРСР доручили створити Центр проривних технологій, що щедро фінансувався, центр, який згодом перейшов під крило Генерального штабу МО незалежної України. В активі вченого 68 авторських посвідчень, 9 із яких були затребувані оборонним відомством і запущені в серійне виробництво. Наш співрозмовник — доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР і нині президент Міжнародної громадської організації «Асоціація вчених, фахівців і діячів науки — «НАУКА» Вадим Павлович ПРОКОФ’ЄВ. Він і його команда — джерело реальних ідей та реальних історій. Однією з них — про ракетне паливо — він поділився з читачами «Дзеркала тижня».

У радянській армії були розроблені чіткі правила безпеки для працюючих із ракетним паливом, і, наскільки мені відомо, вони неухильно дотримувалися. Ті самі правила роботи існують і в українській армії. Водночас я ніколи не забуду, що, коли був лейтенантом ракетних військ, мені довелося стати свідком загибелі командира відділення, молодого сержанта. Він, виконуючи роботи з ракетним паливом у протигазі, який нещільно прилягав до обличчя, надихався парів окислювачів і внаслідок цього через півроку помер у госпіталі. Прослуживши багато років у ракетних військах, я знав не з чуток, що таке ракетне паливо і чим воно небезпечне. Наприкінці 1993-го — початку 1994 року, коли я очолював науково-дослідний центр при Генеральному штабі Міністерства оборони України, Анатолій Васильович Лопата поставив перед нашим центром завдання технічного забезпечення утилізації ракетного палива. Оскільки моя спеціалізація як ученого — це радіолокація, то мені були потрібні фахівці саме в тій сфері, в якій було поставлено завдання. Маючи знайомих серед багатьох відомих учених як в Академії наук СРСР, так і в Академії наук України, я знайшов найкомпетентніших фахівців з гептилу. Зробити це було непросто, оскільки цей вид палива використовувався лише в Радянському Союзі й був секретним, тому що дуже добре показав себе під час запуску ракет. У результаті виявилося, що до гептилу мали відношення чотири інститути, два з яких знаходилися в Україні — це Інститут фізикоорганічної хімії та вуглехімії ім. Литвиненка НАН України (м.Донецьк) та Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України (м.Київ).

Я зустрівся з Валерієм Павловичем Кухарем — директором київського інституту. Зустріч відбулася в його кабінеті, де Валерій Павлович сидів у зимовому пальті — інститут не опалювався, велика частина співробітників перебувала у вимушених відпустках, грошей не було. Я запропонував узяти на півставки тих співробітників, які займалися гептилом, і спільно розробити методику утилізації цього ракетного палива. Ідею підтримали, і робота розпочалася. Тим більше, що самостійні напрацювання в інституті з цієї тематики були, проте з 93-го року їхнє фінансування припинили. Втім, і надалі фінансування робіт було дуже символічним. Мені як керівнику центру доводилося порушувати закон і перекидати кошти з фінансування інших проектів задля вирішення поставленого завдання. Фактично люди працювали на голому ентузіазмі, але завдання виконали і розробили технологічну установку з утилізації ракетного палива. Ми провели перший комплекс усіх необхідних перевірок отриманого продукту і на виході отримали 50 кілограмів поверхнево-активних речовин, які були неотруйні, могли використовуватися в народному господарстві і є вихідними продуктами для отримання широкого спектру хімічних речовин. Але провести повну й остаточну перевірку ми так і не змогли, оскільки для цього потрібні були висновки багатьох спеціалізованих перевірок, а це вимагало чималих коштів, а через особисті зв’язки подібну проблему з експертними лабораторіями вирішити було неможливо. Усім потрібні були гроші.

Довелося нам зіштовхнутися й з іншими проблемами, оскільки свої пропозиції з утилізації гептилу підготувала американська фірма «Tiokol». І в цього варіанта були серйозні лобісти. У той же час мені, й не тільки мені, давно було очевидно, що державі необхідна комплексна програма з екології. Ця програма мала передбачити не тільки утилізацію ракетного палива, а й ліквідацію наслідків господарської діяльності Збройних сил. На захист військових повинен сказати, що не завжди проблеми виникають з їхньої вини. Але при цьому я змушений зауважити — витіки були, є й будуть. Екологічні проблеми — також. І приховувати інформацію не можна, оскільки необхідно вживати термінові заходи, щоб не допускати екологічного забруднення. Покарання винних — це одне, а своєчасна ліквідація проблеми — зовсім інше.

Але повернемося до гептилу. Розпорядженням Кабміну при уряді створили робочу групу, якій доручили розглянути всі існуючі проекти з утилізації ракетного палива. Американську фірму «Tiokol» запросили до участі в тендері, проте, наскільки я пам’ятаю, цю пропозицію фірма відкинула і розглядалося лише сім проектів, запропонованих українськими вченими. У результаті перевагу віддали нашому проектові. Його визнали найвдалішим для вирішення проблеми утилізації гептилу. А пропозиції донецького інституту, про які я згадував, визнали найкращими в сфері вирішення проблем з окислювачами. У результаті перед нашою групою поставили завдання розробити державну програму з утилізації ракетного палива і проект постанови Кабміну з цих питань. Проте, незважаючи на всі ці рішення, процес, який здавалося б, вийшов на пряму дорогу, зупинили. До Кабміну почали надходити листи, які ставили під сумнів доцільність впровадження нашого проекту. І, як наслідок, Академії наук доручили розглянути і подати висновок щодо того, який проект для України кращий — американський чи наш. Відбулося засідання і знову підтвердили рішення робочої групи Кабміну про те, що наш спільний з Інститутом біохімії проект кращий. Рішення за підписом академіка Б.Патона пішло до Кабінету міністрів. Згодом було затверджено державну програму з утилізації ракетного палива і видано постанову №568 від 8 квітня 1999 року «Про затвердження державної програми утилізації рідинних компонентів ракетного палива та інших токсичних та технічних речовин на 1999—2001 роки». Фінансування було досить пристойним за нинішніх умов — щорічно мало виділятися близько 4,9 млн. гривень. Але 1999 року ми не отримали жодної копійки, а в 2000-му лише 450 тисяч гривень. Природно, якими б ентузіастами ми не були, ми не можемо безплатно взяти у виробників необхідну сировину й матеріали. Я сподіваюся лише на те, що нині щось зрушиться, оскільки наказом міністра освіти й науки головною організацією виконання програми в частині утилізації гептилу визначено Міжнародну громадську організацію «Асоціація вчених спеціалістів і діячів науки — «НАУКА» (президент В.Прокоф’єв) і призначено головним виконувачем програми в частині утилізації окислювачів ракетного палива — Інститут фізикоорганічної хімії та вуглехімії ім. Литвиненка НАН України (м.Донецьк, директор А.Попов).

— Скільки місць в Україні вам відомо, де поховане використане ракетне паливо?

— Жодного. Оскільки проводити подібні операції зі смертельною отрутою суворо заборонено. Я припускаю, що його могли неакуратні люди пролити, а непорядні змовчати про це, але заривати в землю ракетне паливо, повторюся, суворо заборонено. Використане й невикористане ракетне паливо повинно зберігатися і зберігається в спеціалізованих сховищах. Наскільки мені відомо, свого часу американці виділили 20 млн. доларів на будівництво сховища в селищі Шевченково Харківської області, і сховище побудували. Відомо, що від місцевого населення надходила велика кількість скарг, і вони повторювалися неодноразово. До цього району їздило чимало комісій, у тому числі й екологічних. І наскільки мені відомо, серйозних зауважень у перевіряючих не було. На мою думку, здоров’я і життя всіх, хто працює на подібних об’єктах, напряму пов’язане з дотриманням техніки безпеки. І люди не можуть порушувати її, знаючи, що це може призвести до смертельного ризику.

— Крім харківського ще є сховища?

— Ще гептил може бути на Південному машинобудівному заводі, оскільки південмашівці використовують його для запусків носіїв, які вони виробляють. Але там проблем не виникає, оскільки вони відповідально підходять до цього питання.

— Гептил вироблявся в Україні?

— Ні. Тільки в Росії. На Салаваті. Наскільки мені відомо, нині паливо не виробляється через відсутність фінансування, завод зупинився. За інформацією піврічної давності росіяни не виробляли гептил, більше того, вони розпочали закуповувати його в нас.

— ???

— Україна продавала паливо з наявних у неї запасів, які знаходяться в згаданих спеціалізованих сховищах.

— В які терміни ви можете приступити до утилізації використаного палива?

— При фінансуванні в повному обсязі ми могли б не за три, а якщо працювати в цілодобовому режимі, то за півтора року забезпечити технічну базу для утилізації. Оскільки вирішення завдання продумане від і до. До того ж для утилізації не потрібно винаходити велосипед і створювати нову установку, адже є установки, які при необхідній модернізації можуть справлятися з цією проблемою. Тим більше, що вони розташовані на штатних підприємствах колишнього Мінмашпрому. В Україні є й фахівці, і базові потужності для утилізації палива й окислювачів. Контакти з керівництвом цих підприємств є, устаткування вивчене, немає тільки коштів. Хоча фінансування проекту — не єдина проблема, є ще питання великої політики. Варто чи не варто Росії продавати ракетне паливо? З одного боку — правильно, оскільки потрібно швидше позбутися цієї гидоти. З іншого, в Україні в особі КБ «Південне», «Південмашу» і Національного космічного агентства є ряд договорів на серію комерційних запусків ракет «Зеніт», одним із видів палива якої є гептил. Так що, нам потім у Росії його закуповувати і сплачувати величезні гроші їхньому заводу? Адже наявне в нас паливо можна відновити і використовувати самим.

— Ви маєте на увазі, що відпрацьоване паливо можна відновити?

— Ні. Україна має у своєму розпорядженні таке паливо, яке ще відповідає своїм технічним параметрам, але його потрібно вивести на кондиційний рівень. Тобто на рівень параметрів, які має свіже паливо. І це завдання можна вирішити. У наших фахівців є знання і можливість це зробити. Півроку тому таку ідею відпрацьовували, але вона залишилася лише ідеєю і розвитку не мала. Що ж до відпрацьованого палива, то його потрібно утилізувати й якнайшвидше. Оскільки це наша земля і ризик нікому не потрібний, навіть зважаючи на те, що ми, слов’яни, звикли сидіти на бочці з порохом і курити.

— Але, за вашими словами, ракетне паливо знаходиться в спеціалізованих сховищах, які, до того ж, охороняють. Що в цьому випадку нам може загрожувати?

— Загрожує те, що термін зберігання гептилу навіть у сховищах має свої межі, і якщо ухвалять рішення чи щодо його відновлення та використання (що в повному обсязі неможливо), чи щодо тотальної утилізації якомога раніше, — то буде краще.

— А термін придатності наявного в Україні гептилу вже вичерпаний?

— Думаю, що так. Міркуйте самі — гептил виробляв Радянський Союз. Мені невідомі випадки надходження свіжого гептилу з Росії. А за нормативними документами гептил вважається повністю кондиційним протягом п’яти років...

— Чим небезпечний гептил, термін придатності якого минув? Він може вибухнути, роз’їсти резервуари, в яких знаходиться?..

— Я не хімік і моя точка зору в даному випадку може бути помилковою, але після закінчення терміну придатності він починає перетворюватися на інші хімічні сполуки з зовсім новими властивостями. Отже, ті ідеї, які закладалися при створенні умов для збереження гептилу — резервуари, укриття, закачаний газ, — були ідеальні для формули гептилу. А тепер це вже інший продукт, який потребує інших умов збереження. І в які реакції цей продукт буде вступати, приміром, із газом, я не знаю. Отже, що раніше ми вирішимо цю проблему, тим краще.

Юлія МОСТОВА
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89