Актуальна література: простір можливого

Дмитро Дроздовський 2 грудня 2016, 23:02
лит

Читайте також

Цього тижня у столичній книгарні "Є" відбулася презентація пунктир-енциклопедії "Актуальна література" Костянтина Родика ("Радуга", 2016). Це, певною мірою, провокативний (у доброму розумінні) літературно-інтелектуальний проект. Безперечно, було досить сміливо написати своєрідну пунктир-історію сучасної літератури, не розмежовуючи її на українську і зарубіжну. 

Нездоланний вододіл між "україністами" та "зарубіжниками", часто наявний в університетах чи академічних інституціях, напевно, колись мусить бути подоланий. Як зауважує сам автор, в Україні "читають не лише українських письменників. Тому поняття "актуальна література" не може ігнорувати зарубіжних зразків — як перекладених, так і оригінально-російських, витребуваних нашим читачем. 

Коректне порівняння усіх страв, що становлять меню сучасного українського читача — без квазіпатріотичних преференцій, — і творить інтернаціональний конгломерат "актуальна література". 

У книжці "Актуальна література" чимало евристичних знахідок, влучних спостережень і зауважень, цікавих метафор і характеристик письменників та літературного процесу.

К.Родик, відступивши від класичного філологічного аналізу, в цій книжці залучає до своїх рефлексій інтердисциплінарні підходи, які дають можливість поглянути на відоме явище у незвичному ракурсі: "Отже, Ден Браун створив динамічний детектив, використовуючи не кримінальні хроніки, а наукові гіпотези. Причому самі гіпотези інтерпретує не як історик, а радше як політолог. "На Вселенському соборі Христос офіційно визнаний Сином Божим... внаслідок голосування... Рання Церква вкрала Христа в Його послідовників у прямому смислі, забрала в Нього людяність, затуманила Його образ непроникним плащем божественності..." Справді, чим не політтехнологічна спецоперація? 

Автор у пунктир-історії літератури відштовхується передусім від досвіду читання. Сам він у передмові зауважує: "Видання — не про життєвий і творчий шлях літераторів і не збірка рецензій на їхні книжки. Це аналіз написаного ними в координатах соціології (філософії, психології тощо) літератури і читання.

Масовість книжкового видання забезпечує представленість певного тексту на рівні суспільного сприйняття і поширеності тих смислів, які закладені в тексті. Сьогодні володарем дум постає той текст, який здобуває можливість бути прочитаним якнайбільшою кількістю. 

У такому разі ідеї, наявні в текстах, стають актуальними, як і та література, яка їх породжує. 

Актуальна література — це тексти, які у вигляді певних "товароподібних" ідей, слоґанів, брендів, лейблів, симулякрів та неправильних інтерпретацій зримо наявні у масовій свідомості певного покоління або у певному відтинку часу. 

З огляду на цей чинник, К.Родик прагне дати відповідь на такі запитання: "Які суспільні процеси, приховані (або спотворені) політиками та журналістами, віддзеркалюють художні твори? Наскільки "екологічно чистими" або навпаки небезпечно забрудненими є ідеї, що часом поза волею автора випаровують його книжки? Чого нового про нас самих відкривають вони? Чому та чи та книжка раптом стає бестселером? Чи впливає резонансний твір на щось у реальному житті? Чи кожний класичний твір до нині залишається актуальним, і якщо так, то з якої причини? Чого очікує нинішній читач, а отже — як зроблено гарну (й погану також) книжку?" 

Поняття "актуальності" для К.Родика — центральне в його баченні літературного процесу. 

Актуальне — це те, що моделює суспільну думку, формуючи або відкрите громадянське суспільство, або закриту зону, або референтну групу, яка керується певними застереженнями, табу, ідеологіями. 

Зрештою, сучасний книжковий ринок, можливо, — також підпорядкований певний комерційній ідеології, яка несвідомо перетворює "екологічно чисті" ідеї творів на маркетинговий хід, своєрідний pr-проект? 

Щороку з'являються тисячі видань, і К.Родик як засновник Всеукраїнського книжкового рейтингу "Книжка року" це знає. 

Але які саме книжки з цього огрому визначають життя літератури і формують вектори суспільної думки? 

Які тексти знаходять доступ до мас і таким чином актуалізують певні ідеї, формуючи в масовому сприйнятті певний тип нового культурного героя (якщо говорити про прозу). 

Пунктир-енциклопедія К.Родика прагне дати відповідь на ключове запитання нашого інформаційно-клаптикового і посттоталітарного часу: наскільки література взагалі актуальна для сучасної української людини? 

"Актуальну літературу" написано досить легким стилем, почасти провокаційним. Твори зарубіжних авторів переплітаються з творами українських письменників (наприклад, У.Еко на тлі В.Шевчука). 

Автор прагне зацікавити свого читача, ніби відштовхуючись від тези "історія літератури як провокація". 

Історія читання як історія літератури — проект, що його пропонує К.Родик, залучаючи читачів у багатовимірний літературний процес, у якому немає бар'єрів та ієрархічних дистанцій між Сергієм Жаданом і Деном Брауном. 

Проект К.Родика видається індивідуально-авторською історією літератури (саме як цілісного філософсько-мистецького континууму, який не визнає національної обмеженості), що, проте, має проблематичні стосунки з історією та історизмом. 

Еволюція письма, яку пропонує у своїх сюжетах К.Родик, часом постає дискусійною: так, в історії про Ю.Андруховича не проінтерпретовано переходу одного з чільних прозаїків новітнього українського літератури до есеїстики ("Диявол ховається в сирі", "Тут похований Фантомас" тощо), не окреслено важливих смислів, завдяки яким проза Андруховича "розірвала шаблон" українського пострадянського читача (скажімо, на мою думку, доцільно було б сказати про новий опис стосунків імперського центру (метрополії) та підлеглого колонізованого (периферії), позаяк у "Московіаді" вперше в історії літератури про імперію пише "колонізований суб'єкт", визначаючи свої правила гри для того, хто ще вчора прагнув тобою керувати). 

Або ж видається досить дискусійною теза про (нео)бароковість прози У.Еко, для якого значно важливішою постає середньовічна епістема. 

Мета цього видання — залучити якнайбільше читачів до розуміння літпроцесу як багатовекторного явища. В якому немає чорно-білого поділу та простих відповідей. 

Феноменологія читання — складний процес, який, можливо, потребує і соціологічного підходу. Відштовхування від текстів, виданих багатотисячними накладами, — результат передусім соціологічного осмислення літератури в пунктир-енциклопедії К.Родика, який, проводячи рейтинги "Книжка року", прагне відштовхуватися від кількісних соціологічних параметрів, що дають повну панораму літератури та літпроцесу.

К.Родику властиве сприйняття літератури як багатовимірного явища, окремої реальності. У пунктир-розділі про Ю.Андруховича Костянтин Родик наводить дві важливі думки, взяті з Аристотеля та Поля Рікера. Аристотель "називав мову "простором можливого", а Рікер вважав функцією художньої літератури "оформлення дійсності"" (с. 11). Такі ідеї видаються надзвичайно важливими, з огляду на енциклопедичний проект К.Родика. 

Література (якщо це таки література) позначається на особливому моделюванні реальності. І ця риса насправді притаманна і прозаїкові Дену Брауну, і поетові Тарасові Федюку.

Родик К. Актуальна література: пунктир-енциклопедія. Книжка перша. — К. : Радуга. — 255 с.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.67
EUR 29.50