Аристофан і Шустер. Патріотична комедія

Між двома травневими ключовими подіями нашого культмасового життя: 1) "шедевром" сучасної кінорежисури від студента М.Поплавського ("Хелло, Америко!") з елементами хоум-відео і 2) скандальним ток-шоу С.Шустера (від 24.05.2013 р., на якому жінки обговорювали побиття журналістів) - мабуть, доведеться вибрати щось одне... Ну що зі студента взяти? Як навчили, так і знімає. А ось у випадку із "Шустер live", на мій критичний погляд, намічається дивна художня метаморфоза. Це ток-шоу (яке вороги свободи слова ніяк не поховають), схоже, намацало новий імпульс та оригінальний драматургічний стрижень.

На перших етапах зачину-почину, а потім і запліднення політичних форматів Савіка Михайловича (з наступним їх розквітом), мені, ботану, наївним здавалося зовсім наївне... Ніби для "постсовкового" споживача розумний і багатоликий теледеміург використав старі шаблони радянської передачі "Кабачок "13 стільців". Старожили, пам'ятаєте той заклад? Там панували всуціль чарівні персонажі: пані Моніка, пан Спортсмен, пан Зюзя, пан Директор, пан Гімалайський. Далі, увага, без жодних натяків, був навіть пан Професор. Якого, до речі, грав чудовий актор Борис Рунге.

Ця весела кавалькада, в основному з Московського театру сатири, добродушно кепкувала одне з одного в придуманому польському кафе. А коли треба було співати, роззявляли роти - під чужі фонограми (мелодії та вокал у виконанні артистів соціалістичних країн). Ну, погодьтеся, милим-мила паралель із нашою шустерівською реальністю. Коли нинішні вітчизняні політики, як ті артисти в "Кабачку", роззявляють свої пащі - і відразу звучить заздалегідь заготовлена "фонограма" певної політичної сили.

Шустер, слід віддати йому належне, відразу (з ходу!), щойно з'явившись ще на канал В.Пінчука, майстерно театралізував наш псевдополітичний соціум. У свій "кабачок" він затягував не те щоб щирих людей, а персонажів із заздалегідь приклеєними масками та визубреними ролями. Уже тоді чорнова драматургія його шоу виявила схильність до суворої системи амплуа. Були герої та лиходії. Запрошувалися коханці й тирани. Простаків - хоч греблю гати. А дурнів - як тополиного пуху (зараз). І всі ми наперед знали, який "жанр" політспектаклю нам приготували того чи іншого вечора, якщо в студію запрошений політик Х, йому опонує політик Y, а тим часом гості "кабачка" створюють потрібну жанрову атмосферу. Глядачі потому ніч безперервно (а також зрана) плюються, чортихаються, цитуючи артистичні ескапади, потім клятвено обіцяють одне одному: "Більше такого не дивитимуся, навіть під катуваннями!".

…І ось сталося так, прости мені Господи, що випуск "Шустер live" від 24.05.2013 р. я переглядав тричі! У день "прем'єри". 25.05. - вранці. А потім ще раз - уже в Мережі.

Так, це був чудовий спектакль. Жоден педагог вузу Михайла Михайловича не навчить молодих дурил таких сміливих комбінацій у мистецтві режисури. Уявіть на мить, що того телевечора, тієї самої ночі, в тій самій студії мені примарилися - одночасно - і філія Лисої гори, і руїни античного театрального храму, і навіть сцена сучасного МХТ (Табакова), де артисти волають благим матом. І сам Савік Михайлович, як Діоніс (бог рослинності, виноробства, натхнення та релігійного екстазу) підносився над своїм захоплюючим видовищем, сховавши за ленінською борідкою свою ж приголомшливу чеширську посмішку. "Вірю!".

Отже, на "Шустер live" - сезон жіночого полювання. Мисливці - на ваші голови - прекрасні дами-політики. Жіночий бенкет на весь світ. Дим коромислом. Частка аудиторії тієї дамської програми злітає до 17,5%, конкуруючи з шансонним шабашем Стаса Михайлова. Г.Безлюдна щаслива, як Надя Шевельова у фіналі "Іронії долі".

Виявилося, небагато й треба для сильних показників, потрібна для них тільки слабка половина. Нагадаю, що зійшлися вони як лід і полум'я, як Ленський та Онєгін, як баба Параска та баба Палажка у творах І.Нечуя-Левицького. Як того вечора тільки не вибухнули софіти? Як кабель не перегорів? Ганна Миколаївна супроти Ірини Володимирівни. Олена Анатоліївна проти Олександри Володимирівни... Олександра Володимирівна проти всіх, разом узятих! Хор зі ста ксантип оглухнув би поруч із ними. Був би посоромлений слабкістю своїх голосових зв'язок. Наших криком не допечеш.

Ганна Миколаївна - адвокат влади та прокуратор всея опозиції. Олена Анатоліївна - золотий голос правлячої партії. Ірина Володимирівна - честь і совість опозиції (правда, вона, бідна, таки не витримала цього "удару!" і раніше за інших ретирувалася з арени).

Бракувало, щоправда, в тій компанії Олега Валерійовича з вилами та дружиною (замість рояля) в кущах. А так - спектакль вдався. Не даремно його переглядав "на біс". І зовсім серйозно припустив, що в режисурі Савіка Михайловича прямо чіткі технології давньогрецької комедії. Вилитий образ телеведучого-мандрівника, який п'є живильну вологу з джерела великої драматургії. Адже й Аристофан (444 р. до н.е.), найбільший комедіограф, ще в ті допотопні часи висміював у своїх комедіях демагогів, виставляв напоказ усю дурість тодішніх демократичних політиків. Той поборник давньогрецької свободи один раз дописався у своїх комедіях до ручки. І в 415 р. (до н.е.) спеціальною постановою "богів" провели закон, який обмежував неприборкану свободу осміяння особистості. А він однаково не вгамовувався. В 411 р. (теж до н.е.) склав знамениту "Лісістрату", а в 392 р. (знову ж, до н.е.) написав про Праксагору (п'єса "Жінки в народних зборах").

Отже, зовсім не іронізую: поетика тих великих творів, як скатертина-самобранка, лягає на стіл драматургії ток-шоу Савіка Михайловича. Це ж в "Лісістраті", коли воювали чоловіки Афін і Спарти, на арену боротьби за мир, знову-таки, вийшли вони... Прекрасні жінки. І навіть тоді нікому не дали слова мовити. Понад те: вони взагалі "не дали" своїм чоловікам... І чоловіки їхні, бідні, піймавши облизня, перестали воювати й кричати один на одного. І жаданий мир між Спартою та Афінами нарешті настав. Як колись, можливо, настане і в нас мир-дружба-фестиваль між Донбасом і Галичиною. Якщо наші жінки постараються.

Тільки для цього їм треба до кінця дочитати обидві п'єси Аристофана. У першій - "Лісістраті" - жінки замкнулися в Акрополі й не допустили туди ні одну гадину чоловічої статі. І мені здається, що студія Савіка Шустера, як жоден інший простір, заради миру в країні може послужити таким Акрополем. Нехай забарикадуються в ній, а потім кричать: "Не пустимо! І не дамо!".

А вже в другій п'єсі ("Жінки в народних зборах") активні феміни під предводительством Праксагори взагалі пішли напролом. Вони перевдяглися в чоловіків і вирішили використати владу суто на власний розсуд. Скажу вам, що й норовливих давньогрецьких дам мучила одна відома нам примара - примара комунізму. Одна з аристофанівських активісток каже прямо як представниця компартії України в народних зборах Шустера: "Для всіх буде спільне господарство! Все місто буде спільним господарством! Усе накажемо знести! Перегородки та стіни зруйнуємо, щоб кожен до кожного вільно ходив...".

Щоправда, у наших українських умовах будь-яка давньогрецька комедія частенько норовить обернутися на трагедію... А ту, як відомо, супроводжує катарсис. І прямо-таки античним катарсисом для всієї країни 24.05. стали сльози Інни Германівни - темної глибокої ночі. І вже тиждень народ мучить одна проблема: зіграла вона свої сльози так само переконливо, як С.Немоляєва в "Службовому романі"? Чи, може, і справді яка карма над головою розверзлася?

Тим часом Інна Германівна, достеменно як Федра, Антигона, Медея, була трагічно серйозна й есхатологічно напружена. "Я зараз говоритиму реально як мама та бабуся... Світ божеволіє... Купується все... Оббрехали все... Так не можна... Ми перетворюємо все на шоу... Адже так не можна. Ми колись із Савіком говорили, я йому сказала: "Скільки можна жовтизни? Поставте програму про освіту, адже стільки проблем". А він мені каже: "Інно, рейтинг буде нуль! Тому що люди це не дивляться!". Люди, ми божеволіємо? Що відбувається, поясніть мені?". Кінець цитати. Після цього її взяли під руки й, заплакану, повели з античного Шустер-театру. І багато глядачів, повторюю, досі дивуються - а що це було? Адже багатьом відомо, що навіть в ангелі прокидається демон, коли він із піною на вустах починає боротися за справедливу справу. А тут - не демон, а ангел? Утім, своєю чергою, підпишуся під кожним словом з того монологу. Переконаний: він був імпульсивним і нетеатральним. І адресований не так натовпу, темній телевізійній множині, страшній заекранній ледачій стихії, однаково здатній на проплачені бунти й таку саму слухняність... Ті слова, швидше за все, були адресовані героїнею - самій собі. Ніби фатальна сповідь античної діви під невсипущим контролем олімпійських богів.

Думаю, ні в кого не виникає сумнівів: драматургічні прийоми Аристофана та інших відомих комедіографів на цьому й схожих на нього політшоу знову й знову використовуватимуться. Хліба й видовищ - "назустріч 2015-му" - нам знову й знову підкидатимуть. Адже хто, крім них, наших чудових героїнь із окопів та офісів, зірве такий куш? Такий рейтинг?! Такий політичний "успіх"... Виворіт якого ніби прописаний, ніби відбитий у знаменитій пушкінській риториці - "К чему стадам дары свободы?".