Босх на уроці: скандал і естетика

Юлія Валова 22 жовтня, 00:00
Босх

Читайте також

У творчому і педагогічному середовищах несподівано виникла полеміка з приводу доцільності використання в педагогіці середньої школи робіт великих художників та філософів, які творили в епоху Північного Відродження й Ренесансу, а також робіт сучасних майстрів. 

Ініціатори іноді протиставляють рудиментарні форми виховання підлітків, основи яких було закладено ще в радянський період, сучасним методам, актуальність яких продиктована вимогами часу. 

Полемістам здалося, що глибокі та змістовні знання, які викликають глибинні почуття і філософські роздуми у підлітків, недоцільні й ведуть до руйнування дитячої психіки. Знайшли "еротичний зміст" у полотнах Босха, Антоніо дель Поллайоло, Джона Вільяма Вотергауса та скульптурах Пола Меншипа. Порівняли творчість видатних митців з Камасутрою і зчинили лемент з приводу "розбещення" дітей.

Турбуючись про вразливу психіку дітей різного віку, які починають свій ознайомчий творчий екскурс в історію мистецтва в залі Давньогрецької скульптури Лувра (для довідки — в залі представлені оголені скульптури із мармуру, перлини світової естетичної майстерності), на цю тему говорять фахівці, що спеціалізуються в різних галузях знань і працюють із дітьми підліткового віку: Роман Мінін — педагог, викладач вуличного мистецтва, Олександр Асланян — доцент Єреванського і Грейфсвальдського університетів, фахівець із російської літератури 
ХХ ст., літературний критик та Антоніна Юрченко — практичний психолог, який має великий досвід роботи з підлітками.

Для аналізу проблем естетичного виховання у школі фахівцям було поставлено низку запитань. Наведу ці запитання та відповіді, які допомагають поглянути на ситуацію в перспективі й усвідомити, наскільки далекі від реальності виступи панікерів.

Чи є необхідність і сенс викладати в рамках шкільної програми історію мистецтва, окремо зупиняючись на різних епохах, розповідати про тенденції та вимоги часу, які вплинули на світогляд митців і відбилися в їхній творчості? А як наочний матеріал — демонструвати полотна художників, що стали засновниками різних шкіл та символами епох? Ідеться, наприклад, про Дюрера, Шагала, Фуке, Босха, Кандинського тощо.

Роман Мінін. — Вважаю, що історію мистецтв потрібно якомога щільніше вплести у програму загальної історії, аби був зрозумілий контекст, у якому працювали художники. Тоді буде видно, хто з них справді випереджав час у своїх образних системах, а хто просто обслуговував інтереси суспільства свого часу. І тоді буде зрозуміла природа походження нових стилів та жанрів у мистецтві.

Олександр Асланян. — Що стосується образотворчого мистецтва, то слід не так викладати мистецтво, як прищеплювати дітям любов до прекрасного, знайомлячи зі зразками образотворчого мистецтва на уроках, які раніше називалися малюванням, i продовжувати робити це у шкільній програмі до випускних класів. 

Iснують глибоко опрацьовані й добре відомі різноманітні методики ознайомлення дітей із образотворчим мистецтвом. При цьому, як правило, слід дотримуватися традиційного для ознайомлення з мистецтвом принципу: від простого для сприйняття до складного, тобто від чистих художніх образів ― до контекстуальних, із поступовим введенням мистецтвознавчої термінології. 

З урахуванням сучасних інтернет-технологій, відкриваються можливості віртуальних екскурсій по музеях світу, деталізації художніх полотен і скульптур, використання техніки "пазл", розвитку креативних здібностей дітей і т. п. 

До речі, сучасні діти з раннього дитинства звичні до різного роду піктограм-символів, спокійно реагують на сучасний живопис і скульптуру. 

Тому полотна (список, природно, величезний) як Босха, Дюрера, Фуке, так і Шагала, Далі, Воргола можна показувати вже у ранньому віці, якщо стоятиме завдання ігрового ознайомлення дітей із фарбами, фігурами, символами; розглядання картини, виділення деталей картини тощо, а не тлумачення і нав'язування вчительської концепції. 

І вже з дорослішанням учнів, накопиченням знань, візуального та образного досвіду вводяться контекстні коментарі, коли можна разом із учнями старших класів розмірковувати про Босха як про сюрреаліста кінця XV ст., як про християнина, що міркує про спокусливiсть гріха та неминуче покарання за нього.

Антоніна Юрченко. — Цілком можна викладати сучасне мистецтво й демонструвати твори визнаних майстрів минулого. Це формує естетичний і художній смаки, а також краще допомагає зрозуміти життя кожної епохи. Адже історія — це не тільки набір дат і подій; це насамперед історія і світогляд людей — якими вони були 200, 100 років тому, про що думали, чим захоплювалися, чого боялися і в що вірили.

Чи не зарано дітям осягати такі глибокі матерії світогляду і ставлення до релігії, еволюції людських відносин, вивчаючи творчість художників епохи Північного Відродження, Ренесансу?

Р.М. — Згадуючи себе в цьому віці, я впевнений, що можна і потрібно це робити. Коли мені було 13—15 років, я почав відкривати світ для себе заново, точніше — усвідомлювати його. В цей час починається пошук відповідей на питання "Навіщо?" Тому що відповіді на питання "Як працюють предмети і люди в цьому світі?" вже майже сформовані. 

Питання "Навіщо?" — це сакральне питання, відповідь на яке пропонують різні релігії в різні часи. Це дуже важлива інформація, яку потрібно поступово давати дітям з 13—14 років, не нав'язуючи конкретну точку зору, а показуючи зв'язок з історичним контекстом і географічні особливості кожної релігії, кожної культури.

О.А. — Мені здається, що у 12—13-річному віці розумніше розмовляти з дітьми про події та дії, вводячи загальнокультурні коментарі. А про співвідношення смислів та ідей і їх відображення в мистецтві говорити вже з підлітками 14—17 років, коли у школярів будуть певний запас знань, художніх образів і естетичних відомостей, термінологічна оснащеність, раніше закладений досвід художнього сприйняття, тобто буде культурно-світоглядний базис. 

Що стосується полотен європейських художників XIV—XVI ст., то залишаюся при думці, що показувати їх можна в будь-якому шкільному віці, а коментувати й інтерпретувати, торкаючись питань контексту, — потрібно у старших класах.

А.Ю. — Діти починають ставити запитання про життя і смерть ще раніше, приблизно у 7—8 років. А в підлітковому віці активно відбувається процес формування власної ідентичності, пошук відповідей на питання: "Хто я?", "Як влаштований світ?", "Яке моє місце в цьому світі?", "Як мені взаємодіяти з іншими людьми?", "Чому люди такі різні?" Формуються система цінностей та світогляд.

Чи є сенс повернути виховання дітей на рейки традиційної радянської школи, яка пропонує базові й поверхові знання про прості та доступні матерії, без заглиблення у сферу філософії і психології?

Р.М. — У кожному разі, дитина знайде для себе відповіді на всі важливі питання, отримуючи їх від оточення, від суспільства. Але якщо ми хочемо полегшити їм їхні переживання, пов'язані з пошуком правди, з усвідомленням несправедливості цього світу, тлінності буття та іншої важливої ​​негативної інформації, здатної піддати психіку серйозним випробуванням, то, на мій погляд, потрібно пропонувати відповіді на сакральні питання якомога раніше. Це може врівноважити будь-який страх перед "реальністю" і допоможе прийняти її без спотворень, побудованих на власних здогадах чи негативних прикладах однолітків, якi самостійно почали шукати сенс життя. Сучасні діти — діти нової епохи, а вона диктує нові правила. 

О.А. — Школа має пропонувати універсальні базові знання та навички, даючи у старших класах можливість поглибленого вивчення або спеціалізації з тих чи інших дисциплін для продовження освіти у вищій школі, але не тільки. Комплекс базових знань має бути застосовний і для здобуття середньої або професійної освіти.

Філософія і психологія як вельми специфічні галузі людського знання — якщо ми не хочемо займатися їх профанацією — можуть бути предметом спеціалізації деяких зацікавлених старшокласників, але навряд чи їм місце у базисній шкільній програмі. 

Я маю на увазі саме філософію і психологію в їх науковому сенсі; не вважав би вивченням філософії і психології в школі доречну згадку при викладанні шкільних предметів імен та вчень Аристотеля, Фоми Аквінського, Гегеля, Ніцше чи Фрейда, Юнга, Виготського.

А.Ю. — Поверхових знань однозначно недостатньо. Сучасна (і це слово хочеться взяти в лапки) школа давно не пропонує знань, необхідних у сучасному світі. Філософія і психологія — це загальногуманітарні дисципліни, це база для розвитку людини на все життя. Школа повинна допомагати створювати цю базу і дати можливiсть дитинi вчитися далі, впродовж усього життя. Адже ми вже давно не живемо у світі професій, ми живемо у світі умінь та навичок. Якщо дитина може скласти для себе цілісну і зрозумілу для її віку картину світу, розуміє себе і вміє взаємодіяти з іншими людьми — однолітками, дорослими, одне слово — має міцний грунт під ногами, то знайти спеціальні знання й навички надалі їй буде набагато простіше.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92