«ЧУЖІ» ТА «СВОЇ»

З останнім ударом баштового годинника на майдані Незалежності, з ковтком «советского полусладкого» та догораючими іскорками новорічного салюту пішла, канула в Лету ціла епоха —
ХХ століття. Пізніше в підручниках, дисертаціях, монографіях історики назвуть її «епохою тоталітаризму», політологи — «біполярним світом», а обивателі зло й коротко — «совком». У кожного свої спогади, свої прапори й транспаранти, свої підкорені Ельбруси і Еверести, єдине спільне — епоха відходить, світлішає, розчиняється, залишається позаду, а, як кажуть індуси, те, що позаду, — вже не твоє...

Сотні очей спрямовані вперед, до світла завтрашнього дня, що обов’язково принесе всім радість, успіх, статок, але кожному свої труднощі й турботи. Епохи йдуть, проблеми залишаються. У світлому, райдужному, прекрасному світі завтрашнього дня залишається загроза тероризму й ядерної війни, страх міжрелігійних і міжнаціональних конфліктів... Адже ще не відомо, що гірше: потенційна війна з «чужими» чи різанина серед «своїх»?..

Досвід Косово, Чечні й багатьох інших гарячих точок планети доводить, що безхмарне завтра неможливе без грамотного, вивіреного аналізу колишніх помилок. Досвід Центральної Ради та Директорії свідчить, що світле майбутнє не настане без урахування всіх чинників, які так чи інакше впливають на становлення державності, чи це створення міцної армії, чи розумне вирішення національного питання.

Тонкий, професіональний аналіз приводить до справедливих і неупереджених висновків, створює грунт, основу для прийняття єдино правильного рішення. Хто знає, яким би нині був світ, якби політики винесли уроки з арабо-ізраїльського чи вірмено-азербайджанського конфліктів... Що нині було б з курдами і басками, Еритреєю і Північним Кіпром?.. На початку ХХI століття помилки можуть коштувати дуже дорого...

Особлива роль у процесі прийняття політичних рішень завжди приділялася науці, фактам і аргументам, об’єктивній оцінці подій. Кожен політик, який шанує себе, у своїх виступах чи дебатах завжди вважав за честь посилатися на праці «вчених мужів», що досконало вивчили те чи те питання. Однією з таких праць стала наукова робота провідного співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олега Рафальського. У своїй монографії «Національні меншини України в ХХ столітті», яка нещодавно побачила світ в одній з київських друкарень, О.Рафальський вирішив підбити підсумки минулого століття і проаналізувати ставлення влади до неавтохтонного населення, яке проживало й проживає на території України. Характерно, що, на думку автора, в Російській і Австро-Угорській імперіях саме українці, найчисельніший етнос після великодержавних, вважалися інородцями й піддавалися різноманітним обмеженням, аж до заборони розмовляти рідною мовою. Широке використання таких цензів у національній політиці стало однією з причин краху цих державних утворень.

Вивчаючи історичні реалії, умови політичного й соціального життя, побут і культуру етнічних груп, дослідник відновлює повну та яскраву картину єврейських містечок і німецьких поселень за часів Романових, коренізацію по-сталінськи та національну стабільність по-брежнєвськи. Розглядається вплив національного руху на процеси демократизації та гласності при Горбачові, роль національних меншин у становленні української державності, їхній внесок у політичне і культурне життя сучасного українського суспільства.

Безперечна заслуга автора — докладний і неупереджений аналіз історіографії досліджуваного питання, оцінка поглядів і думок істориків про етнонаціональні процеси, що відбуваються як у світі в цілому, так і в Україні. Приємно, що автор, навіть якщо не згоден із позицією того або того вченого, свої докори висловлює в чемній і нейтральній формі. Толерантність прийшла на зміну шаленому критиканству й безапеляційним заявам, таким модним у минулому. В будь-якому, навіть найсуперечливішому судженні автор шукає золоте зерно істини.

Ця наукова праця не лише дуже докладно описує історію, культуру й традиції різноманітних етнічних груп, які проживали й проживають на території України. Напрацьований матеріал — а для написання монографії було використано понад сімсот різноманітних джерел — дозволяє висувати цілком нові оригінальні судження, пропонувати свіжі вирішення актуальних міжнаціональних проблем: проблеми повернення кримських татар і німецьких колоністів до Криму, подолання комплексу «меншовартості» у свідомості українця, створення умов для вивчення болгарами, греками, циганами рідної мови...

На думку О.Рафальського, міжнаціональні відносини в незалежній Українській державі повинні будуватися на принципах взаємної поваги, толерантності, вільного розвитку особистості в рамках єдиного демократичного суспільства. Чим більше людей усвідомить цю непорушну істину, тим більша ймовірність того, що світле завтра все-таки настане на нашій багатостраждальній батьківщині...