Директор Національного художнього музею: "Замість двох шедеврів Миколи Глущенка нам намагалися повернути неавтентичні твори"

Катерина Константинова 13 вересня 2013, 19:00
Директор Национального художественного музея

Читайте також

19 вересня Національний художній музей України презентує особливий проект — першу виставку художників-сімдесятників "Тихий протест 70-х". До експозиції увійде понад 120 творів, більшість яких публіка побачить уперше. Роботи Владислава Мамсикова, Зої Лерман, Олега Соколова, Петра Беленка, Валентина Реунова та інших — у НХМУ. Про "Тихий протест" і гучні справи довкола Національного художнього музею України DT.UA розповіла його директор Марія ЗАДОРОЖНА. Майже рік вона очолює одну з провідних музейних інституцій країни. 

— Пані Маріє, перше запитання про "Тихий протест". Чому саме такий ракурс — 70-ті XXст.? 

— Період 1970-х в українському мистецтві цікавий тим, що він мало досліджений, хоча дуже близький до нас. Твори цього періоду рідко з'являються в залах музею — насамперед через брак експозиційних площ. Тим часом аудиторія музею на загал — це люди, котрі жили в той час і добре його пам'ятають. Тож виставка "Тихий протест" має певною мірою ностальгійне забарвлення, і водночас вона є свідченням того, що принципи буремної юності сімдесятників пройшли випробування часом.

— Рік тому в одному з видань ви заявили, що ваша музейна команда буде вимушена "займатися будівництвом". Чи вдалося за рік щось зрушити з місця? 

— Упродовж року виробили поетапний план дій, визначений нинішніми музейними пріоритетами. Маю на увазі, що збереження колекції та її презентація — така ж пріоритетна справа, як і підтримання приміщення музею у функціональному стані. Розроблено кошториси на поточні ремонти та створення проектної документації на термінові протиаварійні заходи, робота триває. 

Паралельно, окрім поточної роботи, серед пріоритетів моїх і моєї команди — створення сучасного музейного комплексу міжнародного рівня. Для цього потрібно точно визначити, як, де саме й на які кошти будуватиметься новий корпус музею. Зрозуміло, що без земельної ділянки не можна розпочати не тільки будівництво, а й проектні роботи, адже будь яка архітектурна споруда мусить вписуватися в реальний ландшафт. Як відомо, Указ президента України В.Януковича щодо розвитку Національного художнього музею України, до речі четвертий за ліком із 1998 р., містить пряме доручення про виділення додаткових територій для розбудови музею. Але, попри це, діалог із владою все ще залишається на початковому етапі. 

Триває обговорення, де саме може бути виділена територія для побудови нового корпусу. 

Варто нагадати, що в пресі часто виринала пресловута адреса — Інститутська, 3. Кілька років поспіль музей судився щодо цієї ділянки. Мушу зазначити: справа ця доволі непроста. Певна плутанина стосовно перспектив розвитку музею виникла ще за директорування Анатолія Мельника. Він свого часу не прийняв будівлю на Інститутській на баланс музею, натомість запропонував екстравагантну ідею розширення за рахунок будівлі Міністерства охорони здоров'я або на територію "Мистецького Арсеналу". 

На наш погляд, усе ж таки найперспективнішим місцем для розширення та будівництва депозитарію — нового сучасного фондосховища — є ділянка на Інститутській. Пуск в експлуатацію нового корпусу дасть можливість відселити музейні фонди в надійне місце та розпочати фундаментальну реставрацію старого корпусу музею, добре відомого в народі як Будинок з левами. З огляду на все це, неважко зрозуміти, що практичні питання реконструкції і будівництва комплексу НХМУ реально вийдуть на порядок денний, щонайменше, років через три. 

— Ваша попередниця говорила про жахливий стан музейних сховищ, буцімто теплотраса може пошкодити неоціненні зібрання. Це так?

— Не коментуватиму, чому тоді комусь дуже кортіло згущувати фарби, навіть не побувавши у самих цих фондосховищах. Навпаки, зазначу, що стараннями музейної команди, і насамперед — головного зберігача Юлії Литвинець, виконано величезну роботу: у фондосховищах подолано грибок, панує стерильна чистота, встановлено сучасну систему кондиціювання, споруджено додаткові стелажі для зберігання картин. Одне слово, умови зберігання фондів — досить оптимальні, навіть більше — максимально можливі в параметрах старої будівлі, яка за весь час свого існування не знала капітального ремонту. 

Що стосується тепломережі, — вона справді проходить під музеєм. І нам вдалося вжити певних заходів із убезпечення музею від нештатної ситуації. Ми знайшли власника цієї "труби" — Київенерго, створили комісію, яка дослідила стан мережі й потенційну можливість аварії, інтенсивно ведуться переговори та розробляється план заходів, аби запобігти непередбачуваним ситуаціям. 

— Чи доречно сьогодні говорити хоча би про перспективи масштабної реставрації музею? На "скільки" це може потягнути ?

— Будівлю нашого музею побудував свого часу архітектор Владислав Городецький спеціально для першого в Києві Міського музею. Отож вона, як зразок неокласичного стилю, має не тільки архітектурне значення, а й історичне. Таким чином, підготовка до реставрації — складний і відповідальний роцесс. Треба провести всі необхідні геологічні й геодезичні дослідження. Але ще раз наголошу: без додаткової території та нового надійного депозитарію практично неможливо вивільнити приміщення старого корпусу для масштабних реставраційно-будівельних робіт. Єдине, чого потребує музей, — це додаткова територія. Доки не буде виділено таку територію, ми не зможемо розпочати виготовлення проектно-кошторисної документації на реставрацію, тобто визначити кошторис, — якщо ваше питання стосувалося грошей.

Я переконана, що фінансова політика такої соціально значущої установи як національний музей, має бути відкритою і прозорою, тому утримаюся від необґрунтованої констатації з приводу необхідного обсягу фінансування. 

— Декілька слів про ваші майбутні проекти…

— З погляду нашого відвідувача, головна робота музейних працівників — презентації колекцій. Щойно представили оновлену версію мистецтва XXст., працюємо над проектом сучасного багаторівневого інформаційного супроводу всієї колекції. Популярні просвітницькі програми музею для дітей та дорослих, які дають можливість цікаво навчатися й розумно відпочивати. 

Приваблює глядачів і виставкова робота. Наступний рік буде, як завжди, насичений цікавими подіями. Готуємо кілька виставкових проектів спільно з Французьким інститутом в Україні, плідна співпраця з яким триває вже декілька років поспіль. Не менш тісні стосунки в музею зав'язалися і з Польським інститутом у Києві, — 2014 р. матимемо честь приймати виставку лауреатів Премії Малевича. Серед майбутніх міжнародних проектів також відзначу виставку до 90-річчя Сергія Параджанова і 50-річчя його фільму "Тіні забутих предків" спільно з Музеєм Параджанова в Єревані. 

Звісно, важливе місце посядуть і виставки з нашої колекції. Ми шукаємо і, на нашу думку, вдало знаходимо нові формати презентації музейних скарбів. У цьому сенсі, гадаю, "прозвучить" виставка-дослідження з інтерактивними елементами, присвячена триптиху Олександра Богомазова "Пилярі", і масштабна виставка "Спецфонд", яка представить і певною мірою поверне історії несправедливо замовчувані імена і твори українських митців тоталітарної доби. 

Налагоджуючи сталі міжнародні зв'язки, ми вже тепер маємо чіткі домовленості про дві виставки за кордоном. Одна з них відбудеться незабаром — у жовтні нинішнього року у Відні, в KЯnstlerhaus. Наступного року робитимемо проект в Італії, в муніципальному виставковому центрі провінції Віченца. Презентуємо українську класику кінця XIX — першої третини XX ст. Серед майже сотні творів будуть шедеври Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова та інших. 

— Попередній міністр культури Михайло Кулиняк анонсував розслідування злочину за стінами музею — підробку і викрадення робіт Миколи Глущенка. Чи доводять до вашого відома перебіг слідства? Чи є результати?

— Питанням повернення музейних експонатів займається адвокатське об'єднання "Титич і партнери". Знаємо, що слідство рухається. У принципі, якихось нових подробиць у справі поки що немає, ведуться слідчі дії. На початку цієї детективної історії йшлося про чотири твори, але два з них уже зайняли своє законне місце в музеї. Замість двох інших нам намагалися повернути неавтентичні твори. Наскільки мені відомо, ці полотна було вилучено міліцією з Кабінету міністрів України і долучені до матеріалів справи…

— Чи звертаються сьогодні до вас представники Кабміну з проханнями позичити певні картини для "експозиції" на стінах міністерств? 

— Скоро рік, як я є директором музею, загалом же мій стаж в НХМУ становить 18 років. Скажу відверто: за останній рік жодного прохання про передачу творів на тимчасове збереження до вищих інстанцій не було, ні офіційного, ні приватного. Важко сказати, чому саме… Інколи охота змінити експозицію у високих кабінетах виникає при зміні влади. Але, можливо, останні події, пов'язані з музеєм, обмежили бажання можновладців брати на себе таку відповідальність — позичати оригінали з Національного художнього музею України.

— Чи вдається залучати сьогодні меценатів до проектів НХМУ? 

— Цей рік був доволі активним у сенсі співпраці з різними фундаціями, як українськими, так і міжнародними. Але трендом року стала ініціатива індивідуальної підтримки музею, що, зізнаюся, зворушує. Недавно відбулася презентація програми "Дружнє коло Національного художнього музею України". Маємо вже 24 учасники нашого "Дружнього кола", слоган якого — "Об'єднані музеєм". Ці люди зацікавлені в розвитку нашої інституції і конкретними діями підтверджують свою небайдужість. Учасником "Дружнього кола" може стати кожен. Для цього треба зробити внесок на благодійний рахунок музею. Залежно від внесеної суми, друзі музею потрапляють до певної категорії — "Відповідальні", чий внесок становить від 8 000 грн., і "Прихильні", хто вніс від
500 грн. Своєю чергою, висловлюючи вдячність цим людям, музей надає певні привілеї учасникам категорії "Прихильні" і категорії "Відповідальні". 

Завдяки "Дружньому колу" вже зібрано близько 160 тис. грн. Ці кошти було витрачено на придбання спеціального обладнання, яке потрібне для забезпечення належного клімат-контролю в експозиційних залах, що вкрай важливо для музею. Крім того, ми обладнали зручними стелажами фондосховище і реставраційну майстерню. Здається, що все це рутинні музейні процеси, але їм належить важлива роль у копіткій справі збереженням неоціненних творів. На такі приземлені видатки дуже важко шукати спонсорські гроші, вони не гарантують масштабу і публічності, що, як правило, пов'язані з гучними виставковими проектами. Але з малих кроків починається довгий шлях, і учасники "Дружнього кола" це усвідомлюють.

— Отже, державних коштів не вистачає на ці, як ви сказали "рутинні процеси"?

— Ми отримуємо з Державного бюджету України кошти на заробітну плату і комунальні послуги. Мені прикро це визнавати, але поточного року навіть послуги охорони не були в повному обсязі забезпечені фінансово. Знаю — така ж гостра ситуація склалася в інших державних музеях України. Ми вже мали нараду в МВС і сподіваємося, що завдяки втручанню перших осіб трьох міністерств — внутрішніх справ, культури та фінансів — цю проблему буде вирішено. 

Щоб завершити нашу розмову на мажорній ноті, зазначу найважливіше. Головний капітал музею — це його колектив. Одного разу ми підрахували, що середній вік керівного і наукового складу музею становить 35 років. Це вік, про який жартома кажуть, що людина вже все вміє і ще всього хоче. Якщо серйозно, я щиро сподіваюся, що з такою командою, з її бурхливою творчою енергією, музей просто приречений на успіх.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.33
EUR 28.60