Docudays UA-2015: усе палає!

Антон Філатов 20 березня 2015, 00:00
Все пылает

Читайте також

 

До 27 березня Київ буде справжнім європейським центром документального кіно. У столиці — 12-й Міжнародний фестиваль Docudays UA. У його рамках — понад сто неігрових фільмів, близько десятка — вітчизняні. Серед українських фільмів, які варті уваги професіоналів та широкого кола глядачів, — стрічка "Все палає", що вже здобула визнання на деяких міжнародних фестивалях. Її показали в Лондоні, Берліні, Загребі.

 

Щорічно Docudays UA торкається болючих точок суспільства. У 2013-му, наприклад, кінофорум заявив, що ми живемо в поліцейській державі. 

Рік тому на постерах фестивалю було зображено палаюче серце, що нагадувало чи то коктейль "Молотова", чи то гранату. Воєнні дії на Сході України тоді були ще в зародку. І багато хто сподівався, що події не сягнуть нинішнього ступеня жаху. 

Але інтуїція організаторів Docudays UA не підвела. Через кілька місяців тисячі "палаючих сердець" вирушили на Донбас…

Постер нинішнього кінофоруму дає зрозуміти, що сила ураження візуального образу інколи значно більша, ніж тротилу. Символом фестивалю цього разу став танк, який, наче кінопроектор, випускає з жерла промінь світла. 

Якщо зброя примушує битися й перемагати, то кіно — дискутувати й переконувати. 

"Наш фестиваль постійно перебуває на вістрі подій, які переживає суспільство, — каже програмний директор кінофоруму Геннадій Кофман. — Одна з головних проблем, з якою зіштовхнулося суспільство, — пропаганда. Саме їй будуть присвячені багато фільмів та дискусії на фестивалі".

Фестиваль намагається навчити глядача протистояти тотальній пропаганді. Наділити його імунітетом від дезінформації — чи то кремлівської, чи будь-якої іншої.

Водночас кінофорум відкриває широку палітру документальних кінохітів із усього світу. У його паралельних програмах демонструються два номінанти на "Оскар" нинішнього року, а також сам лауреат премії Американської кіноакадемії — стрічка Лори Пойтрас "Громадянин чотири", що розповідає історію Едварда Сноудена.

Окремої уваги заслуговує картина Джошуа Оппенгаймера "Погляд тиші", яка здобула п'ять призів на Венеціанському кінофестивалі. Стрічка оповідає про геноцид в Індонезії. Попередня частина кінодослідження — "Акт убивства", показана на Docudays UA торік, розповідала про катів. А "Погляд тиші" — про жертви масових убивств. (Багатьох критиків обидві ці картини позбавили дару мови). 

Внаслідок індонезійського геноциду загинуло близько мільйона людей. Це сталося півстоліття тому. Але й сьогодні кати під прикриттям корумпованої влади продовжують спокійно жити, згадуючи бурхливу молодість, коли щодня вбивали по дюжині чоловік. 

Обидві картини Оппенгаймера — гучна подія. Частково тому, що стали першим серйозним кінематографічним переосмисленням трагедії. 

В українському контексті ці стрічки — приклад для наслідування. Саме так треба повертати із забуття й замовчування трагічні факти історії.

Торік в Україні був помічений сплеск якісного документального кіно. Як результат, на наших найбільших кінофорумах — "Молодості" та Одеському кінофесті — найкращими вітчизняними стрічками були визнані саме документалки. 

Серед українських фільмів у рамках Docudays UA-2015 вирізняється проект "Все палає" Олександра Течинського, Олексія Солодунова і Дмитра Стойкова. 24 березня відбудеться прем'єра цієї картини (на фестивалі), а ще через два дні вона вийде у прокат.

Фільм розповість про драматичні події в епіцентрі Євромайдану. Але, на відміну від десятків інших фільмів про Революцію Гідності, ця стрічка презентує, по-перше, високий художній рівень, по-друге, відсутність будь-яких дидактичних меседжів. Автори лише стримано зафіксували події…

"Все палає" визнали найкращою східноєвропейською стрічкою на престижному фестивалі DOK Leipzig. Крім того, картина демонструвалася в Лондоні, Берліні, Загребі, а також на франко-німецькому телеканалі Arte.

Подивитися фільм варто не тільки пересічному українському глядачеві, а й правоохоронцям. У стрічці є цілий ряд кадрів, що фіксують "моменти істини" як із боку протестувальників, так і з боку силовиків. Коли бійці "Беркута" б'ють закривавленого мітингувальника, що лежить на землі. Або коли чоловік із натовпу стріляє з пістолета й голосно радіє, що підстрелив силовика...

Про те, як створювалася картина, DT.UA розповідає її натхненник і один зі співавторів — Олександр ТЕЧИНСЬКИЙ:

— Ми прийшли на Майдан, щоб просто зняти події, які там відбуваються, проте невдовзі одне престижне німецьке видання запропонувало зробити для них фото- й відео-матеріали. Практично, щодня знімали в центрі Києва. Але робили не типові репортажі, а більше — кінематографічні матеріали. Десь у середині січня зрозуміли: знятого матеріалу так багато, що з нього може вийти фільм. Доти разом із Олексієм Солодуновим ми вже зняли короткий документальний фільм "Сери і сеньйори" (2013). Отож у нас уже був невеликий кінематографічний досвід.

Над монтажем ми працювали з кінця березня по середину червня. На той час у нас нагромадилася величезна кількість знятого матеріалу — близько трьох терабайтів. 

У багатьох фільмах про Євромайдан є приціл на західного глядача. А наша робота ніби на межі — її цікаво дивитися і учасникові подій у центрі Києва, й іноземцеві, котрий звик дізнаватися про все з новин. 

Знімаючи фільм, намагалися зосередитися на речах, яких не розуміємо. Але які хочеться зафіксувати і з часом спробувати усвідомити. На "зрозумілі" речі не звертали уваги. Знімали, тільки коли запитували себе: "Що ж це відбувається?" 

Звісно, це здорово, що народ повстав, вийшов на майдан, продемонстрував своє ставлення до влади. Але людські жертви, які з'явилися внаслідок такого протистояння, для мене перекривають багато що...

Операторові вдалося пробратися в лави міліції, звідки він і знімав. Хоча при цьому йому пробили камеру й дуже розбили вказівний палець, отож довелося їхати в лікарню. Я постійно знімав з боку мітингувальників. А Дмитро знімав із нейтрального боку. Але ми не продумували цю "стратегію", — все склалося само собою. 

Коли нам казали вимкнути камери, ми все одно продовжували знімати, оскільки відчували, що можемо це робити. Керувалися внутрішнім переконанням: треба продовжувати. З досвідом виробляється внутрішнє відчуття, що підказує, коли саме слід зупинитися, навіть якщо тебе наполегливо просять вимкнути камеру…

Головне при цьому — чітко відповісти на запитання: навіщо ти сюди прийшов? Що ти тут робиш? Якщо прийшов кидати каміння, надавати медичну допомогу або щось носити — роби саме це. Але якщо прийшов знімати — не відволікайся на щось інше, адже так ти просто не зможеш зробити добре свою роботу. Ми діяли на ентузіазмі. Крім того, багато хто безкоштовно допомагав нам у роботі над фільмом. 

За останні півтора року з'явилася колосальна кількість фільмів про Євромайдан. Я дивився тільки фільм Сергія Лозниці "Майдан". Спочатку цю стрічку не сприйняв. Адже ми — люди екшену — бачили всі ці події "зсередини", перебуваючи в епіцентрі. Тож побачити Майдан настільки відсторонено, як його показав Лозниця, було несподіванкою. 

Буде ще чимало стрічок про Майдан. І не варто сприймати кожну з них як "підручник з історії". Будь-яка така робота — не більше ніж додатковий плюс до загальної картини. У кожного — "свій Майдан". Наприклад, коли ми показували свою стрічку різним людям, декого з них просто дивувало переглянуте. Бо вони не бачили тих чи інших подій, які ми задокументували. І кожен такий фільм — це ще один привід замислитися, що твій Майдан — не єдиний…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Киев 21 °C
Курс валют
USD 25.10
EUR 28.03