Доля «барабанщиків». Єдиний у Львові російський театр драми став жертвою інтересів у зв’язку з привабливим приміщенням у центрі міста?

Поділитися
Наразі питання стоїть категорично: збережуть у Львові Драматичний театр Західного оперативного командування (театр ЗОК) — чи ліквідують, звільнивши понад чотири тисячі квадратних метрів у центрі міста?..

Наразі питання стоїть категорично: збережуть у Львові Драматичний театр Західного оперативного командування (театр ЗОК) - чи ліквідують, звільнивши понад чотири тисячі квадратних метрів у центрі міста? І, схоже, проблема єдиного у Львові двомовного театру випливе на найвищому політичному рівні. Коли відбудеться засідання міждержавної комісії на рівні Путін -Ющенко. У рамках цієї комісії діє підкомітет із гуманітарних питань. За нашою інформацією, російська сторона вже занепокоїлася ліквідацією російського театру у Львові.

Замість полковників скорочували акторів

Проблема театру ЗОК (колишнього ПрикВО) - хронічна, кількарічна і не зовсім прозора. Ще три роки тому вперше виникло офіційне формулювання вищих державних чинів - «скоротити театр ЗОК». До цього все йшло: поступово, але впевнено до 2003 року театр редукували, звужували. Виглядало це дуже промовисто. Пройшла нова хвиля скорочень в армії - і замість полковників-військовиків скорочували акторів, які вважаються кадрами Міноборони. Тож частково «завдяки» театру звіти вищого командування ЗОК про скорочення армії на Львівщині видавалися досить привабливими.

Ну а відтоді як українська армія проголосила офіційний курс на натовські стандарти, актори театру остаточно пересіли на валізи. Адже справедливо, що, за стандартами професійної армії, жодних інших завдань, крім суто військових, армія й не повинна виконувати! Театр (мається на увазі творча трупа) на балансі армійців виявився зайвим. І був прирівняний до військової частини, яка підлягала розформуванню.

Приміщення і політика - дві основоположні речі, які зробили проблему театру майже патовою. Ще рік тому актори і працівники театру (60 осіб) отримали офіційне попередження про звільнення. Оскільки театр упродовж останніх років послідовно зазнавав скорочень та «усушок», актори почали бити на сполох. Уперше публічно прозвучало припущення, що театр цілеспрямовано стирали з обличчя землі заради величезних приміщень у центрі міста - понад 4 000 кв. м.

На тепер співмешканцями акторів у цій будівлі є не одна структура - і весільний салон, і масажний кабінет, і охоронна фірма, і навіть кафе-бар із багатозначно-прогнозною для долі театру назвою «Труба».

Очевидно, з подачі місцевого армійського начальства у приміщенні театру систематично проводили і проводять розпродаж середньоазіатських шкірянок, а також виставляють Гобліна та Шрека в експозиціях російського музею воскових фігур. Умови оренди, кажуть у профспілці акторів, їм невідомі.

«Із 2003 року ми перебуваємо у стані постійного стресу - звільняють, не звільняють, виселяють... - каже уповноважений від колективу актор Вадим Тадер. - Нас досі не полишає відчуття, що хтось у Львові поклав око на приміщення, і з цього все почалося. Театр як творчий феномен відступив на другий план. Немає театру - немає проблеми».

Спочатку свої апетити на 4000 кв. м озвучило польське консульство, маючи намір влаштувати у приміщенні ліквідованого театру свій культурний центр. І тоді, хоч як це дивно, пояснення, що у Львові є тисячі поляків зі своїми культурними потребами, досить адекватно сприймалися, - натомість зовсім не сприймалися намагання акторів позиціювати себе як Російський драматичний театр для російськомовних львів’ян, яких є близько 200 тисяч (за даними останнього перепису населення).

На баланс консерваторії?

Утім, поляки свою пропозицію відкликали. З’явився новий претендент - Львівський національний драматичний театр ім.Заньковецької. Його приміщення мало стати на капремонт, а вистави треба ж десь грати! Уже навіть було попереднє рішення зробити театр ЗОК філіалом театру Заньковецької. Такий віраж для акторів двомовного театру ЗОК означав кінець роботи. Адже художній керівник заньківчан Федір Стригун зайняв передбачувану позицію мовляв, якщо вони прийдуть до мого театру, то я забороню їм російською розмовляти навіть із жінкою, там, де актори грають і російською, і українською, - каліки-артисти.

Такий діагноз отримали актори театру ЗОК, які саме й грають різномовні вистави, як це роблять багатомовні театри у всьому світі.

Благо, пан Стригун благородно побажав театрові ЗОК залишатися суто російським, як того і прагне творчий колектив. Зрештою, існує й інша, більш концептуальна неможливість працювати в одній трупі акторам-заньківчанам і акторам-«військовикам». Перші працюють на сцені у стилістиці «театр перед мікрофоном», а другі - намагаються працювати за класичною системою Станіславського. Мистецтвознавці, можливо, підтвердять, що одне біля другого і близько не лежало.

Наразі найсерйознішим гравцем за приміщення театру ЗОК є Львівська консерваторія. Її директор Ігор Пилатюк (був довіреною особою Віктора Януковича на виборах-2004) відкрито запропонував свої послуги: я беру на свій баланс театр, бо мені бракує аудиторій; на базі театру можна зорганізувати студентську студію чи театр оперети, де я використовуватиму вивільнених акторів театру. Знову ж таки, що мають робити драматичні актори в масовках студентських опереток - засадничо іншого жанру сценічного мистецтва, - невідомо. «Для драматичного актора це повна профанація - бути статистом у студентських спектаклях», - думку всіх акторів висловлює Вадим Тадер. За словами артистів, директор консерваторії двічі обіцяв зустрітися з ними, аби обговорити перспективи театру, однак двічі на зустріч не з’являвся.

Від Міноборони - до Мінкультури

Так чи інакше, кожен із варіантів вирішення долі театру означає принципово одне: хоч би хто перебрав театр «під себе» - власне російський театр не має шансів зберегтися як творча одиниця. Розуміючи це, артисти вдавалися навіть до голодування з єдиною вимогою - зберегти театр із 75-річною історією. Подіяло - і в липні уряд Єханурова видав постанову про передачу театру з балансу Міноборони на баланс Мінкультури. Але за цим жаданим кроком актори угледіли один нюанс. На припущення голови акторської профспілки Людмили Савельєвої, це лише формальне відтермінування ліквідації: «Передача всієї документації в Мінкультури зволікається. З нами кожна зацікавлена сторона розмовляє через третіх осіб. Наші позиції з директором театру остаточно розійшлися. Адже він, як сам заявив, так чи інакше залишить театр, і йому все одно, що з ним буде. А нам - не все одно!»

Здавалося б, передача театру Міністерству культури (воно й має відати театрами) нарешті вирішить проблему. Однак в акторів укотре з’явилися підстави для паніки - передача до Мінкультури може бути тільки обгорткою тієї ж таки ліквідації театру. Адже ненароком «вилізла» ще одна заковика. Гроші на утримання театру в 2007 році є - запевнили акторів у міністерстві. Однак Мінкультури, відповідно до Бюджетного кодексу, має право безпосередньо фінансувати лише театри зі статусом Національного. Тобто юридично театрові ЗОК вигідно було б стати філіалом якогось національного театру. Театр Заньковецької, звісно, відпав. Можливо, логічно було б стати філіалом Національного театру російської драми ім.Л.Українки, яким керує Михайло Рєзнікович? Та чи захоче сам пан Рєзнікович, близький до Партії регіонів, обстоювати ідею збереження російського театру в «західняцькому» Львові? І тут політика…

Річний бюджет театру - 500 тисяч грн. (це зарплата і обслуговування будівлі). Штат - 60 осіб. Для порівняння: у Львівській опері працюють 500 людей, а в театрі Заньковецької тільки трупа налічує 100 осіб. Та й зарплати там далеко не 500-600 грн. Однак навіть такі видатки не під силу місцевим бюджетам. Губернатор прямо сказав: нам всунули ще всі замки і пам’ятники, тож театр аж ніяк не потягнемо. Тим паче театр російський...

Що маємо?

· Формально ЗОК готує всю документацію для передачі театру в підпорядкування Мінкультури. Щоправда, готує довго і з певними труднощами - все-таки стільки орендарів, стільки нюансів...

· Існує Меморандум, підписаний улітку між представниками Міноборони, Мінкультури та акторами театру, відповідно до якого, державні достойники зобов’язалися посприяти збереженню театру як самостійного, творчого і двомовного. Актори називають цей Меморандум «культурним універсалом». Тобто документом, не обов’язковим для виконання…

· Днями в театрі відключили тепло, тому актори не зможуть грати дитячі вистави напередодні Дня Святого Миколая. І взагалі, точаться розмови, що з першого січня театр може пакувати валізи.

· «Не ми створили цю проблему. Театр із 75-річною історією не можна отак просто одним рішенням ліквідувати. Ми сподіваємося на державне рішення, адже для того вищі чиновники й існують, аби вирішити проблему, як узяти театр на свій баланс і зберегти Російський театр драми у Львові», - кажуть актори.

З літопису театру

Львівський російський драматичний театр (драматичний театр Західного оперативного командування) був заснований у 1931 році як Всеукраїнський театр Червоної Армії і був театром Київського військового округу). Під час війни це був один із небагатьох фронтових театрів у складі Північно-Західного, Сталінградського та Забайкальського фронтів. З 1953 року театр із Одеси перебирається до Львова зі статусом Російського драмтеатру Прикарпатського військового округу (ПрикВО). Тепер - Драматичний театр Західного Оперативного командування (ЗОК). Театр ПрикВО єдиний із львівських театрів гастролювали в Афганістані під час бойових дій.

У театрі працювали народний артист СРСР А.Аркадьєв, народні артисти України Дальський, Гай, Колачевська, Кравчук, Максимов, Чинкін, заслужені артисти Росії Будагов, Покідченко, Молчанов, Щербаков, заслужені артисти України Голубинський, Харченко, Лишанський, Віленський, Расс, Тарасова, Маковейський. Тривалий час зіркою і обличчям цього театру була популярна не тільки в Україні актриса, народна артистка Зінаїда Дехтярьова, яка створила на сцені десятки різнопланових образів у виставах «Мораль пані Дульської», «Останні», «Пігмаліон», «Іркутська історія», «Васса Желєзнова», «Остання жертва», «Ханума», «Без вини винні», «Ліс». Одна з найвідоміших її ролей у цьому театрі - Ніла Сніжко у виставі «Барабанщиця» (за п’єсою А.Салинського), яку було зіграно понад 350 разів. На жаль, видатної актриси вже немає серед нас… І, можливо на щастя, вона вже не бачить, що відбувається з її театральним домом.

Зараз у театрі працюють два народних артисти України (Віктор Щербаков, Жанна Тугай) та п’ять заслужених артистів України (Сатаров, Макогон, Мельник, Купріянова, Колосович).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі