Дон Карлос тужить за Хіросімою

Ольга Кизлова 20 листопада 2015, 00:00
дон карлос_3

Читайте також

Опера Джузеппе Верді "Дон Карлос" у репертуарі державної опери Гамбурга вже близько
14 років. Цього часу виявилося достатньо, щоб переконатися, наскільки міцна рука в оперного режисера, наскільки сильні й харизматичні виконавці на європейській оперній сцені. 

Вистава з двома антрактами триває рівно п'ять годин. Але магія і динамізм дивовижно спресували час, і він промайнув як одна мить. Це був не концерт у помпезних костюмах серед картонних замків, що їх здебільшого ставлять на сценах пострадянських оперних театрів, а стрімка, жива драма з мінімальною кількістю зовнішньої атрибутики, цікавим і бурхливим розвитком дії, бездоганно виконаною музикою.

Свій шедевр на п'ять дій для паризького театру "Гранд-Опера" Верді створив у жанрі "великої" опери. Історична прем'єра французькою відбулася 11 березня 1867 р. Відтоді опера зазнала численних авторських і режисерських переробок і скорочень. 

У першій половині XX ст. "Дона Карлоса" ставили нечасто. Інтерес поновився після постановки в "Ковент-Гарден" (1958) під орудою Лукіно Вісконті і Карло Марії Джуліні, які використали п'ятиактну італійську редакцію 1886 р. У 1970-му театр "Ла Скала" відродив постановку первісної французької версії. Після чого оперу часто ставили на європейських і американських сценах. На пострадянських сценах вона відома в авторському скороченому італійському варіанті.

У Гамбургу йде перша французька, довга, версія, в яку 2001-го вдихнув життя славетний режисер Петер Конвічний (нар. 1945 р.) — син відомого німецького оперного диригента Франца Конвічного. 

Німецький майстер ставив опери в театрах Касселя, Нюрнберга, Базеля, Граца, Парижа, Відня, Барселони, Копенгагена, Амстердама, Москви, Берліна, Лісабона, Токіо, Лейпцига, Цюріха та інших містах. Поставив шість прем'єр на сцені опери Галле, одинадцять — у Гамбургу. 2004-го Конвічний у точності повторив "Дона Карлоса" у Віденській опері. Його варіант (дві години — антракт — 45 хвилин — антракт — півтори години) звучить на обох сценах. 

У Гамбургу квиток на цю постановку коштує від 5 до
98 євро. Зал завжди повний, і для цього є об'єктивні причини. У виставі все спрямовано на те, щоб вона захопила глядачів і вони знову захотіли прийти в театр. 

Оперу цікаво не тільки слухати, а й дивитися, співпереживаючи яскравій сценічній драмі. 

Утім, творці далекі від старовинного французького взірця і навіть від його трактування великим Верді. У сценографії і постановці відсутня пишність, немає балету. Ці сторони вистави мінімізовано. Ви не побачите ні громіздких, що постійно змінюють одна одну, декорацій, ні важких оксамитових суконь і лат, що сковують рухи. Костюми театрального художника Йоханнеса Лейакера лише імітують іспанський одяг XVI ст. 

Тільки початок вистави нагадує класичну оперу: сіра похмура масовка хору виступає з темряви і блукає під зоряним небом на сцені, оформленій у дусі гравюр Дюрера, а в серце закрадається передчуття невеселого видовища. 

Та коли юрба розійдеться, на сцену опуститься і протягом вистави постійно її обрамлятиме відкрита з боку залу суцільна світла стіна з сімнадцятьма невисокими дверцятами по периметру. Крізь ці дверцята виникатимуть і зникатимуть усі персонажі. 

У наш час важко здивувати натуралістичним зображенням замків або шатами залів і героїв. Гамбурзькі постановники не відволікають уваги публіки на картонні й ганчір'яні деталі. Дія повністю захоплює глядача. 

Сюжет опери — боротьба короля Іспанії Філіпа ІІ з сином і його нареченою французькою принцесою Єлизаветою Валуа, яку він віднімає в Карлоса і робить своєю дружиною. Доля іспанського принца — в основі багатьох творів, далеких, однак, від того, що відбувалося насправді. Те, що в дона Карлоса був любовний зв'язок з мачухою, третьою з чотирьох дружин короля Філіпа ІІ — романтична легенда, яку активно експлуатують у мистецтві. 

В опері Верді історичним тлом трагедії двох закоханих (Єлизавети і спадкоємця іспанських Габсбургів) стає боротьба за визволення середньовічної Фландрії від іспанського панування й інквізиції: доходить до відкритого збройного протистояння дона Карлоса з батьком. 

Головні партії в Гамбургу виконував інтернаціональний склад солістів. В опері Верді кілька емоційних ліній: ніжна любов Карлоса (чеський тенор Павел Чернох) і Єлизавети (голландка Барбара Хейвман (сопрано) співає Єлизавету й на інших сценах — у Пекіні, Страсбургу, Дрездені); важка підозріливість і ревнощі короля Філіпа ІІ (чудовий яскравий бас — угорець Габор Бретц); підступність і таємне кохання принцеси Еболі (міцне, технічне, тембристе мецо-сопрано росіянки Єлени Жидкової) до Карлоса; вірна, глибока, світла дружба Карлоса і Родріго, маркіза ді Поза (цю партію, ідеальну для можливостей спінто-баритона, чудово виконує 30-річний Олексій Богданчиков): повірник Карлоса і наближений короля Філіпа II гине в останній дії через підступність Еболі... 

Тут і гостра лінія інтриг Великого інквізитора, у ролі якого прекрасно виглядав величезного росту уродженець Ісландії, зрілий бас Крістінн Зігмундссон. І чистий образ простого ченця-утішника, який у містичному фіналі перетворюється на покійного короля Карла V, діда спадкоємця іспанської корони. Немов якими чарами він спускається з небес і забирає приречених на загибель закоханих — Карлоса і Єлизавету — у ліпші світи (виразно-гнучкий бас чилійця Бруно Варгаса). 

Сюжет розвивається не тільки на сцені. У першому антракті геть несподівано для публіки, що прогулюється й насолоджується шампанським, у вестибюлі театру з'являється юрба закривавлених, зв'язаних мотузками бунтівників. Їх тягнуть повз приголомшених глядачів і потім по-під стінами глядацької зали женуть на сцену наглядачі короля, вбрані в усе чорне, як і інші жителі Іспанського королівства. За ними парадними сходами у фойє спускається й відсторонено проходить крізь глядацьку залу в супроводі двох прелатів одягнений у яскраво-червону сутану й крислатий капелюх кардинал — двометрового зросту велетень у ролі сліпого Великого інквізитора. 

Попервах сторопілі глядачі навіть сприймають його за реальну духовну особу, але невдовзі розуміють, що і він — частина перформансу. Музика другої дії починає звучати без попереднього дзвінка, що запрошує до глядацької зали. У фойє грає духовий оркестр, який, виступивши й у залі, іде геть. Сцена виявляється відкритою, і на ній одягнені (як і публіка у вестибюлі театру) в сучасне вечірнє вбрання дами і кавалери п'ють шампанське й розважаються на придворному прийнятті короля Філіпа ІІ. Крізь глядацьку залу до них у супроводі папараці стрімко проходить, співаючи в мікрофон, Карлос, також у сучасному вбранні. 

З'явившись на прийнятті, він показує журналістам знімки, що компрометують політику короля у Фландрії. Їх же розкидають з верхнього ярусу в зал. 

І що глядачі бачать у цих листівках? Фото воєнних злодіянь часів Першої і Другої світових воєн, зруйновану Хіросіму. 

Німці не забувають про трагедії недавнього минулого, заперечуючи війну, нагадуючи собі й усім нам про провину й відповідальність воєнних злочинців. 

Під час вистави поступово виникає відчуття аналогії з булгаковським "Майстром" у плані паралельності дії в кількох часових шарах. 

До слова, цими ж днями в Гамбургу проходила виставка фотографій блокади Ленінграда. Напрочуд зворушлива й хвилююча за нинішніх жахливих терактів, що забирають сотні життів у різних кінцях планети…

Тим часом, у великій сцені, спершу написаній як хореографічна картина, на очах глядачів зникають "стіни"… і виникає кімната, обставлена у стилі 60-х років минулого століття. Дивимося "візії Еболі", яка уявляє себе дружиною дона Карлоса. Молода, щаслива в шлюбі вагітна жінка весело готується до прийняття — накриває, пританцьовуючи, на стіл, засмажує гуску, зустрічає стомленого після роботи чоловіка, знімає з нього взуття, дарує модний піджак від "Версаче", і потім піца по телефону — єдине, що пролунає в живій, ідеально розіграній мімічній картині вечірки чотирьох головних персонажів. Адже гістьми виявляються Філіп і його дружина Єлизавета. 

Актори пустують, веселяться. Ця дотепно й бездоганно розіграна оперними артистами сцена міфічного щастя Еболі, перенесена в наш час, приносить величезне задоволення і виконавцям, і публіці. І ще один хід Конвічного: він укладає Еболі в ліжко до Філіпа вже в тому, реальному її житті... 

Усе напрочуд гармонійно, включаючи прекрасні зовнішні дані всіх без винятку солістів — підтягнутих, рухливих, харизматичних. 

Публіка насолоджувалася прекрасним звучанням оркестру й хору, чудовими голосами, злагодженістю інтонацій і тембровою єдністю численних вокальних ансамблів, природністю й реалістичністю образів. 

Напрочуд динамічно вибудував надзвичайно складну партитуру італійський маестро Ренато Палумбо. У точній вивіреності музичної компоненти майже не було недоладностей, ніщо не подразнювало налаштованого на позитив вуха. Втім, в останній дії в інтонації Барбари Хейвман, яка важкувато звучала у верхньому регістрі, з'явилася втома. 

А в третьому акті в розгорнутій дуетній сцені Карлоса і Єлизавети (тембр якої здавався трохи сухуватим) виконавці, що співали "на автоматі", подекуди втрачали самоконтроль, що, відповідно, провалювало сприйняття залом. І, не впоравшись зі зв'язками в коді опери, не дістав нижніх нот Зігмундссон-інквізитор. 

Під час прикінцевих викликів на поклони, публіка справедливо визнала найліпшими Габора Бретца, Олексія Богданчикова і Єлену Жидкову. Хоча після п'яти годин вистави сили оплесків вистачило всього на три виклики. 

Після німецької вистави подумалося: чому вітчизняним постановкам бракує елементарної режисерської вигадки і звичайної акторської техніки? І кого тепер (коли є доступ до каналу "Мецо" і можливість злітати до Відня чи Гамбурга) можна здивувати псевдореалістичними декораціями, сухозлітками й оксамитовими панталонами, якими вітчизняні корифеї намагаються прикрити сором браку уявлення про сучасну оперу?

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Киев 10 °C
Курс валют
USD 25.13
EUR 28.07