Євген ЦИМБАЛ: «БіЛЬШОВИКИ ПРИШПОРЮВАЛИ іСТОРіЮ»

Світлана Короткова 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

— Євгене, говорячи про тіло вождя пролетаріату, ви підкреслили, що тіло має бути поховане, із чим не можна не погодитися. Але мене трохи вразила фраза про осиковий кілок, який треба «вбити в могилу». Мені здалося, що подібні ж ноти звучать у вашій картині. Чи маємо ми право підміняти власним судом суд Божий?

— Ну, це, можливо, надлишок мого темпераменту, мого людського ставлення, глибокого занурення в матеріал.

— Під час роботи над фільмом були у вас проблеми з архівами, чи існують сьогодні секретні матеріали з цієї теми?

— Ніяких проблем щодо секретності в мене не було. Є проблема з грошима. Є архіви КДБ, з якими дуже багато працюють американці, англійці, німці, французи і куди дуже легко потрапити за наявності грошей — там вельми високі ціни. Більш-менш доступні архіви — Білі Стовпи і Красногорськ. Останній —найдоступніший. Там зараз майже всі працюють. Хвилина роботи з матеріалом після 50-го року коштує 800 рублів, до 50- го — 1000 рублів. Але хвилина роботи в Телерадіофонді коштує сто, двісті і навіть тисячу доларів. Я проти того, аби архівною роботою орудували головні бухгалтери, але найчастіше буває саме так. Тож і нарікають, що до них ніхто не ходить, крім тих, хто вимушений. Ціни відлякують.

Два роки тому на телефорумі в Лазарєвському я одержав приз Телерадіофонду — за професійну майстерність у використанні архівних матеріалів. У пресі повідомили, що я можу одержати годину архівного часу вартістю дві тисячі доларів. Коли ж я звернувся туди, спочатку йшлося про тридцять хвилин, а в результаті я одержав двадцять. Ціни змінилися.

— Фільмом «Звичайний більшовизм» ви для себе на темі поставили крапку чи вважаєте, що вона може ще мати якийсь розвиток?

— Вважаю, ми якось дуже швидко заспокоїлися. Тему розкрито поки що дуже поверхово. Існує ще безліч проблем, питань і різних фактів, які варті вивчення та відображення на екрані. Приміром, на ВВС зроблено сотні фільмів, присвячених Другій світовій війні. Чому ж у нас ми вважаємо, що тема вичерпана? На НТВ мені сказали, нам ваша картина не потрібна, із виходом картин Кисельова «Мавзолей» і Лобкова «Тіло Леніна» ми вважаємо тему закритою. Я гадаю, що ніяку тему не можна вичерпати. На все що завгодно можна подивитися з другого боку, тим більше на історію тривалістю у 80 років. За цей час було зроблено тисячі фільмів. Можна пригадати, приміром, «Битву за Москву». Коли знятий матеріал показали Сталіну, йому картина не сподобалася. Він наказав на тиждень зняти з фронту авіаційний полк, танкову та кінну армії й перезняти перемогу під Москвою. Тому все у фільмі — інсценована хроніка, брехня, проте це використовують як документальний матеріал.

Не досліджено безліч тем, і взагалі революція показана якось однобоко, із точки зору марксизму. Однак можна показати її з погляду соціальної психології, приміром. Показати, як країна, де живуть сотні різних народів, із різною ментальністю та психологією, піддалася цьому божевіллю.

— Документальний фільм, зроблений за архівними документами, без експериментів у монтажі, строго за канонами жанру, можна порівняти із збіркою цитат. Як відомо, з будь-якого контексту можна витягти цитати й підверстати їх одна до одної так, щоб досягти поставленого надзавдання. Чи не було у вас подібних обвинувачень, і яким чином ви їх відбиваєте?

— Обвинувачення були всякі. Щодо монтажу, ми всі пам’ятаємо знаменитий дослід Кулешова з Мозжухіним: чоловік сидів з непроникним обличчям, перед ним ставили тарілку з їжею, й усі думали, що він голодний, наступним планом ставили дівчину — всі думали, що він закоханий. І так далі. Від монтажу залежить дуже багато, але все-таки не все. Багато що залежить від того, наскільки глибоко ти копаєш матеріал. Закидів щодо суб’єктивізму я не приймаю. Будь-яка творчість суб’єктивна, це завжди версія творця. Але я прагнув до максимальної відповідності історичним фактам. Звісно, багато що залишилося поза увагою, але тоді треба було робити не годинну картину, а двохсотсерійний серіал.

— Можна чекати продовження?

— Не знаю. 1991 року, коли в архів приїжджав Володимир Буковський, була така ідея. Тоді він був персонажем потрібним, його ім’я лунало повсюди, його приймав Єльцин. От саме на тій зустрічі Буковського запитали, яким він бачить наше подальше життя. Він сказав, потрібно створити телеканал, або студію, або об’єднання — називайте, як хочете, — який робив би чесні фільми, що аналізують нашу історію. Зокрема, він запропонував зробити стосерійний фільм «Історія опору в Росії». Я був одним з ентузіастів цього проекту. Там мала бути й релігійна боротьба, і національна, боротьба письменників, кінематографістів і т.д. Гадаю, було б дуже цікаво все проаналізувати і створити якусь версію історії. Усе це зараз порожнє місце, за винятком Валерія Фоміна, який самотужки копає архіви і витягає папери один страшніший за інший. Ми всі відвели очі, коли ці люди вже прийшли до влади, відвернулися, ухилилися від цього гігантського пласта. У серпні 91-го Буковський знову приїжджав, але ці люди, вже при владі, не були зацікавлені в продовженні теми. Після тривалих дебатів проект “зів’яв” до 25 серій, потім — до десятьох, п’ятьох. Останнім, хто залишився на цьому проекті, був я, пропонуючи зробити трисерійний фільм про Буковського. Перша серія називалася «Пушкінська площа». Про молодих людей, котрі прагнули просто більшого рівня свободи. Вони не збиралися бути дисидентами або революціонерами, просто хотіли читати вірші. А КДБ, ослабленому та дезорієнтованому наприкінці 50-х — його керівникив були розстріляно або ув’язнено, потрібно було постійно знаходити ворогів, аби виправдовувати своє існування. Практично з усіх нас, із кількох поколінь вони успішно зробили дисидентів. Ми всі стали їх ненавидіти, зневажати, обурюватися, збиратися на кухнях. Друга серія мала називатися «Між таборами і психушками», у ній хлопці, що читають вірші, починаючи з перших ув’язнень: Делоне, Галансков, Гінзбург, і так далі довгий-предовгий список. Третій фільм — «І повертається вітер» — про життя Буковського після його обміну на Корвалана, його зіткнення з суспільною думкою Заходу, надзвичайно лівою. Спостерігаються разючі тенденції: чим багатші люди, тим вони лівіші. Але з’ясувалося, що це нікому не потрібно.

— Повернемося до вашої картини. Хоч би на якому б рівні дисидентства ми всі перебували, однак Ленін для нас лишався в ореолі генія, залежно від переконань — із позитивним або негативним знаком. У фільмі ви геть-чисто позбавили його цього ореолу — злісний карлик, котрий невідомо як з’явився в історії, проте зіграв у ній приголомшуючу роль. Ви хотіли розвінчати будь-яким чином?

— Та ні, спробую пояснити, звідки інтерес до цієї теми. Я був добрим учнем, старанним, що звик уважно читати книжки, слухати викладачів. Коли вступив до університету, на історичний факультет, як і всі, вивчав історію партії — це було обов’язково. Оскільки прийшов зі шкільної лавки наївним, безпосереднім, легковірним, почав із широко розплющеними очима читати ці роботи. Мене приголомшувало, що в розмові про тактичні речі або людей, із якими йшов по життю, він говорив тільки гидоти — цей плутаник, той ідіот, паскудник, мерзотник, таким ось людям треба давати по морді, розмазувати по стінці. Мене вразила ця енергія люті. Став виписувати його вислови й раптом зрозумів, що він нікого не любив. Ані робітників, котрих називав «случайным сбродом», а проте це ті люди, стягом яких він осіняв усі жахи, які потім творив із країною. Селяни, інший його стяг, завжди були «патріотичними лакеями». Я вже не кажу про інтелігенцію, названу ним «лайном». Я вже не говорю про священиків, котрих «чим більше ми розстріляємо — тим краще». Що ж це за ставлення до власного народу?!

Я вихований у певній культурі роботи з джерелами, є зовнішня критика, внутрішня, необхідність точного посилання. Отож, є така цитата з Леніна, що не може розглядатися як історичне джерело, та, попри все, вона була колись ним вимовлена, оскільки зафіксована в спогадах інших людей, зокрема в Бонч-Бруєвича. Він сказав: нехай у цій країні залишиться 10—15 мільйонів чоловік, але це буде людський матеріал, придатний для побудови комуністичного суспільства. Тобто всі для нього були лише матеріалом для втілення власних нездорових амбіцій.

— Ви переконали мене в невичерпності цієї теми. Які ж проекти у вас попереду?

— Мені дуже цікавий Ленін. Я б зробив про нього багатосерійний фільм. Кількість документів наростає, але треба зібрати міцну команду об’єктивних людей, що досить важко. Більшість дослідників, як говорив сам Ленін, є «попами марксистської парафії». У них немає понятійного апарату, крім марксизму.

— Євгене, хоч ваш прихід у документальне кіно спричинений об’єктивною необхідністю, чи вважаєте ви своїм обов’язком, перепрошую за «високий штиль», розворушити глядачів, не допустити страшного повторення історії, що, як відомо, розвивається по спіралі?

— Це було б занадто самовпевнено, на роль Месії я ніколи не претендував, будучи прихильником теорії «малих справ». Треба робити те, у що ти віриш і з часом це не може не принести результатів.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92