Реклама

Голодні ігри на порожній шлунок

Лесь Іллєнко 6 квітня 2012, 13:48

Читайте також

На екрани країни вийшов фільм, назва якого відразу позначила народження новітньої франшизи. «Голодні ігри» — тренд сезону, успішні касові збори, очікування сиквела (тощо), а також сумнівний творчий результат від кінорежисера Гері Росса. 

Як відомо, блокбастерів у світі «багато», але значущі (культові) не так просто передбачити або скалькулювати. Письменниці Сьюзен Коллінз вдалося і те, й інше — калькуляція і завбачливість. Її роман «Голодні ігри» видано в США чотири роки тому. Відтоді неабиякий читацький інтерес супроводжує всі частини триптиха: «Голодні ігри» (2008), «І спалахне полум’я» (2009), «Сойка-пересмішниця» (2010). Сам Стівен Кінг високо оцінив твір Коллінз. А рецензенти найбільших американських газет наполягають на тому, що відірватися від чтива неможливо: віриш цьому фентезі як самій реальності, що оточує тебе повсякчас. 

Очевидно, на це завбачливо й зробила розрахунок успішна авторка? «Конструювання паралельної реальності» в її творах має «засмоктувати» і читача і майбутнього глядача… буквально з головою, стираючи нюанси відмінностей романної дійсності та буття сущого.

Паралельна реальність в історіях Коллінз не таке вже й ноу-хау і не якийсь там фантастичний супер-пупер задум. І не таке читали. Натомість Коллінз пропонує ніби «потрійний вимір» подій у творі. «Перше коло» — це такий собі постапокаліптичний простір під назвою Панем на теренах колишньої Північної Америки. Після того як на цих самих широтах розігралося якесь непоправне лихо, і з’явилася варварська держава Капітолій. Вона стає центром, а навколо — дванадцять променів-округів, так званих дистриктів. Кожен з яких спеціалізується на різних промислових ремеслах: від ювелірної справи (перший дистрикт) до видобування вугілля (дистрикт дванадцятий). 

Саме в цьому останньому убогому районі читач і повинен відкрити головних героїв — Кітніс Евердін (темпераментна Дженніфер Лоренс) і Пітта Меларка (романтичний Джон Хатерсон). Молоді люди стають маріонетками в жорсткій реаліті-грі, яку затіяли правителі Капітолію. Зокрема головний негідник — президент Сноу. (Як кажуть, тиран і деспот.) Цей свавільник, підтримуваний мажорами Капітолію, вже не перший рік улаштовує змагання не на життя, а на смерть, висмикуючи з дванадцяти дистриктів по двоє юних учасників. І закидаючи їх у страхітливі віртуальні ліси. І далі — як у пісні (бо починається «друге коло» у творі Коллінз): «В темно-синем лесу, где трепещут осины, где с дубов-колдунов облетает листва…». Цей ліс — комп’ютерний. Керований. Усі фокуси й лиходійства створюються легким порухом руки або комп’ютерною мишкою. І двадцять чотири учасники «Голодних ігор», закинуті в нетрі, колись повинні знищити одне одного, а потім один-єдиний отримує шанс повернутися додому. Видобувати вугілля або пекти пиріжки, підгодовуючи осатанілий Капітолій. 

…Ті, хто читав твір, не потребують послуг переказувача. Багатьом і так відомі подальші події, в центрі яких Кітніс і Пітт. Спочатку просто гравці, потім революціонери (які мають скинути тиранію). Молоді люди долають випробування насамперед завдяки любові, а ще тому, що соціальне зло й нерівність завжди породжують нових ватажків. 

І тут белетристка Коллінз приготувала для шанувальників «третє коло» випробувань. Як-от «ідентифікація» того, що відбувається (у її вигаданому світі), з тим, що кожен суб’єкт бачить і відчуває в житті. Сама авторка, до речі, якось прохопилася: її роман виник не в маренні, а проріс з повсякденності. Коли вона, втомлена, катувала пультом телеканали… І з лісів якогось реаліті-шоу (на кшталт «Останній герой») вмить переміщалася на поле бою в Іраку. І в якийсь момент реальність сконструйована (в шоу) ототожнилася для неї з документальними воєнними кадрами… 

Очевидно, в цьому і є «меседж» творця «Голодних ігор»? Саме життя давно стало реаліті-шоу. І сама людина не в змозі розрізнити, в якій ситуації вона «гравець», у якій — «жертва», коли пильне око якогось «великого брата» раз у раз підглядає за нашим щоденним кроком… 

Фокус Коллінз спрацював. І масове захоплення «Голодними іграми» можна пояснити не тільки хвацько закрученим сюжетом чи помірно вдало виписаними головними образами... Але ще й тим-таки «колом» ідентифікації… У певний момент під час читання (чи перегляду) справді раз у раз спохоплюєшся: а раптом і ми не живемо, а тільки «граємо» за кимось встановленим правилам, а наші життєві імпульси вписуються у «формати» поки що неусвідомленого глобального реаліті-шоу? «Ми всі заручники картинки, яка склалася в голові; заручники віри в те, що сприйманий нами світ і є дійсність» (Уолтер Ліппман).

Власне кажучи, світ глобальних технологій давно (й успішно) може перетворити кожного на гвинтик для якогось неусвідомленого глобального реаліті-механізму…

В іншому ж, виходячи зі слушних глядацьких передчуттів, для триптиху п. Коллінз знадобився дуже серйозний помічник — кіноадаптатор. Щоб потрійні колізії перетворити не на підлітковий блокбастер з прописними істинами (та буквальним цитуванням деяких епізодів «1984», «Ультрафіолету» і навіть «Сутінків»), а… Це має бути режисер-автор — самостійний кінематографіст-гравець. Який, використовуючи основу Коллінз, створить свою «матрицю». 

Оскільки права на екранізацію трилогії належать одній з канадських медіакомпаній, то їй і випало шукати кіноадаптатора. Зупинилися на режисерові Россі. До заслуг якого можна віднести фільм «Фаворит». І стрічку «Плезантвіль», де герой теж із головою поринає в телешоу (щоправда, це шоу не майбутнього, а минулого — 1958 рік). 

Як результат — Росс активно постарався для «цільової аудиторії»: для підлітків, попкорнспоживачів…

Трохи затягнутий і доволі ввічливий до оригіналу, його фільм не міг не зібрати багато грошей, оскільки франшиза в усіх на слуху і давно у вжитку. Але й подією свого ряду (тобто кінематографічного поля) — цей проект стати не зміг. Бо прояву бодай якогось авторського начала в цій режисурі — катма. Фільм, повторюся, довгий — близько двох з половиною годин; вторинний — відразу згадується «Королівська битва» (або навіть «Шоу Трумана»). 

Але найнеприємніше, що фільм догідливо банальний: режисер сам поставив «обмежувач швидкості» й «жорстокості», залишивши на поверхні лав сторі (Кітніс і Пітт) на тлі віртуальної катастрофи. Матеріал Коллінз усе-таки відсилає до іншого ритму кінематографічних дій, спонукає до нещадності, документальності. Сюжет (незалежно від його художньої якості) апелює до «ляпасу навідліг». Це ляпас — соціуму, який загрався; кожному з нас, хто включився у нав’язані ігри. А також державі, яка давно вважає себе «великим братом», і іншої ролі не потребує. 

Очевидно, відчувши «збої у програмі», правовласники трилогії переглянули деякі позиції напередодні запуску сиквела (за романом «І спалахне полум’я», прем’єру призначено на листопад 2013 року). З метою пожвавити, посилити й осучаснити історію п. Коллінз запрошують сценариста Саймона Б’юфой (котрий трудився над «Мільйонером з нетрів» — теж породженням телеігроманії). 

Судячи з усього, продюсери усвідомлюють нинішню «осічку» (нехай і касово успішну). І вже в сиквелі вимагатимуть від сценариста й режисера сильнішого впливу на глядача… Аби той не сприймав перипетії за надуману «футурологію», а повноцінно й сам почувався б безпосереднім учасником «Голодних ігор», у якийсь момент нервово сіпнувшись у кріслі: «Де ж ти, Брате?».

Помітили помилку?
Будь-ласка, виділіть її ммишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама

  • +12 °C
  • +14 °C
  • +18 °C
Курс валют
USD 1139.61
EUR 1573.01