Художник Михайло Гуйда: "Частину Шевченківської премії віддам на потреби інвалідів АТО"

Цей художник, мабуть, належить до найзагадковіших постатей на українській арт-території. По-перше, його називають одним із найкращих портретистів країни. По-друге, багатьох дивує його енергетичний зв'язок не тільки з Україною, а й із Китаєм, де він став справжньою зіркою. Український ґрунт і східні мотиви дуже впливають на його художню фантазію, на народження образів.

Нинішнього року Національний Шевченківський комітет назвав художника серед п'яти лауреатів головної премії країни.
В інтерв'ю DT.UA Михайло ГУЙДА розповідає про китайські сни і українську реальність. Згадує, кого з політиків йому доводилося писати, і, можливо, вперше публічно розкриває одну свою таємницю - з ким із великих художників минулого він веде діалоги у своїй майстерні.

- Михайле Євгеновичу, коли не секрет, на що можете витратити Шевченківську премію?

- У мене ж є підшефні хлопці - інваліди, які воювали в АТО. Одного я вже відправив на реабілітацію в Німеччину: там йому поставили протез. Тому й хочу дати їм ці гроші цілеспрямовано - прямо в руки.

Якось я пішов у госпіталь і дізнався, кому конкретно й на що треба. Не хочу робити ніяких перерахувань…

Потім - планую видати книжку (а на це теж потрібні кошти).

Знаєте, я така людина, котрій не потрібні мільйони. Просто хочу, щоб у мене голова не боліла за майстерню. Не хочеться переживати - на що купувати фарби…

- Вас часто називають одним із найкращих портретистів країни. Як самі ставитеся до такого титулу?

- Кожен художник займає певну нішу в загальному зрізі мистецтва. А жанр портрета потребує особливої відповідальності та чесності. Чому ми знаємо Філіппа IV та інших діячів різних епох? Тому що був знаменитий Дієго Веласкес і його портрети.

Я ж намагаюся робити не просто портрет, а портрет-картину. Таку собі композицію.

Усі свої вдалі портрети люблю й виставляю, а невдалі просто знищую! Це те, що стосується творчості. Але є й портрети на замовлення. Це інше питання…

- Дивлячись на ваші роботи, можна відзначити дуже ніжні тони живопису. Волієте працювати саме в такій палітрі?

- Безумовно, колір у живопису важливий. Я, взагалі, не люблю "розфарбований" живопис, навпаки - виконую роботи на тонких співвідношеннях фарб.

Ось робив портрети Богдана Бенюка, Раїси Недашківської, Анатолія Хостікоєва. Бенюка зобразив у подвійній іпостасі - в одному портреті він ніби і блазень, і ніби король. А в Раїсі Недашківській важливий образ навіть не актриси, а жінки-богині.

Вдалі портрети двох мої доньок. Зазвичай пишеш того, кого любиш.

- Можете назвати картину, яка найвище оцінена - колекціонерами, на аукціонах?

- Я не люблю "базари з мистецтва". У мене є сформована виставка, яка їздить кілька років по великих музеях Китаю. Думаю, привезу її і в Україну. Якісь роботи відбираються, щось додається. Але кістяк зберігається. У різних китайських музеях ця експозиція має різний вигляд. Багато що залежить від інтер'єру, від експозиції, концепції.

Пекін, Шанхай, Шеньчжень - міста, в яких моя виставка вже побувала. Планую показати її на Тайвані. Без зайвої скромності зізнаюся, що виставка в китайців користується попитом. Мене це навіть здивувало: навіщо людина купує не свій портрет, а чужий?

Тут ще спрацьовує питання майстерності. Я відповідально ставлюся до всіх портретів, намагаюся не писати їх на догоду замовникові. Також уникаю аукціонів, арт-ринків. Там багато сміття; треба тусуватися. Все це від лукавого - і мені не подобається.

- Вам часто надходять пропозиції на портрети сучасних політиків? Як реагуєте на такі пропозиції?

- Так, деякі політики замовляли мені свої портрети. Але це не виставкові роботи.

Наприклад, робив портрет силача Василя Вірастюка. Писав портрет Віктора Ющенка, Вадима Гетьмана. Одне слово, всіх колишніх голів Нацбанку.

Віктора Андрійовича знаю особисто, він бував у мене в майстерні. Він добре ставиться до митців. Ще були історичні портрети для музеїв. Але там перед художником стоїть інше завдання - зробити портрет насамперед достовірним.

- А що для вас головне в людині, у її внутрішньому світі, коли починаєте роботу над портретом?

- Спочатку - інтуїтивно - має виникнути симпатія до людини. Потім встановлюється духовний зв'язок. На таких моментах викристалізовується образ. І вже образ диктує композиційний лад, колірне рішення.

Недавно зробив портрет Сергія Параджанова. Ця робота ніде не публікувалася (була тільки на виставці в Академії). У молодості я зустрічав Сергія Йосиповича у творчих колах. Він цікавий як митець, як творець. І я спробував, використовуючи фотографії, створити цей образ у вигляді портрета-картини.

Який образ? Цікавий і суперечливий. Наприклад, він у мене в одному театральному чоботі, а друга його нога - боса. Кінорежисер був ексцентричною особистістю. Але що стосується мистецтва - це була інтелігентна людина.

До речі, портрети посідають не головне місце в моїй творчості. Загалом, мій напрям - станкова картина, історична картина, пейзажі.

- Який пейзаж вас надихає?

- Пейзажі в мене теж придумані. Буцім пишу "з натури". Потім трансформую їх і роблю пейзаж-картину. Це така композиційна знахідка. Загалом, пишу умоглядні, певною мірою філософські пейзажі на тонких співвідношеннях кольорів.

- Ваше життя тісно пов'язане з Китаєм. З чого почалася китайська тема у зв'язку з вашою творчістю?

- Я завжди цікавився східною філософією, мені подобалося мистецтво Японії і Китаю. Перша поїздка до Японії - 80-ті (виставка київських художників). Мене вразила культура Японії - це "моє": неначе я колись тут бував. А в Китай уперше поїхали разом з Анатолієм Гайдамакою від Академії. Я як живописець, а він як проектант.

Китайці звели торговий дім у вільній економічній зоні, тобто просто взяли і скопіювали Єлизаветинський палац у його зменшеному варіанті. Це була трохи безглузда будівля, тому що поруч (згодом) виросли хмарочоси. Будинок назвали "Торговий Європейський дім", і я там робив деякі розписи.

Тоді попрацював у Китаї півроку. Багато подорожував, занурився в середовище. Згодом мене запросили викладати в Пекінський університет - на рік. То був чудовий час, коли я просто абстрагувався від соціуму. Вранці - студенти, ввечері - творчість. Мені виділили майстерню. Потім запросили з виставками, майстер-класами для університетів Ханчжоу, Пекіна.

- Як швидко вам вдалося опанувати китайську мову, якою ви, судячи з ваших інтерв'ю, спілкуєтеся на побутовому рівні?

- Не скажу, що "швидко". Було б ще швидше, якби мене скрізь не супроводжував перекладач. А так сильно розслаблюєшся. Зараз дуже сумую за Китаєм.

- Кого в Китаї знають з українських художників, крім вас?

- Там дуже цінують Тетяну Яблонську. Китайці, взагалі, беруть собі все найкраще. Це чудова риса - швидко схоплювати. Якщо не виходить, тут-таки роблять інакше. У Китаї багато чудових художників, уже моїх друзів. І тих, які працюють у жанрі портрета, теж. Відчувається їхнє двовимірне мислення - папір і туш.

А ось олійний живопис передбачає тривимірність простору. Хоча такі великі, як Модільяні або Ван Гог, дивлячись на східне мистецтво, прагнули до двовимірності. Китайці - навпаки: володіючи двовимірністю, прагнуть до тривимірності.

Китайці будують колосальну кількість музеїв! Уявіть, що кожен мер повітового китайського міста вважає за свій обов'язок насамперед побудувати музей. Дороги і музей.

- А в Національному художньому були ваші персональні виставки?

- Хотів зробити там персональну виставку, але мені відмовили. Бо одного разу насварив наших музейників за архаїчність - публічно. І тоді мені відмовили у виставці на рівні Академії мистецтв України.

Вважаю, що цей музей має представляти мистецтво України цілісно. А в його стінах мистецтво представлене вибірково…

І навряд чи з експозиції Національного художнього можна скласти уявлення про мистецтво України.

Я не прибічник "більшовизму", але тоді теж були талановиті художники. Проте їх "прибрали". Тобто цілий пласт історії мистецтва викинули.

- З Нацмузею перемістимося у Спілку художників, яка вас висувала на Шевченківську премію. Усі кажуть, що творчі спілки в Україні переживають не найкращі часи.

- Зараз Спілці художників жити скрутно. Потрібно здавати приміщення в оренду для того, щоб оплатити опалення, податок на землю.

Тобто якоїсь особливої "функції" ця організація не має, а є постійні проблеми виживання. І в такому стані Спілка не може займатися виставками та підтримувати майстерні.

У художників усього лише близько 500 майстерень. А їм наразі за опалення накрутили космічні ціни! Уявіть: прирівняли майстерні художників до виробничих площ. І людина тепер мусить заплатити за тепло у своїй майстерні близько 6 тис. грн. Плюс квартира і т.д. Тобто все це абсолютно неадекватно…

- Але чи прагнуть потрапити у цю Спілку молоді художники?

- Так, незважаючи ні на що - прагнуть. Вони розуміють, що це єдина професійна спілка, яка може їх захистити в нинішній ситуації. Там збираються люди за інтересами.

Взагалі, наша творча молодь дуже активна, багато талановитих людей. Життя їх "закручує", багатьом доводиться працювати, вони не висипаються, пропускають заняття. Адже батьки не в змозі допомогти, а треба оплатити житло, купити фарби.

Це все тепер дуже дорого коштує.

У мене на курсі близько
20 осіб. Ті, котрі приходять після другого курсу в науково-творчу майстерню (там вони можуть реалізувати свої ідеї). Це такий період, коли вони можуть визначатися з напрямом…

- Але ви їм допомагаєте?

- Ніколи не ламаю студента. Навпаки, намагаюся знайти в ньому якесь розумне зерно, підказати, в чому він сильний. Хто прислухається й працює - той завжди буде на коні. Молоді активні - багато виставляються, їздять за кордон.

Освітня художня програма має бути зі шкільної лави. А в наших школах малювання інколи викладають прибиральниці. Наведу приклад. У мого тестя - художника Віктора Полтавця - у класі викладачем малювання був живописець. І в них із
30 учнів класу 26 згодом стали художниками. Ось як треба зацікавлювати дітей.

Інша річ, що їх усіх потім війна покосила. Взагалі, мистецтво обов'язково потребує дотацій, а результати будуть потім.

- У нас постійно дебатується питання про звання, а ви і народний художник, і заслужений діяч мистецтв. Ви готові відмовитися від цих звань, якщо того вимагатиме час?

- Я готовий відмовитися. Але й держава теж має бути готова. Наприклад, від звань залежить зростання учених ступенів - доцент, професор і т.д. Скасуйте! Але в нас усі закони зав'язані на цьому. З Академії тоді піде професура, всі народні й заслужені. Чому вони підуть? Бо не буде подальшого зростання.

Від художника ж вимагають, щоб він викладав, працював творчо, робив виставки, писав методички. Адже вибирають нас студенти. А до поганого професора студенти не напишуть заяви.

Якщо до якогось майстра немає заяв від студентів, значить - студенти не хочуть учитися в такого майстра.

Ганна Герман свого часу кинула заклик: "Не треба звань і спілок! Це пережиток!" Але чому ж? У багатьох країнах є свої творчі спілки, громадські організації. У Китаї, в тому числі. Є професійні спілки гірників, інженерів. І їх ніхто не розганяє.

Просто це таке ставлення до культури - насамперед "усе знищити!".

- Якщо помріяти, то з ким із великих художників минулого ви б могли й хотіли дружити?

- Звичайно, це Дієго Веласкес. Я з ним "розмовляю" інколи у своїй майстерні. Думаю: а як би він подивився на ту чи іншу мою роботу? Постійно веду такий внутрішній діалог.

- Як відомо, сучасне мистецтво тепер різнопланове, часто радикальне. Часто відвідуєте такі виставки?

- Не ходжу на деякі виставки принципово. Бо все це я бачив років 30-40 тому в Європі. У кожного мистецтва є початок - страждання, потім повторення у вигляді фарсу.

Я не ретроград, сприймаю будь-яке мистецтво. Але ніщо не повинно існувати за рахунок чогось. А ми постійно впадаємо у крайнощі - це погано, цього не треба.

Сьогодні реалістичне мистецтво визнали "поганим". Тоді навіщо взагалі вчитися? Студенти приходять і розповідають, що мистецтвознавець придумує концепцію і під свою концепцію підбирає художників, а той чи інший художник стає його матеріалом. Але ж джерелом творчості має виступати особистість. А мистецтвознавець - аналізувати або критикувати. Однак для цього потрібно насамперед бути грамотною людиною.

З досьє:

Михайло Гуйда (народився 1954 р.) - народний художник України, академік Національної академії мистецтв України. Його персональні виставки проходять в Україні, Італії, Китаї, Польщі, США. Художнику присвоєно звання Почесний професор Чжецзянського технологічного університету й університету Ханчжоу. Твори художника представлені у музейних галереях та приватних колекціях різних країн світу.