КИТАЙСЬКИЙ СКРИПКОВИЙ СИНДРОМ

Оксана Приходько 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

Величезна кількість китайського ширвжитку, що заполонив не тільки нашу не здатну опиратися торговим експансіям країну, а й сильніші країни цього світу, звичайно викликає досить зневажливе ставлення до захоплення китайців кількістю на шкоду якості. Проте, як виявилося, існує дуже специфічна галузь, де Китай домігся світового лідерства і за кількісними, і за якісними показниками. І ця галузь, хоч як це дивно, — виробництво скрипок. Зараз там виготовляється понад 240 тисяч надзвичайно складних музичних інструментів на рік, і близько сотні з них належать «перу» майстра світового класу Жень Хуану.

Історія життя великого китайського майстра вельми повчальна. До 1940-х років скрипки в країні взагалі не вироблялися, і єдиним місцем, де їх можна було бодай відреставрувати, був Шанхай. Саме там, у сім’ї інженерів- хіміків, що мали власний хімічний заводик, і народився 1950 року Жень Хуан. Тоді музична освіта серед дітей забезпечених батьків входила в моду, і трирічну дитину віддали вчитися гри на піаніно. За два роки батьки вирішили, що скрипка, через свою мініатюрність, є більш підходящим інструментом, і змінили музичну орієнтацію свого сина.

На той час Тань Шушень, віце-президент Шанхайської музичної академії, вирішив, що настав час Китаю самому розпочати виробництво скрипок. По всій країні почали створюватися майстерні з їх виготовлення, і кількісний показник незабаром виявився на достатній висоті. Правда, якість цих скрипок була досить низькою. Проте популярність як самих скрипок, так і скрипалів лишалася ще вельми високою, і 1966 року, на початок «культурної революції», вміння грати на скрипці давало істотні переваги. Протягом двох років молодому талановитому скрипалеві дозволяли залишатися в місті й у складі різноманітних труп брати участь у виконанні восьми революційних опер — єдиних музичних творів, які тоді дозволялося виконувати. Правда, 1968 року Жень Хуана не врятувало від висилки навіть уміння грати на скрипці, і він опинився в далекому селі, в одній з південних провінцій Китаю, навіть без улюбленої скрипки, що сподобалась одному з «культурних революціонерів», котрий його арештовував.

Утім, через п’ять років йому все-таки вдалося придбати нову скрипку, і він почав потроху відновлювати техніку гри на інструменті. Спочатку він грав тільки для себе, а потім почав виступати і перед односельцями. А до 1975 року, коли лихоманка «культурної революції» стала потроху спадати, Жень Хуан, вважаючи себе занадто дорослим для того, аби вступати кудись учитися, вирішив пристати на пропозицію місцевого ансамблю пісні і танцю. Там він заслужив репутацію не тільки талановитого скрипаля, а й унікального майстра з ремонту скрипок. «У дитинстві я дуже любив будувати моделі літаків і майструвати різноманітні дерев’яні дрібниці, — згадує майстер. — Тому мені було не важко навчитися відновлювати пошкоджені інструменти».

Слава про золоті руки умільця гриміла по всій країні, і незабаром його запросили до Пекінського інституту музичних досліджень у лабораторію відомого скрипкового майстра Дая Хоньхіаня. Як «вступний внесок» йому запропонували зробити дві скрипки, які його наставник визнав кращими з усього, баченого ним за понад 30-літню кар’єру.

На цей час політика китайського ізоляціонізму поступово завершується, й до країни починають приїжджати диригенти світового рівня. Вони неодноразово висловлювали жаль із приводу того, що чудовим китайським скрипалям доводиться грати на таких жахливих китайських скрипках. Міністерство культури навіть пішло на небачені досі витрати і виділило 125 тисяч доларів на придбання чотирьох інструментів — трьох італійських та одного французького, — але проблему розв’язати все одно не вдалося. І тоді, 1978 року, ухвалили рішення про організацію китайського виробництва високоякісних скрипок. А Жень Хуан виявився в числі трьох майстрів, на котрих і поклали виконання цієї місії.

Провівши три роки в престижній скрипковій школі в Кремоні й один рік — у Пармській музичній академії, Хуан вирішує створити Китайський дослідний інститут, який займатиметься питаннями виробництва скрипок. Він закуповує за кордоном не тільки устаткування та навчальні посібники, а й 10 цурок спеціального італійського клена, кожна вартістю у тисячу доларів. Ця технічна база і лягла в основу створення Дослідного центру, де нині стажуються шість найталановитіших студентів.

А сам майстер, здобувши міжнародне визнання за свою здатність оцінювати акустичні властивості різноманітних зразків дерева буквально на дотик, намагався довести всьому світові, що скрипки відмінної якості можна робити і з китайського клена. І йому це вдалося — 1991 року скрипка його роботи одержала перший приз за звучання на міжнародному конкурсі імені Страдіварі, який регулярно проводиться в Італії. А музиканти, котрі грають на його скрипках, неодноразово ставали лауреатами міжнародних конкурсів скрипалів, зокрема конкурсу імені Чайковського.

Нині майстер на створення одного інструмента витрачає не менше 200 годин напруженої праці. У середньому, його скрипка коштує приблизно 10 тисяч доларів. За все є життя йому вдалося зробити лише 70 інструментів, відомих в усьому світі під торговою маркою «Жень Хуан». Водночас не менше тисячі китайських скрипкових майстрів штампують кожен від двох до трьох сотень інструментів на рік, сприяючи затоваренню як свого, так і міжнародного ринків китайським скрипковим ширвжитком. І хоча діалектику поки ще ніхто не скасовував, проте говорити про перехід кількості в якість в такому випадку мало хто наважується. У справі виробництва скрипок ці філософські поняття існують окремо.

Оксана ПРИХОДЬКО за матеріалами International Herald Tribune
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56