КЛЮЧІ ВІД ЙОГО ДВЕРЕЙ

Поділитися
Борис Гребєнщиков відвідує киян не часто й не рідко. Досить регулярно — раз на рік. Концерти його п...

Борис Гребєнщиков відвідує киян не часто й не рідко. Досить регулярно — раз на рік. Концерти його проходять із найнесподіванішими «наповнювачами» — то слухачам пропонують насолодитися особливими пахощами, то на екрані над сценою переливається, перетікаючи у свою колірну протилежність, чи то оживотворена пляма, чи то синтезована морська живність. Утім, слухачі «Акваріума» також особлива стаття: студенти — гуманітарії та «просунені» технарі, рокери, що подорослішали, і кандидати наук, котрі в душі залишилися підлітками. Згадую, як кілька років тому на однім із концертів «Акваріума» дівча з хвостиком і в джинсах навалилося на край сцени ліктями, підперло кулачками голову, і так і простояло, не рухаючись, понад дві години, зачаровано слухаючи співака...

Здається, перший альбом «Акваріума» записався й випурхнув у світ з підпілля чверть століття тому. Саме 1976 роком датований альбом «З того боку дзеркального скла». Саме в цьому проекті Гребєнщиков, накресливши на майбутнє основні образи, уперше побачив свій відбиток? утілення? повторення? — як відсторонення від себе самого, як можливість подивитися зі сторони.

Гребєнщиков — безумовно, явище в радянському й пострадянському рок-просторі. Секрет його популярності — а двадцять п’ять років в ефірі, погодьтеся, обнадіюють — у принципі простий. Висока якість текстів, помірно-радикальних і стримано-емоційних. Цікаві музичні — мелодійні, гармонійні й темброві — рішення цих текстів. Вражаюче багатющий інструментарій — тут тобі й віолончель із скрипкою, і стародавні духові інструменти — подовжні флейти, цинки... Голос приємного тембру, хороша вимова, виразна дикція, сценічність поведінки. Інтелігентність усього «Акваріума» — розумні обличчя, уважні очі. Екзотичність аксесуарів — сережки, каблучки, шкіряні штани, лицарські чоботи. Те саме у вербальних текстах — «золото на блакитному», «срібло з кислотою», «кулі з кришталю»... В’їдлива розумна іронія — алегорія, алегоричність замість прямої плакатності.

Артем Троїцький, один із перших літописців слов’янського року, згадує, що «Акваріум» періоду андеграунду іноді дратував — коли хотілося «битого скла, а не кришталю», коли чекання змін було важливіше за самі зміни, коли самозаглибленість, розслабленість і миролюбність ніяк не хотіли змінюватися на бойовий натиск. Гребєнь не хотів бути ватажком тих, хто пішов за ним, хто повірив у нього. Він був і залишився — в «акваріумі» власного «я», недосяжний і самотній у своїй гордині.

Ця недосяжність посилено культивується й нині у візуальному образі Бориса Гребєнщикова — зокрема, у двох його останніх кліпах, запущених українськими телеканалами напередодні гастролей у ДК КПІ з програмою «Територія». Так, ці кліпи — також територія співака, котрий експлуатує архетип «гуру» — чаклуна, шамана, «мудрого діда». Тут змішано все — географічні карти й анатомічні атласи Відродження, середньовічне «колесо Фортуни», озвучене «Карміною Бураною» Карла Орфа; жінки з поставою коней і коні з жіночим вигином шиї, пряма ілюстративність і символічна багатозначність, старі відеокадри з молодим Борисом — «інженером на одній сотні карбованців» і врізки з Борисом нинішнім — неусміхненим, зосередженим, відстороненим «гуру» своєї генерації — а покоління, згідно з Гребєнщиковим, ділять людей не за горизонталлю, а за вертикаллю...

Ще одна важлива властивість — Гребєнщиков витримав випробування свободою. Витримав, не втративши актуальності, бо залишився сам собою. Не боючись повторитися — тому так часто з’являються ремікси його давніх речей. Не боючись бути банальним, говорячи про вічні цінності. Тому й тексти його поза часом: не сприймаються «тут і тепер», а лише «колись дуже давно...», «в якомусь царстві, у якомусь государстві...». У нього мало актуальних деталей, які засвідчують вік, місце чи адресата. Схоже, для нього існує одна ідеальна Жінка-Сестра. Ідеальна Ельза для Лоенгріна — та, котра приймає безоглядно, та, котра не запитує імені й не дізнається про місце — а просто перебуває як вічний тил і захист. У сумці в лицаря з гітарою, бляшаною трубою й губною гармонікою — «ключі від її дверей». Цей останній притулок Романтика. Погано, що він ніколи туди не прийде. Важливо — що він у нього є.

Є й «ключі від дверей» поезії Гребєнщикова — високої поезії, у якій його музика іноді здається просодичною манерою промовляння. Нічого, що у своїй вишуканості він часом зарозумілий, а в незалежності — егоїстичний. Він — особливий. Це розуміли тоді — у революційних вісімдесятих. Це розуміють нині — не має значення в яких.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі