КОЛИ З ЖИТТЯ ЙДЕ КАЗКАР

Світлана Короткова 14 липня 2000, 00:00

Читайте також

Неймовірним, яскравим шоу відкрився, як завжди, VIII Міжнародний фестиваль дитячого кіно «Артек». Його творцем, як і духовним натхненником самого фестивалю, був Володимир Вагнер.

Був, тому що у самісінький його розпал усіх мешканців «Артека» немов громом серед ясного неба вдарила страшна звістка — ця велика, сильна, мудра, талановита і добра людина пішла з життя.

Володя Вагнер народився 4 серпня 1958 року в Казахстані, у місті Караганді. 14-річним хлопчиком відпочивав у «Артеці» в «Янтарному» таборі. 1975 року, закінчивши школу, залишився працювати в цій школі старшим вожатим. Відтіля пішов в армію. Відслуживши, повернувся на колишню роботу.

1981 року був направлений до Всесоюзного піонерського табору «Артек». Перші п’ять років працював вожатим табору «Польовий», потім — методистом «Річкового», старшим вожатим «Янтарного», керівником інноваційних програм. З 1993 року Володимир Карлович — беззмінний організатор, режисер-постановник Міжнародного дитячого кінофестивалю «Артек». Він автор більшості значних артеківських свят. Заслужений діяч мистецтв Криму. Володя не просто працював у «Артеці», він віддавав йому всього себе. Він пішов із життя, коли ще не встигла влягтися хвиля захоплення його останньою роботою — шоу-відкриттям VIII Міжнародного дитячого кінофестивалю «Артек».

Володя, Володимир Карлович, Вагнер. А ще — Тато Карло, Добрий Казкар, Головний Казкар «Артека». Поет, композитор, режисер. Тільки в нього в загоні неблагополучні підлітки читали вірші зі сцени і потім роками писали листи своєму вожатому. Тільки він міг простою піснею змусити плакати або сміятися глядачів і повторювати хриплуватим голосом: «Будьте добры, чтобы вы на добро не скудели».

Ми всі дорослі люди і знаємо, що казок на світі немає. Але виявляється, всі ці роки поруч із нами жила казка. Просто ми звикнули до неї і не помічали. Казка жила в його святах, грандіозних за масштабами і м’яких, і добрих за задумом. Тільки він міг зібрати в сюжетах своїх постановок героїв зовсім не гармонійних: адже це казка, а в казці можливо все. І злітали вгору білосніжні лебеді та величезні фантастичні метелики, а в затінку їхніх крил скакали лицарі, обганяючи чубатих хлопчиків на роликових ковзанах.

Тисячі глядачів різного віку, з різним життєвим досвідом, характером в цей момент були об’єднані вірою в казку. А позаду всіх, відкинувшись на спинку крісла, сидів бородань із живими чорними очима, який дарував «Артеку» й усім нам свою наступну казку.

Виявляється, ми зовсім не готові до того, що казка колись закінчується. Але казка померти не може. Помер казкар, а казка буде жити, як і вічна, добра пам’ять про Володимира Вагнера.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74