КУПІТЬ ТЕАТРУ ПАЛЮ РЕКОНСТРУКЦІЯ ОДЕСЬКОГО ОПЕРНОГО ТЕАТРУ МОЖЕ ЗАТЯГНУТИСЯ НА 20 РОКІВ

Роботи з порятунку унікального творіння віденських майстрів, яке за свою вікову історію опинилося в жалюгідному стані, розпочалися понад три роки тому. Почалися без фінансування. І тому перебували під постійною загрозою зриву. До того ж, ці роботи дуже непрості і пов’язані з величезним ризиком. Їх не можна переривати. Про це записано у всіх офіційних паперах, висновках фахівців та високих комісій. Проте дотриматись безперервності процесу будівельникам так і не вдалося. Через відсутність коштів роботи сьогодні практично припинені. Фахівці запевняють, що небезпека для театру ще не минула і вимушена пауза, якщо затягнеться, викличе ще більші руйнації і взагалі може призвести до непередбачуваних наслідків.

Нагадаю, що ведуться роботи з посилення підмурка фундаменту. Про те, які пристрасті і суперечки точилися між вченими і фахівцями щодо того, як їх провести, не завдавши ще більшої шкоди будівлі і не порушуючи при цьому звичне життя театру, «Дзеркало тижня» детально писало.

Річ у тім, що будівлю побудовано на підступних лесових грунтах, які осідають. І як тільки до них потрапляла вода (а течі у водопровідних і каналізаційних мережах завжди були звичним явищем з кінця минулого століття і донині), вони відразу осідали. Разом із ними осідав і театр, осідав нерівномірно, то одна його частина, то інша. Від цього постійного перекосу стіни і перекриття поступово деформувалися, у них утворювалися жахливі тріщини, що й призводило до загрозливої руйнації будівлі та її скульптурних груп.

Щоб запобігти загибелі цього унікального архітектурного ансамблю, вирішено було поставити його на палі. Палі мали пройти через товщу ненадійних, рухливих лесових грунтів і обпертися на стійкий підмурок — вапняк. А тепер уявіть картину, що один бік будівлі стоїть на палях і надійно закріплений, а інший — на грунті, що осідає та ще й рухається. Таке положення для будівлі смертельне, як кажуть фахівці. Тому завдання будівельників за такої ситуації полягає ще й у тому, щоб, не дай Боже, не влаштувати театру штучний перекіс. Тоді ж, коли будівельники спустилися під землю і, оголивши частину фундаменту, почали встановлювати палі, обіцяне фінансування повисло в повітрі.

І ось 30 липня 1999 року, коли обсяг основних робіт по зміцненню фундаменту було виконано на 52%, урядова комісія, перевіряючи технічний стан будівлі і хід виконання робіт із реконструкції, констатувала: затягування термінів, у зв’язку з недотриманням графіку фінансування, призвело до появи в стінах додаткових тріщин і в результаті до додаткових робіт, не передбачених кошторисом. А далі говорилося: «Сформована ситуація загрожує лавиноподібним обвалом конструкцій»; «невиконання робіт по зміцненню фундаментів і конструкцій вузлів, що знаходяться в аварійному стані, може значно погіршити технічний стан будівлі і призвести до непередбачених наслідків»; «комісія вважає за необхідне негайно забезпечити фінансування в сумі 5961 тисяча гривень із держбюджету до кінця року».

Проте, незважаючи на такі вражаючі висновки, грошей у повному обсязі не виділили. І будівля, як і раніше, стояла «на милицях». 1 грудня 1999 року Кабмін своїм розпорядженням затвердив титул будівництва, відповідно до якого розписали джерела подальшого фінансування. На 2000 рік держбюджет мав виділити 15 млн. гривень, обласний — 1 млн. 900 тисяч, 750 тисяч необхідно було вишукати самостійно. Але, на жаль, держава не дала жодної копійки, область — 400 тисяч, місто — 100 тисяч. У результаті на сьогоднішній день з горем пополам встановлено 1700 паль із 1800 запланованих, які будівельники збиралися забити ще наприкінці минулого року. Тобто, для завершення залишилося ще трохи. Але грошей немає, і роботи знову призупинені.

Як повідомив глава дирекції з реконструкції театру Іван Волощук, позаминулого тижня питання про фінансування оперного театру нарешті було розглянуто Кабміном. Замість обіцяних 15 млн. уряд виділяє лише 5 млн. «Проте коли ми їх отримаємо, невідомо, — каже Волощук. — Якщо 68 млн. гривень, запланованих із держбюджету на реконструкцію і реставрацію Одеського оперного театру, які ми повинні отримати до кінця 2002 року, будуть виділятися такими темпами, як зараз, то цей процес затягнеться на 20 років. Якби будівля не руйнувалася — не падали карнизи, покрівля, — то можна було б чекати. Але сьогодні процеси руйнації випереджають процеси відновлення. Який тоді сенс у реконструкції?»

Сьогодні з проханням виділити гроші до Кабміну звертаються не тільки дирекція з реконструкції театру і місцева влада, а й будівельники, яким за роботу заборгували 3 млн. гривень. Вони по суті за рахунок своїх обігових коштів купували будматеріали і виконували роботи. Словом, гроші вклали, а назад нічого не отримали. І багато хто з них сьогодні є банкрутами. Тим часом, це кращі будівельні організації, які виграли тендер на участь у реконструкції театру.

Пишуть до Кабміну не тільки будівельні організації, а й родина будівельників. Мати п’яти дітей з Луганська скаржилася, що батько і два сини поїхали в Одесу ремонтувати театр. Минуло вже сім місяців, а їм нічого не заплатили. «За цей час, — пояснює жінка, — у нас народилась онука. Їй уже п’ять місяців, але вони не можуть навіть приїхати з Одеси подивитися на неї, немає грошей на квиток».

Кабмін ці слізні листи відсилає обласному керівництву, а обласне — директору будівництва. А директор направляє їх тому ж керівництву з проханням допомогти, а керівництво — Кабміну. Зачароване коло. Обласна влада має намір просити уряд, щоб при формуванні бюджетів суму, виділену ним на реконструкцію і реставрацію театру, він залишив цільовим призначенням в обласному бюджеті. Якщо ж Кабмін піде назустріч, то майбутнього року становище повинно кардинально змінитися. Але попереду ще п’ять місяців. Що робити сьогодні?

«Ви знаєте, яка вартість реставраційних робіт Лондонського театру і скільки дали спонсори? — сказав мені Волощук під час зустрічі. — 160 млн. доларів при вартості робіт у 360 млн. А в нас? Наша міська влада розпорядилася, щоб підприємства, які для реклами своєї продукції використовують символіку театру, частину прибутку перераховували на реконструкцію оперного. І що ви думаєте вони зробили? Наш шановний Одеський завод мінеральної води «Куяльник», після того як йому про це сказали, зняв із своєї пляшки наклейку з зображенням театру. А інші, якщо й виділили незначну суму, то вельми неохоче.

Дирекція з реконструкції театру придумала для тих, хто виділяє кошти, натомість «продавати» їм палі. Ціна однієї — 4 тисячі гривень. (Зараз вона коштує стільки ж, хоча будматеріали давно подорожчали.) «Власник» такої палі, як заохочення і на подяку отримує спеціальний сертифікат на право володіння цією оригінальною нерухомістю. У ньому зазначене ім’я власника і місце розташування палі. І на додаток сувенір: на дерев’яній підставці скляний квадрат, усередині якого зображений театр, і поруч шматочок італійської цеглини (у мініатюрі), із якої він побудований близько 100 років тому. Усі імена заносяться в Книгу меценатів, спонсорів і почесних гостей.

Нещодавно будівельники під час установки 1500-ї палі виявили у фундаменті в центрі будівлі ящик. У ньому зберігалися книги з записами про доходи і витрати міської управи, про те, скільки коштів було витрачено на будівництво театру. Записи датовані 1884 роком. Тут же лежали шматочок хліба і пляшка з вином, яке пролилося і замочило записи. Зміст зараз відновлюється. Туристи незабаром це все зможуть побачити в музеї, який планує відкрити будівельна дирекція, щоб заробляти гроші на реконструкцію і реставрацію. У ньому, до речі, навіть можна буде подивитися на саму палю в натуральному вигляді й на яку глибину вона залягає.

Крім іншого, в ящику зберігалася дошка з вигравіруваними іменами тих, хто брав участь у будівництві 1884 року 16 вересня за царювання імператора Олександра III. Отож, нинішня дирекція з реконструкції театру готує для нащадків такий самий ящик з іменами. На жаль, наших «нових українців» цією новиною не дошкулиш. Грошей, виділених за весь час спонсорами і меценатами, вистачило на 120 паль. Але дирекція все ж сподівається на допомогу. Не так уже багато залишилося. Лише 200 паль.

Нещодавно в Одесі побувала з візитом пані Кужель, яка познайомилася з ходом реконструкції оперного театру. Слід сказати, останнім часом тут побувало багато шанованого люду. На красу, що руйнується, водили дивитися і перших осіб держави, і народних обранців, і закордонних гостей. Отож, рада Міжнародної спілки українських підприємців, яку очолює пані Кужель, «купила» чотири палі. Після відвідування Олександрою Володимирівною Іллічевська підприємці цього портового міста і мерія пообіцяли «купити» сім паль. Але це ще не усе. 3 вересня в День підприємця проведуть акцію з порятунку театру з тим, щоб підприємці України допомогли «розкупити» палі, що залишилися.

Хочеться вірити, що так воно й буде. Справді багаті люди, яким везе на гроші, завжди ділилися.