Курбас зупинився в Києві

123
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Музей театрального, музичного та кіномистецтва України і Яра Мистецька Група презентують виставку "Курбас у Києві", присвячену 130-річчю з дня народження генія українського театру Леся Степановича Курбаса. Куратори проекту — Вірляна Ткач (Яра, Нью-Йорк) і Тетяна Руденко (головний зберігач музею). Виставку підготовлено за підтримки Програми імені Фулбрайта в Україні.

Лесь Курбас приїхав з Галичини до Києва у березні 1916-го на запрошення Миколи Садовського. Митці плекали грандіозні плани щодо перетворення Києва на європейську театральну столицю. Саме в Києві є адреси, які тісно пов'язані з життям і творчістю Курбаса: Хрещатик, Володимирська, Фундуклеївська, Прорізна, Лютеранська, Банкова…

На думку істориків, Лесь Курбас миттєво здобув визнання серед київських театралів після того, як зіграв Михайла Гурмана в "Украденому щасті", Хлєстакова в "Ревізорі" і Збіґнєва в "Мазепі". 

Нова виставка, за задумом кураторів, розпочинається вступом про його роботу в Молодому театрі. Далі експозиція розгортається довкола трьох знакових вистав режисера в Мистецькому об'єднанні "Березіль" — "Ґаз" (1923), "Джіммі Гіґґінз" (1923) і "Макбет" (1924). 

В експозиції (другий поверх музею) — оригінальні й реконструйовані костюми, ескізи, макети сценографії, афіші, режисерські екземпляри п'єс з нотатками режисера, ноти, документальні фотографії з вистав.

— Українізувати наш театр Курбас почав уже за кілька тижнів після того, як приїхав до Києва і зустрів тут студентів, — розповідає DT.UA куратор проекту Вірляна Ткач. — Тоді ж почала діяти і його Театральна студія. Курбас руйнував рамки традиційного українського театру, європеїзував його. Робив його не таким буквальним і формальним. Він ніби долав горизонти в оформленні вистав. До нього приходив Анатоль Петрицький — професійний художник, який стане із часом у театрі, мабуть, одним з найвідоміших. Він приносить на сцену колір, робить умовні декорації. А навіщо? Адже, на думку Курбаса, все передає внутрішній світ актора.

У нашій експозиції є дуже цікава інсталяція, пов'язана з історією назви Мистецького об'єднання "Березіль". Якось Курбас разом зі своїми акторами сидів за столом, була пляшка вина. Режисер каже, що от, мовляв, хто запропонує найкращу назву для нового театру, той і отримає цю пляшку! Актори пропонували різні назви (Тичина, наприклад, "Сад"). На що Курбас іронічно зауважує: "Нас тоді називатимуть "садисти". Тож назву "Березіль" запропонував саме Курбас. Але вино вони випили разом!

***

Значну частину нової виставки присвячено курбасівській виставі "Ґаз" (1918) за п'єсою Ґеорґа Кайзера (1878—1945). Переклад з німецької Рони Черняхівської. Прем'єра —
27 квітня 1923 року. В експозиції представлено німецьке видання цієї п'єси (1919 р.). 

123
Газ

Коротко про саму постановку (на основі розвідок музейників): 

"Події у виставі розгортаються на газовому заводі, який у майбутньому має стати єдиним джерелом енергії для індустріального світу. Курбас представляє цей завод на сцені — через рухи акторів. (На заводі — вибух газу, тисячі людей — гинуть). Після вибуху робітники протестують, але власник заводу сам усвідомлює, що газ — справа ненадійна, він може вибухнути знову. Тож він збирається перебудувати завод на присадибну житлову комуну. Тоді робітники під впливом головного інженера вимагають, щоб завод було відбудовано.

Видатний художник Вадим Меллер приходить до "Березоля" після роботи в "Школі руху" Броніслави Ніжинської.

Меллер співпрацює з Курбасом вже з перших вистав "Березолю". Для "Руру" створює декорації і костюми, що нагадують вертеп. А свою першу велику сценічну конструкцію створює для вистави "Ґаз".

Анатолій Буцький — композитор і диригент симфонічного оркестру в "Ґазі". Також він є автором музики до вистав "Джіммі Гіґґінз" і "Макбет".

"За сигналом помрежа — грянув оркестр, що був розміщений за кулісами. Полилися неймовірні звуки, що нагадували більше роботу машин у цехах, ніж музику", — згадували пізніше актори.

-- Сподіваюся, що даємо відвідувачам експозиції ключ до розуміння творчості Леся Курбаса, — каже Тетяна Руденко, головний зберігач музею. — Наприклад, вистава "Ґаз". В експозиції представлено ескізи шести костюмів до "Ґазу" і один оригінальний костюм робітника з фондів музею —
1923 року. Також у музеї є оригінальні фото з вистави, але ми не впевнені, як саме актори рухались у постановці. Адже музики, записів, текстів немає. Тому все це можемо відтворити лише на основі спогадів. Коли Вірляна почала працювати зі своїми акторами, то відразу стало багато чого зрозумілим — з чого саме складався космос Курбаса. 

Оскільки наш Театральний музей і народився в Мистецькому об'єднанні 1923-го, то перші експозиції включали постановки "Березоля" (це були перші експонати). Потім увесь архів Курбаса потрапив до спецфонду. 1962 року ім'я режисера було реабілітоване. І першу виставку, присвячену цій геніальній людині, відкрили 1987-го. Тоді все було дуже важко: приїздили "перевіряючі" з Міністерства культури. Згодом був іще один курбасівський проект у рамках музею — пересувна виставка 1990-го. Вона об'їздила багато міст. Згодом посіла достойне місце вже як постійна експозиція в самому музеї. Нинішня ж виставка широко презентує новаторство Курбаса як режисера. 

***

І ще про одну видатну виставу режисера — "Джіммі Гіґґінз" (1923) за романом Ептона Сінклера. Автор інсценізації і композиції тексту — Лесь Курбас. Оформлення сцени і костюми — Вадим Меллер. Спеціально до цієї частини виставки на основі ескізів і фото з вистави реконструювали костюм Ліззі, дружини Джіммі Гіґґінза. Нижче — фрагменти інформаційного супроводу музею щодо історії народження знакової постановки. 

123
Джіммі Гіґґінз

"У 1924 році в Харкові окремою книгою видається сценарій Курбаса до "Джіммі Гіґґінза", де точно описуються кінокліпи, зазначені світло, звукові ефекти і навіть довжина пауз у виставі.

Виставу "Джіммі Гіґґінз" Лесь Курбас створює з акторами Майстерні №4. В основі постановки лежать нові засоби комунікації — телеграф і кіно.

Джіммі Гіґґінз — звичайний робітник, чия сім'я гине від вибуху на військовому заводі. Потім Джіммі відправляють воювати у Європу, а пізніше — до Архангельська, де його арештовують і він божеволіє.

Під час репетицій Курбас диктує акторам репліки, які вони занотовують. Василь Василько також ілюструє свої записи фотографіями, які мають надихнути його на створення образів.

Вистава Курбаса починається сценою "Європейсько-Американський концерт", в якій 7 держав — карикатурних персонажів, що стоять на окремих конструкціях, — телеграфують одна одній різноманітні вимоги та ультиматуми, через що вибухає Перша світова війна. 

У "Джіммі" Курбас використовує кінокадри як один із ключових елементів сценічного наративу, щоб показати думки Джіммі. Спочатку він робить це дуже просто, ніби навчаючи глядачів мови, яку вживає. Кінохроніка, яку демонструють на великому екрані справа від сцени, супроводжує розповідь спікера про політичні події на мітингу, що на ньому присутній Джіммі. Далі кіно починає доповнювати його думки, викликані агітацією.

Сцена вибуху, якою завершується друга дія, є найвиразнішим монтажем кіно- та сценічної дії у постановці. На екрані відтворюються думки Джіммі, його спогади про дружину і дітей. Його біг на місце вибуху. А далі крупним планом показується обличчя самого Джіммі у розпачі — саме на його емоції режисер зосереджує увагу глядачів. 

Cцени тортур фінальної дії "Джіммі Гіґґінза" Курбас ставить з акторами, використовуючи ряд принципів кіномонтажу, але без демонстрації кінофільмів.

Група акторів грає думки Джіммі. Коли він починає непритомніти під час допиту, Джіммі — Амвросій Бучма хапається за мотузку і злітає з платформи на сцену (в нинішній експозиції є фото цього моменту). Щойно Джіммі вирішує, що йому відповідати, він злітає угору до ката і падає непритомний. Глядачі спостерігають крупним планом внутрішню роботу розуму на грані виснаження".

***

Один з кураторів виставки — Вірляна Ткач — американська театральна режисерка з українським корінням, поет, перекладач. Вона давно захоплена творчістю Леся Курбаса і є одним з засновників Міжнародного товариства його імені. Вірляна також автор театрознавчих розвідок про творчість режисера. І, безумовно, її місія в нинішній експозиції "Курбас у Києві" — особлива. 

— Я почала писати про Курбаса ще у 80-х роках ХХ століття, — розповідає пані Вірляна. — Але не думала, що згодом робитиму про нього виставку в музеї. Від ідеї до реалізації цієї експозиції минуло майже півроку. 

— Готуючи таку експозицію, очевидно, ви звертались і до кіноархівів. Чи є якісь маловідомі кіноматеріали, які ще не дійшли до глядача? 

— Так, зверталися до архіву Пшеничного, взяли чотири документальні моменти зі зйомок "Джіммі Гіґґінза" — це те, що знімали 1928 року в Архангельську. Також плануємо звернутися до центру Довженка, бо в них є фільм "Джіммі Гіґґінз" 1928 року, який зняв Георгій Тасін. Але не весь фільм, а лише частинка — 11 чи 12 хвилин. Це відео я вважаю бомбою, бо головну роль зіграв Бучма. 

— Пані Вірляно, кілька слів про вашу мистецьку групу... 

— Я є керівником Ярої Мистецької Групи при театрі "Ля МаМа" в Нью-Йорку. Наша перша вистава про Леся Курбаса "У світлі" зроблена спільно з американцями. У ній ішлося про період життя Курбаса між Молодим театром і "Березолем". Тоді курбасівці прийшли до ідеї експериментального театру. Саме про це й наша постановка. 

В Америці 2010 року було видано книжку "Модернізм у Києві" — це збірник з 20 статей на різні теми про культурне життя Києва початку ХХ століття. Якщо говоримо про культуру Києва в 20-х роках ХХ століття, то знову і знову все обертається навколо Курбаса… 

123
Василь Артюшенко, DT.UA

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18