Любов і ангели

Поділитися
Нас по-справжньому люблять у Польщі. Саме такого висновку я вкотре дійшов і вкотре порадів за себе і за нас усіх, кого таки по-справжньому люблять у Польщі...

Нас по-справжньому люблять у Польщі. Саме такого висновку я вкотре дійшов і вкотре порадів за себе і за нас усіх, кого таки по-справжньому люблять у Польщі. Ні, вони, ці друзі-поляки, не схильні до того, щоб на кожному кроці кричати про свою до нас любов і слов’янське братерство, і не намагаються задушити нас у своїх братніх обіймах. Поляки люблять нас по-діловому, бо ми їм, на відміну від численних слов’янських друзів, просто потрібні. І як геостратегічні, і як економічні, і як культурні партнери. В останньому я переконався, відвідавши між 9 і 19 квітня шість польських міст у рамках фестивалю української літератури «Teraz Ukraina», який одна поважна польська газета, мабуть помилково, приурочила до останнього візиту до Варшави нашого президента.

Серед нас було шестеро поетів і шестеро прозаїків, тобто всього нас було десятеро, бо Ю.Андруховичу із С.Жаданом доводилося виступати і на прозових, і на поетичних вечорах. За задумом організаторів, краківського «Інституту книжки», кожен запрошений літератор приїхав не просто так, а з нагоди виходу своєї книжки польською мовою. Поети М.Рябчук, Ю.Андрухович, С.Жадан, О.Сливинський, Н.Гончар і я потрапили у видану восени минулого року авторську антологію української поезії «Вірші завжди вільні», укладену й перекладену Богданом Задурою. Крім того, в Ю.А., С.Ж. і в мене щойно перед фестивалем вийшли персональні поетичні збірки. Так само видавництво «Czarne» встигло оприлюднити «Дванадцять обручів» Ю.А., «Непростих» Т.Прохаська, а «Pruszynski i s-ka» — «Культ» Л.Дереша. Окрім того, кілька років тому видавництво «WAB» опублікувало культові «Польові дослідження» О.Забужко, а рік тому «Czarne» — «Колекцію пристрастей» Н.Сняданко. Можливо, ця суха інформація і не була б необхідна, але вона є свідченням одного втішного факту, а саме — небаченого досі прориву української літератури в окремо взятій зарубіжній країні. Було неймовірно приємно бачити настільки респектабельний український стелаж у місцевих книгарнях. До речі, такий прорив — ще один наслідок помаранчевої революції, яка викликала моду на Україну. Виходить, і за це ми теж боролися.

Все почалося у Вроцлаві, де 9 квітня українські поети взяли участь у найбільшому поетичному фестивалі «Port Wroclaw», який цього разу мав виразно український акцент. Що саме ми сподобалися поціновувачам поезії найбільше, мабуть, і говорити не варто. Це хоч і не скромно, однак справедливо. Потім була Познань зі своїми потужними академічними традиціями і понімецькою штивністю, ґалантністю й риґоризмом. У Ґданську після вечора прозаїків був театр абсурду з феєрією безглуздих і недоречних запитань, а наступного дня — класичний поетичний вечір і лінгвопоетичний перформенс Н.Гончара. Море було холодним, у повітрі пахло йодом. Варшава зустріла прозаїків запитаннями. Це були громадянки України, які поставили запитання руба, і звучало воно приблизно так: «Невже це наша, прекрасна і з діда-прадіда цнотлива українська література виховала таких-от вульгарних монстрів, як ви? Де Мушкетик, де наша історія, наші сльози, калина-Україна, і де Юрій Мушкетик?». У поетів вони, на щастя, нічого не запитали, хоч і чемно відвідали захід. Фабрична Лодзь вразила своєю архітектурою, історією і славним індустріальним минулим, однак на вечори українських літераторів прийшли одиниці. Краків був справжнім знаком оклику. Бо Краків, як писав Т.Прохасько, — це вже Галичина. Тобто майже Україна.

Іноді доводилося відповідати на дивні запитання. Поляків цікавило, де кожен із нас був під час революції і чим займався, як ми ставимося до волинської трагедії і як пережили втрату Івана Павла II. Але назавжди запам’ятається не це — не загальний шум і атмосфера культурного взаємозбагачення. Запам’ятаються, як завжди, дрібнички. І в кожного буде своя. Особисто я ніколи не забуду літнього чоловіка в Ґданську, який підходив до кожного учасника акції і дарував зроблених власними руками маленьких дерев’яних рибок. Цей милий чоловік не пропускає культурних заходів у цьому приміщенні і всім ритуально роздає різнокольорових, не схожих одна на одну, рибок. Позаторік я вже виступав у тій залі, і в мене вдома вже була одна рибка цього майстра-дивака. Цього разу я отримав від цього ще одну. На жаль, я не спитав, як його звати. Не здивуюся, якщо це був ангел.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі