Магнетизм Мерзлікіна

мерзлик
"Привіт, сіничко!" Репетиція М.Мерзлікін,Б.Бенюк, З.Сівач

Читайте також

Цього тижня в столичному Домі кіно згадували українського режисера і кіноактора Миколу Мерзлікіна (1936—2006). 

80-річчю з дня його народження присвячений вихід книги "Микола Мерзлікін: пошук досконалості" (упорядник Валерія Чайковська). Це проект редакції журналу "Кіно-Театр" та Видавничого дому "Києво-Могилянська академія".

Мерзлікін належить до послідовників естетики Леся Курбаса. Українське коло Курбасових послідовників в Україні досить широке і найяскравіші його представники — в Харкові, Львові та Києві.

Якщо говорити про школу в Києві, то це учні Мар'яна Крушельницького (насамперед Лесь Танюк) і учні Михайла Верхацького: кінорежисер Леонід Анічкін (автор документальної кінотрилогії про українських в'язнів на Соловках), режисер і педагог Віктор Кісін, акторка кіно Наталя Наум, театральний режисер Микола Мерзлікін (ясна річ, перелік не вичерпний). 

І якщо на початку 1960-х Лесь Танюк був дуже активним і організував у Києві разом зі своїми однодумцями Клуб Творчої Молоді, об'єднавши митців різних професій, то Микола Мерзлікін був іншим за характером — невипадково один з театральних критиків назвав його самотнім самураєм. Танюк, підготовлені вистави якого в Україні забороняли, змушений був податися до Москви. Молодий Мерзлікін все життя працював у Києві.

Почну з особистості, з індивідуальних рис Миколи Мерзлікіна. 

Насамперед це спокійна, впевнена мудрість і чітке усвідомлення реальності. Незважаючи на відлигу, було важко. "Забери мене до Москви. Київ — для режисера смерть, там за кожну дрібничку треба класти як не життя, то здоров'я. Атмосфера повної параної" — ці слова Миколи Мерзлікіна Лесь Танюк зафіксував у своєму Щоденнику 26 грудня 1966 року. 

У Києві ще міцною була крига корнійчукізму і треба було розбивати її, повертати театру естетику європейську, яку свого часу прищепив Лесь Курбас. Мерзлікін не приймав рутини в просторі театру і водночас тверезо оцінював владу, яка руками наглядачів душила прояви творчої свободи. Та все ж таки, в цих умовах, у цих обмеженнях він робив неможливе. 

У поганенькому старому приміщенні київського ТЮГу він ставить "Сто тисяч" Карпенка-Карого, виставу, яка була зовсім не схожою на вистави класичного репертуару корифеїв.

Цей почин новаторства зафіксував Юрій Богдашевський на початку 1967 року в своєму огляді в газеті "Культура і життя", розглянувши вистави молодих Сергія Данченка і Романа Віктюка у Львові та Миколи Мерзлікіна в Києві. У досягненні поставленої мети Мерзлікін-режисер проявляв велике терпіння не тільки для того, щоб поставити виставу, а й щоб її "пробити". Для цього треба було мати міцні нерви, силу волі, характер. 

Особливість творчості, творча манера 

Виставою "Сто тисяч" він здобув визнання поціновувачів і неприязнь рутинерів. У його прочитанні класики на перший план виходили вічні питання: індивід і суспільство, тяжка праця людини і авантюристи, що нею користуються, селянин-трудівник, якого дурять і грабують негідники різного калібру. Така наруга над селянством чинилась упродовж усіх років радянської влади. 

Саме тому Калитка, чудово зіграний його улюбленим актором Володимиром Олексієнком, був людиною не жадібною і загребущою, а обдуреною, викликав не осуд, а співчуття. Мерзлікін був так само винахідливим і в жанрі комедії, що підтвердила вистава "Чортів млин" Яна Дрди й Ісидора Штока у тому ж ТЮГу, де в образах чортів прочитувались асоціації з персонажами радянської системи, з реальною дійсністю. Рецензент О. Степаненко писав: "Йдучи на вистави цього режисера, можна бути певним, що зустрінешся з гострим оригінальним вирішенням. (…) Неспокій у пошуках нового, відданість ідеї, яка захопила, глибока переконаність у вибраній формі знаходять відбиття у його виставах". 

Важко сказати, чому після того, як уже було сформований колектив, після таких успішних вистав, Мерзлікін покинув театр. Але можна зробити припущення, що не з власного бажання. Чиновники не вибачили йому оті небезпечні натяки, непряме викриття дійсності, тим більше, що відлига вже закінчилась і почався застій.

Його відлучили від театру майже десять років. 

Чому емігрував у кіно? 

Там усе ж таки вільніше дихалось, хоча після 1972 року також почали закручувати гайки, а потім офіційно заборонили українське поетичне кіно. За те, що не відображало сучасної дійсності. 

Миколі Мерзлікіну випало грати ролі сучасників — і робив він це природно, в нього гри не відчувалось. Як сказав хтось із акторів — він грав так, як прибалтійські актори. 

За роль Якова Чигирина у фільмі "Тут нам жити" Анатолія Буковського він здобув нагороду республіканського кінофестивалю. Так само успішно втілив персонажів у фільмах Тимура Золоєва "Кожен день життя" і "Голубий патруль". Був ще авіаконструктор Іван Гай у фільмі "Небо-земля-небо" А.Буковського, учитель у "Абітурієнтці" Олексія Мішуріна. 

1978 року він повертається до ТЮГу — театру, що переживав повний занепад, як писала Ніна Давидова, акторів на сцені було більше, аніж глядачів у залі. 

Театр він відродив, залучивши в трупу талановитих акторів з Києва і Харкова (серед харків'ян був ще один курбасівець — учень Валентини Чистякової Віталій Савчук). У час повернення до ТЮГу найбільший успіх здобули вистави для підлітків, в яких порушувалась проблема морального здоров'я молоді. 

Мудра репертуарна політика і глибоке прочитання п'єс Ю.Грушаса та О.Дударєва. Він умів запалити акторів, які ставали однією дружною родиною — і їхня самовіддача приносила результати. 

Глядач пішов у театр, були аншлаги. Зі своїми виставами, що здобули масу захоплених відгуків і глибокий аналіз, вони об'їздили чималу територію Союзу — з успіхом грали в Тбілісі й Мінську, побували на гастролях у Лейпцігу. 

І це за якихось три роки. 

Тим часом у Києві відкривається новий театр — Молодіжний, — і для нього ніяк не знаходиться "гідного", з погляду міської влади, провідника. 

Мерзлікіна забирають з ТЮГу і переводять піднімати новий театр. Протримався він там недовго — не склалося порозуміння, адже актори добиралися не з міркувань спільної творчої платформи, а невідомо з яких міркувань. 

Але навіть у тих умовах Мерзлікін створив дві сміливі вистави: "Джикетський маніфест" за Олександром Чхаїдзе про молодого реформатора грузинського села і "Стіну" Юрія Щербака про стосунки княжни Варвари Репніної і Тараса Шевченка. "Українська радянська сцена такого Шевченка ще не бачила," — писали критики. Тут Мерзлікін підготував два склади — Раїсу Недашківську та Ігоря Славинського і Галину Стефанову та Валерія Легіна. Сильні актори, велика творча самовіддача і… заслужений успіх. 

Та після цього — нова еміграція. У новостворений Музичний театр для дітей і юнацтва. Класичну музику Микола Іванович знав і любив, мав абсолютний слух, тож знайшов порозуміння з оперними співаками і симфонічним оркестром. За 20 років було сформовано не тільки колектив, а й творче обличчя театру, в складний з фінансового погляду час 1990-х з'явились знову-таки знакові вистави: насамперед "Пастка для відьми" за мотивами опери Кирила Стеценка "Івасик-Телесик" музику до якої написав Ігор Щербаков. Гра Любові Канюки зачаровувала артистичністю, природністю, сценічною культурою. А новий погляд на стару казку відзначався самобутністю, оригінальністю і талантом. Вистава стала подією, її удостоєно Шевченківської премії. 

Микола Мерзлікін мав ще одну рису — він тримав у полі зору своїх улюблених акторів. Саме тому він ставить моновистави: "Стіна" і "Паліпсест" з Галиною Стефановою, а в своєму Музичному театрі, в супроводі симфонічного оркестру, — "Лісову пісню" (музика Михайла Скорульського) з Раїсою Недашківською і "Заметіль" (музика Георгія Свиридова) з Віталієм Савчуком.

Микола Мерзлікін реалізував себе як талановитий педагог, викладаючи режисуру і акторську майстерність в КНУТКТ ім. І.Карпенка-Карого, ставлячи зі студентами цікаві вистави, зокрема і за текстами Тараса Шевченка та Миколи Куліша.

Насамкінець про його мужність, завдяки якій він протистояв рутинерству, провінційності, самозакоханим бездарностям. Але це вже тема окремого дослідження — необхідного і важливого, аби глибше зрозуміти роль і значення для українського театру талановитого режисера Миколи Мерзлікіна.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92