МІЖ НАМИ, ПРОФЕСІОНАЛАМИ

Ганна Соболевська 1 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Навіть не знаючи виважених цифр рейтингів, можна сказати, що з численних серіалів, які, здається, цілодобово крутять на всіх каналах ТБ, два — особливо популярні. Це російські «Менти» і американська «Швидка допомога» (обидва зараз ідуть на «1+1»). Цей факт, на перший погляд, викликає подив. Адже заведено вважати, що жалісливі мелодрами, простенькі, але смішні комедії становищ — поза конкуренцією. А тут якщо і з’являється любовно-романтична лінія, то лише пунктирно позначена. Та й інтрига не можна сказати, що занадто вже жваво закручена (є детективні серіали, де вона крутіша. Що вже говорити про «Швидку допомогу»). Але глядачі дивляться, причому і вдруге, і втретє. У чому ж річ?

Щоб зрозуміти причину успіху, варто пригадати романи Артура Хейлі, які років 10—15 тому користувалися в нас шаленим успіхом, а номери «Иностранной литературы», в яких вони друкувалися, зачитувалися до дір. Проте тонкі цінителі його «Аеропорт», «Колеса» та інші літературні твори вважали не більш ніж белетристичним описом діяльності різних професіоналів. Але наскільки це було захоплююче, коли за безліччю справді фахових подробиць проступало живе життя та справжні характери. Адже, якщо розібратися, людина саме в професії, якою володіє бездоганно, повністю розкривається.

Але це нам, пересічним глядачам, здається, що в «Ментах» і на «Швидкій…» усі професіонали. А що думають про їхню діяльність справжні професіонали, спробувала з’ясувати Ірина Олейникова.

Про «Ментів» більшість опитаних співробітників правоохоронних органів говорили добре, відзначали зовнішню схожість ситуацій, лексики, соціального тла, подій серіалу з життєвими реаліями. Один же із слідчих, який побажав залишитися невідомим, був красномовніший.

— Серіал дивлюся з 1997 року. Коли почали з’являтися перші серії, я ще навчався в Академії. Ми тоді у складчину купували відеокасети і на парах з криміналістики просто «на ура» дивилися цей фільм. Адже знімався він за книгами, написаними колишнім працівником міліції Андрієм Ківіновим. Ось тому там, як у реальному житті, є й курйозні ситуації, і відверто кумедні, є й такі, де просто плачеш. А зараз дивлюся рідше. На роботі вистачає сюжетів.

— Слово «мент» вас не ображає?

— Це хто як скаже. Якщо з докором, то, звісно, ображає, а якщо так... Слово як слово.

— А можна звикнути до цієї страшної фрази — «у нас труп»?

— Знаєте, згодом уже перестаєш здригатися, побачивши кров і труп, але все одно гарного мало, погодьтеся. І вночі піднімають, і дружина бурчить, і все інше... Але «це ж наша робота», як казав один із героїв серіалу.

— Скажіть, чи схожі методи, якими ви користуєтесь в роботі, із методами героїв серіалу?

— Загалом, методи в кожного свої. Мені нецікаво «надавати людині по голові». Я не для цього пішов до міліції. Мені цікаво вистежити злочинця хитрістю. Ми маємо справу не з «урками», у нас занадто багаті і хитрі бандити. І якщо ти знаєш бухгалтерію, то можеш їх перехитрити. Доброму оперові необов’язково вибивати ногами двері або ламати руки. Йому треба знайти квартиру, де міститься крадене, кубло або ще щось. У цьому його завдання, і щоб його виконати, зовсім не обов’язково вибивати двері.

А ось думки наших лікарів щодо своїх колег із «їхньої» «Швидкої допомоги».

Говорить рентгенолог Іван Солдатенко:

— Напевно, як і в кожному серіалі, тут є моменти натягнутості, але, безумовно, за основу взято реальні факти і реальні дії лікарів у схожих ситуаціях. Для мене цей серіал цікавий не стільки з фахової точки зору, скільки з погляду характерів героїв, людських взаємин, життєвих колізій. Професійних проблем вистачає і на роботі. Особисто мені близький герой, якого грає Джордж Клуні, і молодий доктор Картер. Вони, звичайно, дуже різні, але деякі їхні фахові риси можна проектувати на себе. Звичайно, хочеться, щоб і в нас у житті було таке медичне устаткування, як у їхньому фільмі. Герої серіалу за рахунок апаратури мають певну перевагу. У нас лікар повинен володіти ширшими знаннями і потім уже з допомогою діагностичних процедур, результатів аналізів і знімків ставити остаточний діагноз. А в них усе відбувається з точністю до навпаки. Вони спочатку з допомогою висококласного устаткування ставлять діагноз, а потім лікують.

Там існують закони, відповідно до яких медики діють. Якщо припускається лікарська помилка, то за нею неодмінно буде лікарський розгляд і суд. У серіалі «Швидка допомога» це відбито в багатьох епізодах. Герої потрапляють у скрутні ситуації, після чого їх викликають до суду, перед яким вони зобов’язані відповідати. А в нас законодавча база з цього питання недосконала, і хоча лікарська комісія засідає, спірні моменти вона вирішує лояльніше. Наші лікарі досить часто намагаються свої помилки приховати. Гадаю, лікар, зробивши грубу медичну помилку, повинен знати, що не залишиться безкарним.

— В їхньому телесвіті все занадто добре виходить, — вважає педіатр Наталя Ждупіна. —Такої злагодженої роботи просто не може бути. Навіть якщо припустити, що так працюєш і маєш таку апаратуру, насправді це не завжди допоможе. У цьому серіалі медицина морально підтримує людину, можна сказати, впливає на її душу, а наша — пригнічує.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89