МОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Віктор Лопатін 11 серпня 2000, 00:00

Читайте також

На пленарному засіданні 9-ї міжнародної конференції «Мова і культура», що пройшла нещодавно (27 — 30 червня) в Києві, найбільший емоційний відгук учасників викликали не тези когось із колег-філологів, а виступ київського історика і філософа Юрія Павленка «Культурно-мовні протиріччя глобалізації».

Явищам та проблемам, які стоять за цим загалом милозвучним словом «глобалізація», і присвячена пропонована увазі читачів «ДТ» розмова з кандидатом історичних наук і доктором філософії, головним науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Юрієм ПАВЛЕНКОМ.

— Юрію Віталійовичу, термін «глобалізація» сьогодні найчастіше вживають для характеристики нашої епохи. Як у стислій формі можна описати суть цього явища, його джерела, нинішні протиріччя?

— Сутністю глобалізації є перетворення людства в єдину структурно-функціональну систему, організовану за ієрархічним принципом. Відбувалося і відбуватиметься це відповідно до принципу нееквівалентного обміну, що змінює свої форми, але залишається незмінним по суті. Тому основне протиріччя глобалізації — розрив, що посилюється, між групою найбільш розвинених країн Заходу й людством, експлуатованим світовими лідерами й дедалі більше відсталим від них. Це відставання в багатьох випадках набуває незворотного характеру і розкривається в низці аспектів. Візьмемо, для прикладу, інформаційно-технологічний аспект. Монополізувавши контроль над інформацією і виробництвом передових технологій, Захід реалізує на світовому ринку новітні товари кращої якості і встигає оновити свою технологічну базу й налагодити випуск товарів нового покоління ще до того, як десь у світі можуть досягти цих стандартів. Інші країни приречені або тиражувати його вже морально застарілі виробничі можливості, отримуючи від цього мінімальний прибуток, або задовольнятися сферами, які не потребують високих технологій (сільське господарство, добувна промисловість), ціни на продукцію яких невисокі. Аспект економічний пов’язаний із тим, що акумульований за рахунок нееквівалентного обміну останніх століть гігантський капітал концентрується сьогодні переважно в транснаціональних корпораціях (ТНК), які базуються насамперед у США. Країни базування й отримують вигоду від його функціонування, тоді як більшість інших держав потрапляють у залежність від неконтрольованих жодними міжнародними організаціями потоків цього капіталу і догоджають йому, як правило, за рахунок інтересів власних народів.

Відтак у світі утверджується глобальна, надкраїнна структура з надкласу бідних і надкласу багатих.

— Про це сьогодні на Заході дуже голосно говорить відомий фінансист Джордж Сорос, але очікувати змін умов гри не доводиться. Є ще один, не такий очевидний аспект проблеми, проте не менш важливий, — культурний.

— Можна говорити про два основних рівні культурних протиріч епохи глобалізації: у самій західній культурі й у масштабах культурного розвитку всього людства. Рівень перший був розкритий американським соціологом культури Дж.Беллом. Тут наявна несумісність протестантських духовних цінностей, які забезпечили саму можливість утвердження капіталізму на світовому рівні, і настанов масової культури споживацького суспільства, які нав’язуються з допомогою реклами. Споживацько- гедоністичне ставлення до життя прямо протилежне аскетично-трудовому духові раннього і класичного капіталізму, блокує самовідтворення його ідейно-мотиваційних основ, отже і всього західного соціокультурного типу. Втім, це протиріччя сьогодні є тільки потенційною загрозою, яка зовсім не конче матиме фатальні наслідки.

Але набагато гостріше, ніж у рамках самого Заходу, культурне протиріччя в планетарному масштабі. Отут ми бачимо нездоланний конфлікт між специфічними ідейно-ціннісно-мотиваційними основами традиційних цивілізацій і псевдоцінностями комерціоналізованої квазікультури одномірного суспільства масового споживання. Тієї квазікультури, чия американізована продукція виробляється не в ім’я цілей культури, орієнтованих на цінності істини, добра і краси, а в ім’я отримання прибутку в системі розширеного відтворення.

— Все це дуже актуально і для нас. За даними соціологічних опитувань, сьогодні до 60% респондентів висловлюється за обмеження поширення в Україні американізованої масової культури.

— Оскільки зміст цієї масової культури суто економічний, то для неї не має значення, із яким ідейно-ціннісним матеріалом працювати, щоб отримати максимальний прибуток. Найбільшим попитом користується демонстрація асоціального, тому що в організованому суспільному житті його прояви табуйовані та засуджуються. На експлуатації прихованих асоціальних первинних позивів і робиться прибуток. При цьому масова квазікультура виступає як антигуманна й антикультурна від початку і прямо суперечить базовим ціннісним настановам усіх цивілізацій, у тому числі й Західної. Але водночас ця продукція іманентно містить у собі і традиційні цінності індивідуалізму, активізму, прагматизму, раціоналізму, завдяки чому вона поки що адекватно вписується в західний соціокультурний контекст. Інша ситуація у відносинах квазікультури масового споживання з культурними засадами традиційних цивілізацій (Японія, Індія, Китай, частково Мусульманський світ). Тут існує деструктивне протиріччя, яке працює на підрив основ великих цивілізацій Сходу. Та й узагалі, якщо говорити про всесвітній контекст, то говорити слід не про вестернізацію людства, а про його квазівестернізацію. Адже у всесвітньому масштабі відбувається не ствердження західних цінностей (свободи, рівності, гідності особистості, представницької демократії) в їхньому власному значенні, а поширення настанов меркантильно-гедоністичної свідомості, що руйнує механізм природного відтворення традиційних змістовних життєвих цінностей традиційних цивілізацій.

— Ваш виступ на конференції «Мова і культура» торкався і певних мовно-культурних проблем.

— За умов глобалізації намітився перехід від мови понять, які припускають багатомірність значень кожного з них щодо вірогідних дискурсів, до мови наочних образів, що припускають одномірність їхніх значень щодо різноманіття використовуваних контекстів. Реклама і пропаганда однаковою мірою користуються наочно-спрощеною мовою стереотипів. У цьому плані вони протилежні системам знакових кодів традиційних цивілізацій або західної культури в її некомерціалізованих формах. Як відомо, у кожній великій цивілізації словесно виражене поняття або наочно представлений образ мають трансцендентний вимір, несуть якесь вище навантаження. Висловлюючи щось означене, свідчать і про щось більше, не повністю виражене, яке глибоко осмислювалось або принаймні усвідомлювалось представниками високих традиційних культур, від японського синтоїзму до християнського платонізму. І в цьому сенсі гілка сакури або платонівське поняття блага виявляються зіставними як виразники глибинних смислоутворюючих основ буття. Але в процесі глобалізації поняття й образи однаковою мірою грубішають. Вони піддаються примітивізації через вихолощування їхнього колись багатого змісту, стають елементами масової квазікультури і предметами кічу.

— Це коли те саме глибоке і багатозначне «благо» зводиться до якості зубної пасти або гігієнічних прокладок?

— Або коли така ж глибока і багатозначна «свобода» перетворюється у ще один жупел пропаганди і штамп різних юридичних документів... Тобто їх суспільний, моральний, естетичний зміст підміняється зовсім чужим для них по суті, меркантильним значенням і вони стають елементами мови квазікультури масового споживання і масової пропаганди. Відбувається редукція глибоких смислів до банальних і розхожих кліше. Виникає квазімова, яка втрачає властивість будь-якої мови, — властивість акумуляції і трансляції смислів... Тобто глобалізація в її квазівестернізаторській формі містить серйозний виклик і природним мовам традиційних цивілізацій.

— Виникає законне запитання про форми і методи самозахисту.

— Сьогодні очевидно, що найнищівніше квазівестернізація впливає на культури близьких у цивілізаційному плані до Заходу Латинської Америки і пострадянської Євразії. Адже в цьому випадку власні цивілізаційні основи, з огляду на безліч причин, не настільки відпрацьовані і сильні, щоб ефективно протистояти квазівестернізованому потокові. Це посилюється й тією обставиною, що тут значна частина представників освіченого прошарку вважає себе «майже західними», не бажаючи бачити тих принципових і нездоланних бар’єрів, які ніколи не дозволять Еквадору з Бразилією або Росії з Україною стати повноправними членами західного світу.

— Давайте поговоримо про ці бар’єри. Здається, це досить актуально у світлі того абстрактного культу Заходу і конкретного культу Польщі, які сьогодні створюються нашими електронними ЗМІ.

— Оскільки головне коло моїх наукових інтересів — теорія цивілізацій, то я почну з того, що ми і Західна Європа хоч і дуже близькі, але цілком різні цивілізаційні типи. Точніше кажучи, Західна Європа — цілком сформований цивілізаційний тип, що розвивається, із своїми потужними коренями, які йдуть у раннє середньовіччя, а звідти — в римську античність. Ми ж у цивілізаційному плані, загалом, не склалися. Наш східно-християнський блок, який сформувався, але недостатньо вкоренився, рано втратив базову, матричну Цивілізацію (Візантію), від якої він підживлювався. На цій підставі, можливо, щось самобутньо-цивілізоване і могло ще розвинутися, але початок нового культурного піднесення припадає в нас на ХVI століття, коли Західна Європа вже цілком сформувалася в самостійну цивілізацію і починає потужну експансію до Америки і Східної Європи. Тому, незважаючи на щиру переконаність інтелігенції і відомих реформаторів у тому, що «ми — європейці, ми — майже західні, а отже, треба трохи постаратися, трохи напружитися», потрібно визнати, що в нас є цілком інша людська якість. Ми не можемо стати Заходом тому, що за нами стоїть зовсім не те, що стоїть за Заходом.

— Але все-таки йдеться про спробу нашого залучення до таких досягнень західноєвропейського співтовариства, як демократія, повага прав людини, толерантність.

— Досягнення ці, безумовно, хороші і є орієнтирами, до яких треба прагнути. Але йдеться в даному випадку про інше. У свідомості середньостатистичного західного обивателя (а не тільки тамтешньої професури) європейство як таке асоціюється зовсім не з проживанням на території від Атлантики до Уралу, а з причетністю до протестантсько-католицької традиції, що й визначає їхній культурно-цивілізаційний тип. Польща до цієї традиції причетна і належить до їхнього типу, а ми — ні. Через це ми завжди будемо для них не своїми, а іншими. Почуття, що ми інші, ніколи не залишатиме і нас самих. Тому що, на відміну від вузького прошарку інтелігенції, основна маса нашого населення і нині цілком законно ідентифікує себе щодо Європи як «ми — інші», і в майбутньому такий висновок буде справедливий. Говорити ж про те, яким чином у нас у практичній площині й у свідомості мас іде процес утвердження прав особистості, ідеї парламентаризму, тієї-таки толерантності, навряд чи треба. У нас сьогодні домінує саме квазівестернізація з усім її потужним негативом. Тому що в нас, на відміну від Польщі, немає культурно-цивілізаційної противаги, що хоч якось збалансувала б атаку масової квазікультури і нав’язуваних установок гедоністичного споживання. Тому треба шукати щось своє. Ми не китайці, і конфуціанський капіталізм побудувати не зможемо... І все-таки гадаю, якщо брати культурно-світоглядний аспект, то теперішні боязкі спроби визначення власного духовного фундаменту з орієнтацією на православні цінності були б виправданими.

— Юрію Віталійовичу, мені залишається тільки подякувати вам за змістовну розмову, за відверті оцінки і прогнози.

— Знаєте, напевно, не тільки я вважаю, що передбачити нічого не можна. Це справді так, але попереджати суспільство про ймовірну небезпеку можна й потрібно.

Розмовляв Віктор ЛОПАТІН
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92