Наша музика: "бум" чи шум?

Поділитися
Наша музика: "бум" чи шум?
Деякі наші музиканти - сьогодні - пропонують свої осмислені музичні послання. У них - і енергія звільнення, й ілюзорний самообман, і пафос, змішаний зі смутком, і багато іншого. Jamala, "Бумбокс", ONUKA, Іван Дорн та інші все-таки намагаються артикулювати в сучасній українській музиці якісь нові смисли. Розраховуючи, що їх почують, зрозуміють, оцінять.

Під зав'язку заповнений столичний Палац спорту на недавніх концертах українських команд. Деякі клуби, що тріщать по швах, коли виступають вибрані "наші". І, вибачте, кількість "лайків", якщо з'являється путній текст на тему сучасної української музики та окремих її представників. Ну, наприклад, таких як С.Вакарчук, рекордсмен 2014-го, що зібрав "по самі вінця" стадіон "Олімпійський" (внаслідок чого названий DT.UA одним із головних культурних героїв минулого року).

Отож… а) суспільно-політичні й патріотичні мотиви; б) декларація "квот" на вітчизняну музику в радіо- й телеефірах; в) порожні зали (росіяни не їдуть, а наші активно намагаються їх заповнити); г) попит на "наше все" в усьому світі; д) і просто творчі ейфорійні сплески обдарованих людей… Можливо, "це" й стало приводом до розмов в експертних колах про певний "бум" навколо сучасної музики... На прохання DT.UA, деякі експерти й прокоментували цю тему.

Спочатку важливо зазначити - кожен "новий час" по-своєму форматує музичні стилі і напрями, по-своєму формує смаки. Особливо це відчутно у т.зв. "епохи змін". "Перемен требуют наши сердца!" - кричав свого часу до всіх і кожного Віктор Цой. Наші читачі також згадають справжній музичний "бум" пізнього радянського періоду. Тоді, наприклад, у Свердловську створилася впливова музична рок-платформа. Згодом і названа - "Свердловський рок-клуб" (СРК). І з середини 80-х аж до кінця Союзу (1991) СРК могла хвалитися такими дзвінкими проектами як "Наутілус Помпіліус", "Чайф", "Агата Крісті", "Апрельский марш", "Настя", "Смысловые галлюцинации".

У тих були - свої акорди й акценти, вони своїми засобами виражали "свій час".

Деякі наші музиканти - сьогодні - пропонують свої осмислені музичні послання. У них - і енергія звільнення, й ілюзорний самообман, і пафос, змішаний зі смутком, і багато іншого. Jamala, "Бумбокс", ONUKA, Іван Дорн та інші все-таки намагаються артикулювати в сучасній українській музиці якісь нові смисли. Розраховуючи, що їх почують, зрозуміють, оцінять.

"Це не "бум", а виживання…"

Групу "Бумбокс" оцінили раніше, до революції. Але недавній концерт у столичному Палаці спорту став і для слухачів, і для команди чимось на кшталт кінця світу: всі квитки продано.
30 пісень у концерті. Абсолютна самовіддача. Захват тисяч шанувальників Андрія Хливнюка та його команди.

Продюсер "Бумбокса" Олексій СОГОМОНОВ, коментуючи тему музичного "буму", проте стриманий. Він вважає, що цікавої музики завжди багато, а ось чи звертають на неї увагу ЗМІ й публіка? На жаль, не завжди.

Олексій каже, що насправді особливого буму, або "нової хвилі", немає.

"Я цього не бачу, коли не говорити про Київ та ще кілька міст. Може йтися, швидше, про виживання. Музиканти зрозуміли: все залежить тільки від них самих. І нарешті почали працювати.

Чи стимулює українських музикантів нинішня суспільна ситуація, зокрема війна Ще й як! Чи з'явилося більше слухачів? Безумовно! Але, повірте, мене найбільше цікавить інший етап: коли крики (бум і шум) стихнуть і почнеться, власне, музика…

Відповідаючи на наше запитання, кого з представників нашого сучасного популярного ринку можна було б назвати "знаковим", "часоформуючим", пан продюсер запропонував суб'єктивний хіт-парад.

"Зупинимося на групах, які подобаються мені. Це Pianoбой, O.Torvald, "Вагоновожаті", Dead Boys Girlfriend, Erised, Jamala. Звісно, це тільки частина списку. Ті ж "старички" "ТНМ Конго" відіграли прекрасне шоу з оркестром, яке просто зобов'язана почути вся країна! Втім, я не музичний критик. Хоча впевнений, що поступове проникнення української музики не тільки в наш, а й у європейський простір - правильний шлях. Спочатку ти їздиш грати "для співчуваючих", потім намагаєшся організовувати тури "для всіх" і, якщо пощастить, побачиш на своїх концертах різних людей".

"Нашим музикантам треба бути "іншими"

Один із музичних лідерів нашого часу - Jamala. Слухач "ловить" не тільки її пісні, а й кожне слово (в інтерв'ю). Бо артистка - одна з небагатьох, хто говорить розумно й осмислено. Ще один наш експерт із теми "буму" - PR-менеджер Jamala Денис КОЗЛОВСЬКИЙ:

- В Україні зараз музичний "бум", але місцевого масштабу. З одного боку, планку популярності і якості матеріалу дедалі вище піднімає група "Океан Ельзи", яка, здавалося б, досягла в нашій країні всього.

Окрім того, "Бумбокс" та Іван Дорн, що наростили свою аудиторію до аншлагових палаців спорту. Що також стало прикметою часу.

Є на сучасній українській сцені і ті, кого ми називаємо "часовизначальними". Тут я б відзначив групу Pianoбой, що дуже точно описує актуальні смисли сьогодення. І, звісно, Джамалу, що формує нові стандарти виконавської майстерності та вільного поводження з музичними стилями.

Ще The Maneken, з чиїм іменем у меломанів асоціюється саунд нової української музики. А ONUKA наочно демонструє: народні інструменти можуть прикрашати модні електронні композиції й викликати припливи гордощів за свою культуру.

Важливо згадати про тенденцію "міжнародності", яка набирає сили, - багато виконавців співають англійською і при цьому збирають тисячні аудиторії на концертах і мільйони переглядів на Youtube. Крім вищеназваних, варто згадати Hardkiss із їхнім аншлагом у київському клубі на п'ять тисяч людей або Brunettes Shoot Blondes із їхнім "проривним" відеокліпом Knock Knock.

…Одне слово, цікавих музичних проектів чимало.

Безумовно, є в цьому "бумі" і чинник "дозрівання" нового покоління слухачів.

Діти 90-х росли під акомпанемент музики, вже позбавленої совкового нальоту. А з урахуванням розвитку сучасних технологій, доступу до світової фонотеки, їхні смаки формувалися в умовах вільного вибору.

Їх уже не введеш в оману ротаціями. Та й сам цей інструмент популяризації втратив свою значущість.

Разом із новим поколінням слухачів виросло й покоління музикантів, які побачили перед очима позитивні приклади - успішних артистів, що виконують музику без оглядки на кон'юнктуру корпоративів та новорічних івентів.

Відтак, спостерігаємо перехід української музики на новий якісний рівень. З'явилася нова генерація, для котрої творчість - не фіговий листок, яким вони прикривають свою неспроможність, а стан, заради якого вони живуть і працюють…

Тим часом висока якість матеріалу, його відповідність сьогоденню, масштаб таланту й інструментарій для привернення до себе уваги в безкрайньому інформаційному океані - це пазл, який складається у відносно невеликої кількості артистів.

На розвинених ринках конкуренція висока, тому українським музикантам потрібно не просто "бути на рівні", а й "бути іншими", привертати увагу своєю самобутністю.

На цей момент є виконавці, які подають обґрунтовані надії. Але попереду ще довгий шлях, пройти який до снаги одиницям. Не будемо забувати, що сьогоднішній "бум" в українській музиці у пропорціях Великобританії або США - легкі брижі на поверхні величезного океану.

- Нинішнього року, як ти знаєш, наш Перший канал перерізав "дріт" - і країна не побачить на арені цирку "Євробачення" представника України. Це щастя чи горе? Як тобі здається? Адже, пригадується, навіть чудесна Jamala свого часу при "злочинній владі" стала жертвою якихось інтриг і не потрапила на цей конкурс?

- Телевізійний конкурс "Євробачення" не причетний до музики взагалі. Це паралельний світ, де важать політичні й ідеологічні аспекти. Його значення дуже перебільшене і пов'язане виключно з масштабами телевізійної аудиторії. Як інформаційний привід або інструмент для консолідації обивателя "Євробачення" працює. Конкурс жодним чином не впливає на музичні процеси на жодному розвиненому ринку і багато в чому є провідником несмаку та символом безглуздя телевізійного контенту.

"Наша сила в мелодиці"

Тим часом не "Євробаченням" єдиним ситий наш музичний споживач. У нас, як відомо, свої конкурси не гірші. Зокрема, "Голос країни" ("1+1"), музичним продюсером якого є відомий композитор Руслан КВІНТА (автор нев'янучого патріотичного хіта "Одна калина").

Руслан вважає, що нинішній сплеск інтересу до національної музики значною мірою визначений подіями 2013-2014 рр.

- Сьогодні з'явилося багато вільних ніш для індивідуального розвитку в сучасній музиці, - каже Квінта. - До нас перестали приїжджати сусіди. І в наших артистів з'явилася можливість реалізувати свій талант. Багато майданчиків вільні. Змінюються тренди й тенденції в музиці. Давно годилося їх змінити, але руки були зв'язані. З'являється нове музичне покоління. Воно формуватиме нове музичне обличчя України.

Як ви знаєте, українська музика просякнута колоритом мелосу. Мені здається, треба активніше звертатися-повертатися до народності, фольклору.

Європа завжди вибирала ту музику, яка відображає традиції. Коли ми намагаємося зняти кальку із західних трендів та їхнього музичного змісту - це свідомо провальний шлях. Сила - в нашій мелодиці. Аранжування змінює, звісно, багато що, й сьогодні цього вимагає ринок. Та все ж, коли в пісні немає мелодії, музика перетворюється на "танці".

- Руслане, з експертами DT.UA говоримо напередодні "Євробачення" - про щастя чи горе у зв'язку з тим, що Україна не буде представлена на конкурсі. Особисто для тебе це - щастя чи горе?

- Я колись був причетним до конкурсу "Євробачення". У 2011-му 4-те місце привезла моя пісня у виконанні співачки Міки Ньютон. На радість чи на жаль, але для мене це був лише досвід і не більше. Комерційний конкурс (трохи з політичним нальотом) має свою багатомільйонну аудиторію. Але перемагає завжди те, що впродовж року дуже тонко й правильно подається за рахунок гарного, стратегічного, далекоглядного і прорахованого промо. Хоча бувають винятки, які підтверджують правило. Що стосується цього року, є, звісно, певний осад: Україна вперше за багато років опинилася "поза"… Однак є й зворотний бік медалі: а хто б сьогодні в наших умовах ризикнув туди їхати?

"Чутливі музиканти прокинулися раніше за інших"

"Минулої суботи в київський клуб Sentrum вишикувалася 100-метрова черга. У день концерту на сторінці заходу у Facebook із безбілетниками коїлася істерика. Аншлаг починався з гардероба. Йдеться про виступ українського виконавця. Концерт ONUKA показав - можливо, здавалося б, неможливе: попит на тонку, вишукану українську музику здатний перевищувати пропозицію. Поки що на локальному рівні, та все ж …". Це пише на порталі Cultprostir про концерт ONUKA (проект Нати Жижченко) талановитий музичний критик Ігор ПАНАСОВ. Він пильно відстежує пересування планет і астероїдів на сучасному музичному небі України.

- Ігоре, ось і поговорімо про попит та пропозицію - те, про що ти регулярно пишеш у зв'язку з теперішнім музичним "бумом" в Україні…

- Причини нинішнього музичного сплеску не тільки соціально-політичні. Він назрівав. Особисто я відчував його наближення ще на початку
2013 р. Тоді різко побільшало артистів із хорошою якістю звуку. Вимова англомовних виконавців стала менше різати слух… І так далі…

Але це був підспудний процес, для спільноти поза меломанським колом не дуже помітний.

Одна з його причин - освоєння світового досвіду нашими музикантами й саундпродюсерами. Це почало приносити плоди. Плюс - розвиток інтернету вкоротив шлях до слухача, стало помітніше те, що раніше сиділо в глухому андеграунді.

Так чи інакше, цей процес розвивався б, навіть якби країну не почало лихоманити. Але Майдан і війна форсували його, наповнивши еволюцію індустрії поривами пробудженого духу.

Найчутливіші з музикантів - Дмитро Шуров, Dakh Daughters, "Вагоновожаті" та інші - прокинулися раніше, видавши ще у 2013 році пісні-попередження. Решта продирали очі по ходу 2014-го. Деякі пісні - насамперед "Океану Ельзи" - зазвучали в новому ключі.

Дехто схильний іронізувати з приводу того, що текстам Святослава Вакарчука нині надають смислу, якого там немає. Я ж думаю інакше: у кожній хорошій пісні тисячі можливих смислів, закладених туди з самого початку, здебільшого несвідомо. Залежно від того, яке проміння кидає на ці слова реальність, проявляються ті чи інші підтексти.

- Загалом, минулий рік для нашої музики став багато в чому показовим і "часоформуючим"…

- Минулий рік став роком тих виконавців, чия музика й особиста діяльність сильно резонували з суспільними потрясіннями. "Океан Ельзи" дуже потрібен країні, що гостро прагне пережити відчуття єднання, - і країна йде на стадіони.

Безумна енергія Jamala вселяє віру і надію, - навколо неї формується ширше коло шанувальників.

"ДахаБраха" несе світові універсальне світло, не втрачаючи при цьому чіткого українського акценту, - і 10 місяців не вилазить із гастролей по різних континентах.

Прояви й успіхи решти артистів були локальніші.

На мій погляд, поточний рік вимагатиме нових героїв. Почивати на лаврах зараз не вийде ні в кого. Занадто інтенсивно живе наше суспільство, воно потребуватиме нових і нових емоцій на рівні музики. Для цього артистам, які раніше відбулися, доведеться постійно доводити свою актуальність разом із тими, хто раніше не встиг про себе гучно заявити. Ось Іван Дорн, наприклад, недавно відкатав аншлаговий тур зі своїм грандіозним шоу. Порівняно з минулим роком, це нова помітна інтонація, і вона затребувана публікою.

- Твоє ставлення до "Євробачення". Не тільки сьогодні, а взагалі?

- Я зовсім не засмучений відсутністю України на конкурсі "Євробачення" 2015-го. Ця геополітична євроденс-клоунада давно перейшла у формат своєрідного трешу, яким публіка цікавиться, щонайбільше, тиждень у році, а потім ледве згадує імена переможців. Що не заважає на "Євробаченні" інколи перемагати симпатичним пісням (Сербія 2007-го і Швеція 2012-го). Однак сам факт присутності чи відсутності країни в конкурсі жодним чином, на мій погляд, не позначається на культурних процесах. Ця піна днів змивається надто швидко, щоб думати про неї всерйоз.

- Ну й хай собі ця піна змивається… А ось хто з наших потенційно сильних музикантів міг би "граючи м'язами" спробувати прорубати вікно - не на Євробачення, звісно, а в Європу - як центр сучасного музичного всесвіту?

- Є чимало українських музикантів, які більш чи менш успішно "рубають вікна" у Європу (і кудись далі) вже не перший рік.

Насамперед це ді-джеї та ті, хто виконує англомовний матеріал.

Але зірок інтернаціонального масштабу серед українських виконавців як не було, так і немає.

Нічого поганого я в цьому не бачу. Зі зростанням потоку музичної інформації зірок, очевидних для максимально великої аудиторії, стає дедалі менше, - вирізнятися все складніше.

Тому конкурентоспроможність українських артистів за кордоном я бачу як здатність заробляти собі на життя виключно музикою (сьогодні таких у країні одиниці). Напрями, які найперспективніші у цьому сенсі, очевидні: інструментальна музика, англомовні пісні та будь-які жанри з талановитим вкрапленням українського фолку. (У плані останнього пункту, мені вкрай цікаво, як сприймуть за кордоном проект ONUKA…).

P.S. Ось такі - "непідбиті підсумки" дебатів із деякими експертами з приводу "буму". Загалом, фінальної крапки тут немає, тільки три крапки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі