НАВЗДОГІН...

Напевно, у вищих сил є якийсь особливий план, але як нестерпно гірко миритися з його невідворотністю. Пішов із життя Ярослав Стельмах... Відомий український літератор, драматург, сценарист, перекладач, дитячий письменник. Будь-яка смерть безжалісна-безсердечна, ця ж особливо, адже обірвала життя в розквіті творчих сил, у розпал найвищої самореалізації, безглуздо, випадково, трагічно. У своїй улюбленій, із 20 написаних, п’єсі «Синій автомобіль», яка вражає пронизливою щирістю розповіді про власну долю, Ярослав написав як про символ щастя свого дитинства — про синій іграшковий автомобільчик, подарований йому батьками. Найсильніше враження дитинства. Цей синій автомобіль через стільки років і повіз його у вічність...

Півтора року тому, святкуючи свій 50-річний ювілей, Ярослав Стельмах сказав у інтерв’ю: «Зараз, на цьому етапі життя відчуваю, що ось тільки-но й почнеться творчість на повну міць. Для цього в мене є все — досвід, розум, серйозне ставлення до справи, знання театру, сцени, тепер тільки б не прогаяти цих можливостей, відпущених мені на життя і на творчість». Багато хто вважав його щасливим. В Україні жоден із драматургів не йде так широко, майже у всіх театрах країни п’єси Стельмаха — у репертуарних афішах. 2000 року його визнали кращим драматургом. Та мені здається, і я не самотня з такою думкою, він був кращим не лише один рік. Й удача тут зовсім ні до чого: були б його п’єси поганими, нічого не допомогло б. Просто він був талановитим професіоналом, який досконально вивчив природу театру і відчував потреби часу, майстерно міг відобразити його зріз. Уміння шліфувалося титанічною працею, і важливим був лише результат, лише п’єса, втілена на сцені. Цитата з того ж ювілейного інтерв’ю: «Мені не потрібна зайва популярність, потрібна краще зайва гарна п’єса». І як хвилювався він на кожній своїй прем’єрі, як чекав у згасаючій глядацькій залі розгадки вічної таємниці театру, що перетворює написану п’єсу на живу виставу.

Як багато хочеться сказати важливих, потрібних слів. Ніжних, теплих. Однак усі вони вже будуть навздогін... Близькі, друзі та знайомі запам’ятають Ярослава привітним, веселим, товариським, він умів підняти настрій гарним добрим жартом. З його книгами виросло покоління дітей, і багато ще прочитають їх. Написані ним п’єси довго будуть окрасою репертуарів багатьох театрів. Своєю творчістю він зробив себе безсмертним.

Ювілейне інтерв’ю, яке я цитувала, мало заголовок «Земне життя пройшовши до половини...» Давши таку назву, я вважала, що у Ярослава обов’язково буде ще одна, не менш яскрава і насичена половина життя. Як сумно, що ця фраза згодом раптом стала пророчою. Навздогін...