НОВА КАЗКА ВОЛОДИМИРА МЕНЬШОВА

Поділитися
Хоч як би голосувала прокатна політика (якщо така існує) за іноземні бестселери, а найчастіше — середньої руки витвори, вітчизняний глядач надає перевагу рідному кіно...

Хоч як би голосувала прокатна політика (якщо така існує) за іноземні бестселери, а найчастіше — середньої руки витвори, вітчизняний глядач надає перевагу рідному кіно. Адже в ньому знайомі реалії, імена улюблених режисерів, милі обличчя наших кумирів. І якщо з економічних причин або через лінощі глядач не квапиться до кас кінотеатру, то вже на відеорозкладці чи в телепрограмі дедалі частіше шукає новинки нашого кінематографу. А коли творцем фільму є шанований за сміливість і невичерпне почуття гумору Ельдар Рязанов, поспішають подивитися його останню роботу — «Старі шкапи». І нехай картина погана, складається з недбало склеєних, найчастіше жалюгідних естрадних номерів, зате який акторський склад! Людмила Гурченко, Ірина Купченко, Лія Ахеджакова, Світлана Крючкова, Валентин Гафт плюс епатажний Микола Фоменко.

Ім’я Володимира Меньшова також стоїть у ряду глибоко шанованих вітчизняних казкарів. Останнім часом він працює, прямо скажемо, небагато. Можна скептично ставитися до його «перебудовної» комедії «Ширлі-мирлі», але йому вибачають усе за картину «Москва сльозам не вірить», яка стала класикою радянської мелодрами.

У фільмі все впізнавалося — від щемливо рідних московських вулиць, які стали повноправними героями картини, до середнього покоління ліміти — завойовників столиці.

«Оскароносний» Меньшов, «невиїзний» тоді, одержав знайому сьогодні всім статуетку на імпровізованій дочкою церемонії в її авторській програмі «Я сама», присвяченій двадцятиліттю виходу фільму на екрани.

Цього року Володимир Меньшов показує свою нову роботу — «Заздрість богів». Картину було продемонстровано останнього дня конкурсних переглядів «Кінотавра».

Знову казка, і знову про кохання. Сюжет гранично простий: цілком благополучна пані критичного віку вперше в житті закохується, як дівчисько, стає сміливою, розкутою і в бажаннях, і в учинках, але гнила політична система в передперебудовній агонії грубо підрізає крила цьому коханню. У головній ролі — Віра Алентова, у списку виконавців — Лариса Удовиченко, Олександр Феклістов, Юлія Меньшова і навіть Жерар Депардьє. Стабільно поетична камера Вадима Алісова, яка докладно показує реалії Москви 1983 року. Чому ж ті умовності жанру, які беззастережно приймалися в увінчаній «Оскаром» картині, викликають скепсис і гіркий присмак недовіри?

Почнемо зі сценарію, авторами якого є сам режисер і модний нині кінодраматург Марина Марєєва. Остання, безумовно, знайшла свою нішу в сучасному кіно. Вона, як це робить зазвичай Режис Варньє, розповідає любовну історію, вписуючи її в історичний катаклізм недавніх подій, добре знайомих глядачеві. «Тоталітарний роман» — кохання дисидента й затятої комсомолки-функціонерки наприкінці шістдесятих. «Два місяці, три сонця» — кохання, замішане на крові помсти першої чеченської війни. Нарешті, «Заздрість богів» — пробудження пристрасті у країні, де немає сексу, але потужно працює КДБ. Усі ці стрічки об’єднує беземоційна порожнеча холодного, слабоскроєного діалогу, що з самого початку перекреслює обіцяну сюжетом бурю пристрастей.

Неточність характерних портретів персонажів зводить нанівець усю сюжетну колізію. І в «Заздрості богів» це особливо яскраво простежується, адже вісімдесяті — зовсім недавня історія. Річ у тому, що центральна любовна пара — це москвичка й парижанин, акредитований у Москві журналіст. Героїня — не домогосподарка, засмикана побутом і чергами, і навіть не співробітник середньостатистичного НДІ, а редактор телебачення, працює в програмі «Час». Отож, залишаючи за кадром її жіночу цнотливість, глядач не перестає захоплюватися її цнотливістю громадянською, коли хочете, політичною. Її страшенно лякає знайомство з іноземцем, захоплює батьківська турбота КДБ, який хутенько зробив ремонт у її оселі перед візитом іноземних гостей і забезпечив дефіцитними продуктами харчування доленосну вечерю. Її вражає в самісіньке серце громадянська позиція коханого, який написав правду про трагедію з корейським літаком — що, власне, і стало причиною його висилки й фіналу роману. Правда, героїня Алентової в цей час виконувала службові обов’язки й перебувала «в ядрі» інформації.

Усі ці дурниці разом і є сюжетними хитросплетіннями нової казки Володимира Меньшова. Можливо, вона вийшла невдалою тому, що казкареві протипоказано казати неправду, особливо про недавню історію, повноправним учасником якої він був?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі