Олександр Дубовик: відмова від реальності

У нинішньому році на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка висунуто цикл робіт Олександра Дубовика "Архів застережень", однойменна виставка якого пройшла влітку 2016 р. в залах "Мистецького арсеналу".

Олександр Дубовик - всесвітньо відомий художник, класик сучасного мистецтва. Людина енциклопедичних знань і широкої європейської освіти, глибокий філософ і мислитель, - своєю творчістю він уособлює час перетинання століть: час душевного неспокою, політичної кризи, тотальної переоцінки усталених моральних і естетичних норм, понять краси та гармонії. Його батько, відомий український поет, був репресований, і це позначилося на творчій долі Олександра Дубовика.

До свого успіху він ішов достойно, зберігаючи свою "естетичну совість".

Але шлях його визнання не був прямою висхідною лінією, у 1960-1970-х рр. вона зазнала й карколомних перетворень.

Після успішного закінчення Київського художнього інституту в 1957 р. творча кар'єра митця складалася напрочуд вдало: через рік він стає членом Спілки художників, бере участь у гучних виставках у Москві й Києві у програмі VІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів 1957 р, викладає живопис і малюнок у Київському училищі декоративно-прикладного мистецтва (1962-1965), працює художником у журналі "Образотворче мистецтво", отримує запрошення до щойно відкритих в Україні Творчих майстерень Академії мистецтв СРСР.

Важлива прикмета періоду "відлиги" - захоплення митця громадською роботою у Спілці художників, ініціювання молодіжного творчого об'єднання, що пов'язувало себе з часом надій і сподівань на свободу творчості, з лібералізацією культури та послабленням офіційних основ мистецтва соцреалізму.

Олександр Дубовик багато малює, експериментує. Перед ним відкривається безмежний художній простір, наповнений недоступною раніше інформацією про тогочасне світове мистецтво, невичерпані творчі можливості і пластичні пошуки митців авангарду початку ХХ ст.

Він наполегливо шукає свій шлях реалізації художніх завдань, невпинно рухається вперед всередині свого внутрішнього художнього світу, вдосконалюючи мистецьку мову й водночас не змінюючи своєї послідовності в утвердженні власних пошуків пластичної метафористики.

Саме з цих позицій слід розглядати серію автопортретів (1948, 1958, 1961), портрет В.Журавля (1966), портрет Ірини (1969), роботи "Фізики"(1965), "Операція"(1966).

Поступово митець утверджується на думці, що головним є не зображення конкретної дійсності, предметів, а створення такого емоційного стану, який викликає у глядача відповідний сплеск духовного напруження.

Митець приходить до відмови від натури, обирає пошук нефігуративного живопису.

Це є важливим і поворотним моментом творчості митця 1960-1970-х рр. Адже відмова від реальності, а відповідно - від ідеологічних настанов того часу давала відчуття повної свободи, як у виборі тем, так і в залученні художньо-пластичних засобів. Як наслідок - художникові забороняють виставлятися, і це вимушене мовчання триває впродовж 20-ти років.

У той складний період, коли його роботи перебували в епіцентрі офіційної критики, Олександр Дубовик не прогинався під вимоги часу, він твердо й наполегливо шукав свої шляхи, вдосконалюючи свою мистецьку мову, експериментуючи з найрізноманітнішими можливостями зіставлення форми та символіки кольору, просторових рішень, усе більше наближаючись до пошуків знака - ієрогліфа.

У 1960-1970-х рр. народжуються ті пластичні ідеї, які з часом отримають своє продовження й реалізацію. Тоді з'являється ідея створення "букетів" у їх різноманітній інтерпретації, серії "Свята", "Тріумф", "Карнавал", "Діалоги", "Нірвана", "Тріумвіратор". Художник об'єднує свої твори у певні цикли, в які входять від 5 до 80 робіт.

Складні багатопланові роботи майстра можна осягнути і наблизитись до їх усвідомлення, лише проявляючи асоціативність мислення.

Важливим є звернення митця до візуалізації знака-символу, пошук його найбільш адекватного прочитання і знаходження його нових окреслень, наповнення новим глибокоемоційним змістом. Вони наявні в усіх роботах.

Тим часом у кожній роботі митця є один знак, що об'єднує всі твори. Це коло, символ вічності буття, який водночас сприймається як вікно в інші світи, прорив в інші галактики.

Це створює відчуття нескінченності й паралельності світів, наповнює кожну роботу митця глибиною пізнання реальності буття, переходу в іншу категорію осмислення.

Роботи Дубовика - складні композиції гіпертексту з ремінісценціями, художніми цитатами цивілізацій, що давно загинули й відійшли у вічність, культур античності, ренесансу, бароко. Вони живуть у підсвідомості, повертаючись у новій якості, новому прочитанні.

Свої філософські роздуми про шляхи мистецтва, світобудову Олександр Дубовик виклав у книжках "Палімпсести", "Слова", у статтях та віршах.