Останній піонер. «Кохання, секс і смерть — гарантовані» Олега Криштопи — книжка, яку не треба читати до кінця

Поділитися
Олег Криштопа, відомий журналіст із відомої програми «Закрита зона», десь там між журналістськими розслідуваннями написав три повісті...

Олег Криштопа, відомий журналіст із відомої програми «Закрита зона», десь там між журналістськими розслідуваннями написав три повісті. Всі вони увійшли до книжки «Кохання, секс і смерть — гарантовані» (Київ, «Нора-друк»). Раджу прочитати тільки першу. Дві інші — «Ай я яй!» і власне титульна «Кохання, секс і смерть — гарантовані», схоже, потрапили під обкладинку на правах ескізів на маргінесах, «авторської лабораторії» або того ж таки ахматовського «сміття», з якого «ростут стихи, не ведая стыда». Тобто читати їх необов’язково, і тим, що вони є у книжці, завдячують редакторській звичці до цурки вигрібати столи авторів, не залишаючи там жодного списаного аркуша. Тому книжку хочеться розібрати і знову зібрати, лишивши в ній один текст — «Двері».

«Раптом пролунав дзвінок і з’явились діти. Кілька секунд після дзвоника тривала тиша, потім у глибині приміщення роздалося тупотіння тисяч ніг, і нарешті двері з гуркотом розчинилися навстіж. Вони бігли назустріч свободі. Один за одним. Вилітали і, не спиняючись, бігли далі. Я забув […] і дивився на їхні лиця, аж поки не уздрів серед них себе». «Двері» — повість передовсім біографічна. Але з тих біографічних штук, які насправді виявляються поколіннєвими. І тут Криштопі можна багато що закидати: мовляв, не він перший почав писати про всі ці приколи, які трапилися з великою країною на зламі 80—90-х… Хоча ось що цікаво: до Криштопи, принаймні в українській літературі, про падіння совка з наймолодших писали хіба що останні комсомольці — тобто ті, кого останніми поголовно приймали в комсомол. Криштопа ж — із покоління останніх піонерів. А далі — тектонічний злам епох, який збігається із початком пубертату. Можливо, звідси, від надто жорсткого перепаду зовнішнього тиску, в совкових побутописаннях Криштопи сарказм там, де в його старших попередників були філософська іронія, а в молодших — романтичний цинізм…

Кажуть, що жіноча проза — це зазвичай помста за нерозділене кохання. В цьому сенсі чоловіча проза Криштопи — помста за кохання розділене. Така собі помста попередньому «знічев’ю», якщо припустити, що «знічев’я» може перетворитися на іменник, який означає великий період життя до кохання. На цей період припали дитинство, школа, перші порнолистівки, сексуальний досвід, страшні дев’яності, «перестройка и ускорение», досвід виготовлення трун і навіть їх продажу в братній Польщі. Світ, у якому гарантовані, до речі, тільки смерть і подекуди секс, а кохання існує немовби примара, як, приміром, європейські цінності у свідомості пересічного українця: мовляв, я знаю, звичайно, що європейські цінності — це такі собі свободи, свобода слова, наприклад, чи свобода волевиявлення, але аби зарплату платили, та й Бог із ними, тими свободами…

Тобто історія, в якій важливу роль відіграють двері, котрими можна відгородитися від усього, і труни, котрими можна заробити на життя, починається оповіддю про світ, у якому діти народжуються не від кохання, а від гарантованого соціалу, зате закінчується… Закінчуються «Двері» надзвичайно, бо це найромантичніша чоловіча проза у світовій літературі. Згадайте, як стандартно закінчуються всі романтичні чоловічі сюжети про кохання. Якщо й не смертю героїні від сухот чи пологів, то вже напевно романтичним поцілунком і полум’яним до цинізму «Аривідерчі, Рома»: помахавши коханій ручкою, герой на тлі призахідного сонця вирушає назустріч новим пригодам. А ось повість Криштопи закінчується тим, що герой тримає героїню на руках і розуміє… Просто розуміє. Ось усе те й розуміє, про що він написав: що життя, в якому люди не люблять, а змагаються за право якнайуїдливіше дошкулити ближньому, водночас є трагічним і смішним, як недитяча жорстокість у період статевого дозрівання. Як старість дурної і садистичної вчительки. Як риття канави «от забора до обеда». Як змагання, хто довше протримається в протигазі. А тут: є герой, є героїня, він романтично садить її на коліна і… життя наповнюється сенсом. І все. Тобто можна було би сказати, що повість ця нічим не закінчується. Крім того, що у її героїв почалося життя.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі