Острів свободи — український варіант

Практично відразу після відкриття табору почали ширитися чутки про те, що в наметах знайшли собі притулок бомжі, що там встановлюється безладдя і навкруги валяються пляшки від спиртного. Ми вирішили перевірити цю інформацію і вирушили на острів із фотокамерою — по речові докази.

Змушена визнати — жодного бомжа на території табору, та й самого острова у його відвідуваній частині, нам виявити не вдалося. А от неймовірну кількість співробітників підрозділу «Барс», міліції й охорони, котрі курсували островом, не помітити було важко. А сам табір сильно нагадував потьомкінські села — порожні намети обтріпував вітер, і крізь віконні шибки можна було роздивитися дощату підлогу. Речей знайти не вдалося — вдень туристи здають їх у камери схову — такі ж намети, але з охороною.

Головною проблемою табору виявилися зовсім не бомжі й любителі випити горілки на свіжому повітрі. Міська влада, яка обіцяла організаторам біотуалети в достатній кількості, в останній момент підвела — в результаті іноземні гості змушені користуватися звичними для нас занехаяними й нецивілізованими пляжними вигодами. Їх, щоправда, пофарбували і де-не-де обсадили квіточками, але вже на порозі цивілізація, як і колись, закінчується. Ледь не залишився євротабір і без освітлення — комунікації прокладали за дві години до початку урочистої церемонії відкриття, а в більшість наметів електрика дійшла тільки кілька днів по тому.

Що й казати, Труханів острів зі своїми застарілими спортмайданчиками, занедбаними павільйонами й загидженими пляжами являє собою жалюгідне видовище, яке почасти маскується природою. Тому підготовка до створення табору нагадувала хрестоматійне «легким порухом руки брюки перетворюються...» — філію банку відкрили в колишньому тирі, попередньо заліпивши стіни пластиковими панелями, щоб закрити намальованих ще за Союзу зайців, атракціон «гойдалки» без самих гойдалок сиротливо випирає на тлі занедбаного тенісного корту, де й розмістилися камери схову. Вбогий вигляд має танцювальний павільйон, що розсипається без догляду (його стіни використовували як майданчик для конкурсу графіті. Та й кафешки прибережні, на які раптом звалився небувалий прибуток як від туристів, так і від киян-візитерів, своїм чипсо-бутербродним асортиментом можуть лише засмутити.

Проте все, що можна було встигнути в рекордні строки, організаторам виявилося під силу. Навіть душові побудували, до речі, у такому ж великому наметі, як і інші, а вже урн на території табору виявилося практично по штуці на душу.

Спочатку розраховували на 5 тис. туристів, проте, як і слід було очікувати, приїхало набагато менше людей. Проте готові реєструвати приїжджих волонтери працювали цілодобово, адже розпорядок у таборі дуже вільний — вже о п’ятій ранку можна було помітити ентузіастів, які збирали сміття навколо табору, а нічні концерти на майданчику затягуються за північ.

Атмосфера містечка на острові справді чимось нагадує Майдан, і не лише зовні, хоча всі намети обв’язані помаранчевими стрічками, а огорожі складаються з тих самих щитів, які захищали ЦВК та інші політичні об’єкти від демонстрантів. Тут-таки стоять і польові кухні, що нагадують ті, що зігрівали та годували революціонерів узимку. Їх, щоправда, за призначенням не використовують, але фотографуються всі.

Дух здорового авантюризму тут поєднується із величезним бажанням улаштовувачів показати організаційний клас. Напевно, тому історія, розказана очевидцями, не викликає особливого подиву: ізраїльський турист, який благополучно дістався до кемпінгу, примудрився на шляху між Борисполем і Трухановим островом загубити свій мобільний телефон із фотографією улюбленого песика. Перші враження загрожували стати негативними, і адміністрація табору задіяла всі сили, включаючи МНС. Чотири години по тому мобільника урочисто вручили власнику.

Французький гість відкрив купальний сезон, незважаючи на температуру води, а найактивнішими виявилися німці — вже до понеділка у таборі їх було троє.

Із розважальною програмою виявилися на рівні — гості азартно ліпили глиняні вироби за зразками трипільських статуеток і обпікали їх у діючій копії давньої печі. Конкурс графіті, поїдання 40-кілограмового торта, спортивні змагання, виставка піщаних скульптур, — усе, що планувалося, було реалізовано. Навіть погода, напевне, намагалася не осоромитися, незважаючи на дощові прогнози синоптиків.

І от що прикро — можемо ж, коли хочемо... Та виходить у нас чомусь найкраще у форс-мажорних обставинах. А було б так чудово, якби після євротабору залишилася не тільки витоптана трава та розбагатілі кафешки, а й оновлений острів, із діючими атракціонами, катамаранами, човнами та кінними екскурсіями... Хоч вішай скарбничку з табличкою «На оновлення Труханового острова — подайте хто скільки може!»...

Можливо, тому і спала на думку аналогія з потьомкінськими селами — уся ця екзотика покликана занурити іноземців у історичну обстановку повсталого Майдану. Що ж до нас, своїх, то ми начебто і звикли — і до жахливих туалетів, і до зарослих травою спортмайданчиків та розбитих ліхтарів. Ось цим і відрізняється від нас цивілізована Європа — там піклуються про комфорт насамперед для себе, а потім уже для туристів. А нам для дорогого гостя нічого не шкода — от тільки чомусь для себе облаштувати територію острова завжди немає коштів. Читайте — бажання.