Піаніст Антоній Баришевський: "Потрібно створити умови, щоб музиканти залишалися на батьківщині"

Недавно молодий український піаніст Антоній Баришевський отримав Золоту медаль Міжнародного конкурсу піаністів Артура Рубінштейна в Тель-Авіві. В інтерв'ю DT.UA музикант поділився думками про вітчизняну музичну аудиторію, а також розповів про свої стилеві уподобання у фортепіанному мистецтві.

Цей молодий піаніст раніше став лауреатом VI Міжнародного конкурсу пам'яті Володимира Горовиця (II премія, середня група, 2005 р.). На сьогодні Баришевський - лауреат сімнадцяти міжнародних конкурсів. Він активно гастролює, виступаючи з сольними концертами, граючи в супроводі оркестрів у Бельгії, Данії, Білорусі, Ізраїлі, Ісландії, Італії, Марокко, Німеччині, багатьох інших країнах. Недавня перемога на конкурсі піаністів Артура Рубінштейна - ще одна сходинка вгору по клавішах його творчої кар'єри. І це не тільки творчий престиж, а й головний приз на суму 40 тис. дол.

Захопився музикою ще в дитинстві: семирічним Антоній почав грати на фортепіано. Із 2007 р. навчався в Національній музичній академії імені П.І. Чайковського. Тепер піаніст проходить стажування в асистентурі під керівництвом метра вітчизняної фортепіанної школи професора Валерія Козлова. У цього педагога дуже багато яскравих вихованців (Дар'я Лебедкіна, Віктор Красовський, Марія Калугіна, Ірина Бурган, Олексій Гринюк та інші).

Взимку мені пощастило послухати, як Антоній грав кілька п'єс на відкритті дитячого конкурсу ім. В.Пухальського в Києві. Це були "Балет не вилуплених пташенят", "Баба Яга", "Богатирські ворота" з "Картинок з виставки" М.Мусоргського і фантазія Володимира Горовиця на тему опери "Кармен" Ж.Бізе. Що сказати, це зрілий майстер, достойний соліст Національної філармонії України. Нині, після конкурсу, піаніст перебуває в Парижі, звідки й відповів на запитання DT.UA.

- Антонію, що ви відчули, коли переможцем на конкурсі Рубінштейна назвали вас?

- Чесно кажучи, у перші хвилини не повірив і був трохи шокований, а потім мене опанувала ніяковість. Трохи дивно, що люди ніби чекають якоїсь особливої поведінки від людини, котра виявилася переможцем, - хочуть бачити "радість зі сльозами на очах" або божевільний екстаз, щось таке. Мені ж хотілося швидше кудись піти. Це не зі скромності, просто в такі пафосні моменти почуваюся не у своїй тарілці.

- Хто зіграв ключову роль у вашому становленні як музиканта, як піаніста?

- Мені неймовірно пощастило з педагогами. Почав учитися в Аліни Соркіної у київської ДМШ №14. Після її від'їзду за кордон закінчив 5-ту школу в Рити Семенівни Донської. А в десятирічці ім. М.Лисенка, консерваторії й досі в аспірантурі навчаюсь у Валерія Козлова. Цим чудовим людям мої заслуги належать не менше, ніж мені. Вони дали мені колосальну кількість знань, і я неймовірно вдячний їм.

- Ви брали участь чи не в двох десятках змагань. Скажіть, наскільки складно підготувати величезну програму трьох турів, і чим ви керувалися, добираючи її для останнього конкурсу?

- Тут є кілька компонентів: з одного боку, хочеться поставити в програму твори, які зараз подобається грати, щось нове. А з іншого - те, що вже досить упевнено виходить, "обіграні" п'єси. Є твори хороші, але, так би мовити, "неконкурсні". Доводиться вибирати досить ефектну музику, але, по можливості, не дуже затаскану.

- Я слухала ваше виконання циклу М.Мусоргського "Картинки з виставки" близько року тому у Великому залі академії ім. Чайковського. Ви граєте, якщо можна так висловитися, розважливо. Що відчуваєте під час виступів?

- На сцені має бути такий собі баланс між розрахунком і спонтанністю гри, бо при перекосі в один бік вийде "комп'ютерне виконання", а в іншому випадку - хаос. Ідеальний варіант - коли музика народжується на сцені. Цього хочеться прагнути.

- Який конкурс із пройдених запам'ятався найяскравіше і чим?

- Чомусь, перебираючи в пам'яті, згадав один із перших моїх конкурсів, під Києвом у Ворзелі. Особливо запам'яталося, що дорога до приміщення, в якому проходили прослуховування, тягнулася від залізничної станції через ліс. Там не було ні роялів, ні піаніно для розігрування перед виступом, і я "розігрувався" на... більярдному столі, виявленому в одній із кімнат.

- Дивна історія, типово наша... Скажіть, виникає спілкування з колегами в конкурсному процесі? Ви слухаєте виступи суперників?

- На конкурсі Рубінштейна я послухав наживо тільки Романа Лопатинського, свого співвітчизника й доброго знайомого, інших слухав у записі, правда, не всіх.

Спілкування було чудове і з іноземцями з далекого зарубіжжя, і з росіянами - благо, про політику мова не заходила (хоча я й очікував напружених дискусій на ці теми). Звісно, моменти "проходу-непроходу" в наступний тур роблять спілкування менш невимушеним.

- Як соліст Національної філармонії ви виступаєте перед різними аудиторіями. Який, на ваш погляд, нинішній рівень вітчизняної музичної аудиторії?

- Рівнем освіченості наша публіка нічим не поступається будь-якій іншій. Як і в багатьох країнах, серед людей у залі є і професіонали, і меломани, і просто допитливі. Можливо, нам ще слід подолати оплески між частинами, розмови по мобільному під час виступу, але добре вже те, що в зал приходять люди, котрі десять років тому слухали тільки естраду.

- Ви віддаєте перевагу певним стилям ?

- Мені подобається і музика трубадурів, і ars nova, і музиканти епохи ренесансу, бароко. Хоча у грі почуваюся найкомфортніше в романтичній музиці й у світі Равеля, Скрябіна, Мессіана. З великим зацікавленням стежу за сучасною музикою, особливо українською, - для мене такі композитори як Олексій Ретинський, Максим Шалигін, Святослав Луньов являють нову музику України. Не згадав Валентина Сильвестрова - вважаю, він уже в історії як ключова ланка нашої композиторської школи, хоча й не викладає.

- Нині в житті України відбуваються важливі події. А що, по-вашому, треба передусім реформувати у вітчизняній культурі, аби не пасти задніх у Європі?

- Потрібно створити умови для того, щоб музиканти залишалися на батьківщині. Частіше запрошувати зірок світового масштабу для концертів, майстер-класів - слава Богу, на цьому напрямі вже є зрушення. Але ми все ще не можемо почути в наших залах Андраша Шіффа, Мюррея Перайю, Анне-Софі Муттер, Даніеля Баренбойма... Не завадила б, звісно, допомога держави фестивалям, таким як Chamber music session або "Ізоляція", що позбувся недавно своєї бази в Донецьку через "миролюбних ополченців" із ДНР.

- Після перемоги на конкурсі, мабуть, більшає пропозицій від закордонних імпресаріо, фестивалів?

- Конкурс Рубінштейна дає своїм лауреатам певну кількість ангажементів як в Ізраїлі, так і за кордоном - у Європі, Австралії, США. Сподіваюся, всі ці концерти відбудуться, але я також продовжуватиму брати участь у програмах Національної філармонії України.

- Життя музиканта - це не тільки парадний конкурсний концертний бік, а й часто і якісь курйозні моменти...

- З приводу конкурсу Рубінштейна цікаво, що я подавав документи на нього тричі, і тільки нинішнього року мене допустили "по паперах" на перший тур. Звісно, документи були різного рівня презентабельності в різні роки, але, можливо, це послужить для когось прикладом того, що на все свій час.