Підгорецький замок — феномен світової культури?

Юзеф Ґрабскі 29 серпня 2014, 18:25
фото

Читайте також

Архітектурно-парковий комплекс у селі Підгірці на Львівщині, що розташований у надзвичайно мальовничій місцевості, безперечно, є однією з найпрекрасніших європейських резиденцій, створених у XVII—XVIII століттях. 

Палац і парк поставали, розбудовувалися і змінювалися протягом 300 років, аж до Другої світової війни. Їх розвиток був справою піклування й амбіцій кількох поколінь власників, знаних аристократичних родів Конєцпольських, Собєських, Жевуських і, нарешті, князів Сангушків. Починаючи з XVII століття кожна епоха додавала нові елементи, які мали прикрасити й підвищити значимість цього "Версалю на Порубіжжі".

Історію будівництва й наступних трансформацій резиденції, а також змін у її внутрішньому оздобленні досліджено вже досить добре. Маємо багату літературу про бурхливу історію цього палацу-фортеці, про його мистецьке значення. Відомі й особи, пов'язані з його розбудовою. 

Резиденцію у Підгірцях було закладено в мальовничій, проте небезпечній місцевості, якій постійно загрожували війни. Це край, до якого, з огляду на його географічне положення, історія була не вельми ласкава. 

Та особливу увагу варто і слід звернути на ті руйнації, що сталися за останні два десятиліття — вже в незалежній Україні. Вони не є результатом якихось історичних подій і воєнних катаклізмів. Вони — результат недбалості, легковажності й звичайної дурості тих, кому бракує розуміння, про яке історичне місце, про яку мистецьку цінність ідеться. Адже це культурний скарб, що, як і всяка пам'ятка загальнолюдської культури, має охоронятися. Причому охороняти його повинні як український загал, так і міжнародна громадськість. Відсутність коштів на порятунок цієї видатної пам'ятки культури не є виправданням некомпетентних дій. Цим не можна пояснити численні хибні рішення, які було ухвалено щодо архітектонічного комплексу за означений час.

Упродовж своєї 300-літньої історії палац бачив немало варварів — вони розкрадали його художні колекції, розтягували інтер'єри.

Велика розруха сталася в роки Першої світової війни, коли палац спершу зайняла російська армія, потім корпус австро-угорської армії, а потім німецькі війська. Невдовзі, у 1919 році, його займає українське військо, в 1920-му — знову військо російське, але цього разу вже більшовицьке. Таким чином, аж до 1920 року палац постійно зазнавав навали різних армій, які нищили замок, грабували і просто бездумно нівечили його інтер'єри. Відремонтований князями Сангушками в 30-ті роки ХХ століття, палац доволі спокійно простояв аж до Другої світової війни. А нові руйнування й подальше розпорошення колекцій по різних музеях та установах Львова і не тільки почалися після 1944 року. 

Величезна трагедія в історії резиденції сталася в лютому 1956 року, коли через злочинну недбалість у замку спалахнула пожежа, яка знищила будівлю палацу. Найбільшою втратою стало те, що згоріла його історична стеля. 

І ось, нарешті, 17 років тому, у 1997-му, палац у Підгірцях було передано Львівській галереї мистецтв. Заслужений рятівник скарбів України Борис Возницький планував провести комплексну консервацію і перетворити об'єкт на музей, який був би відкритий для широкого загалу. У зв'язку з хронічним браком коштів роботи проводилися фрагментарно, маленькими кроками. Великою допомогою стало спільне, разом із польською стороною, фінансування робіт з покриття даху мідною бляхою, що убезпечило об'єкт від подальшого руйнування. Однак упродовж останніх двох десятиліть для виконання робіт часто залучали фірми, які важко назвати реставраційними. Вони виконували ремонтні роботи не просто недбало — часто й поза межами здорового глузду. 

Відтак "реставрація" посприяла не так збереженню об'єкта, як його подальшому руйнуванню. Приклад — дерев'яне риштування, встановлене з північного заходу палацу. Замість прислужитися відновленню об'єкта, воно через недбале монтування просто завалилося, знищивши частину фасаду і зірвавши більшу частину балюстради, що оббігає північно-західний ризаліт палацу. 

Реставраційні фірми, які здійснювали роботи по каменю на переходах між терасами з північної сторони, залишили частину робіт незавершеною, до того ж використовували невідповідний камінь, встановлювали його по-дилетантському, тим самим змарнувавши і матеріали, і кошти. 

Та набагато серйознішою загрозою є роботи, що їх проводили останні декілька років у підвалах палацу. Трактовані як "реставрація", вони проводилися без відповідних архітектурних досліджень, через що було змінено історичну архітектонічну структуру, а саме: довільно чи, радше, самовільно замуровано старі переходи й отвори і пробито нові, що створює неправдивий образ будівлі і, зрозуміло, ускладнить у майбутньому відтворення первісного стану унікальної резиденції. Це стосується й можливості верифікувати припущення про існування в підвалі палацу прихованої структури садиби XVI століття, на основі якого Андреа дель Аква і побудував перший палац для коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. 

Низка управлінських рішень також спричинилася до деградації палацово-паркового комплексу. Спотворено його естетику, змарновано кошти. А це зовсім не сприяє припливу інвестицій на ремонт. Приміром, підвали й призамкові території було віддано в оренду підозрілим підприємцям. Наслідком їхньої "діяльності" стало подальше нищення палацу й ще більше засмічення його історичного й культурного середовища.. 

Це стосується не тільки палацу, а й головної осі, що з'єднує його з храмом, створюючи єдиний архітектурний ансамбль. Загрозу для пам'ятки становить і можлива передача в оренду давнього гетьманського заїзду. Диким і непродуманим було недавнє рішення поставити в парку поряд із заїздом пам'ятник, поза всяким сумнівом, найзаслуженішій для України та світу людині — Тарасові Шевченку. Але як цей ганебний за якістю виконання пам'ятник, що з однаковим успіхом може бути пам'ятником Енгельсу чи Сократу, може стояти саме тут, зважаючи на історію замкового комплексу? Ідея встановити в історичному парку сучасний пам'ятник, який не має нічого спільного з історією палацу, є, м'яко кажучи, винятковим дивацтвом. 

Незбагненною є й поява чотирьох потужних труб-колон на головній осі палацу, що веде до храму. Останнім часом на цих "шедеврах" паркової архітектури з'явилися вази з квітами. Своїми трубами, що виступають з землі, вони, напевно, мають нагадувати нам про трагедію загибелі "Титаніка". А можливо, за задумом своїх творців, вони повинні бути рефреном фантастичної краси колон, що тримають фронтон храму, — унікальних просторових форм, які вражають своєю чарівністю і є чудовим акцентом цього історичного ландшафту? Чи, може, вони мали стати постаментами для наступних пам'ятників? 

Обсяг газетної статті не дозволяє розвинути тему скандальної безгосподарності, злочинної недбалості й некомпетентності рішень, які за два останні роки призвели до подальшої деградації культурного ландшафту одного з найвидатніших архітектурно-паркових комплексів Європи. А тим часом потрібно зробити все можливе для того, щоб він став меккою для туристів і гідно представляв у світі колишній "Версаль Порубіжжя (Східної Європи)". 

А це вимагає від влади України — і регіональної, і центральної — ухвалення сміливих рішень. Треба створити всі умови для всебічної регенерації Підгірців — з допомогою і під контролем міжнародних інституцій, що опікуються збереженням світової культурної спадщини.

Все в цьому світі минає, нема нічого вічного під сонцем. Але ми повинні усвідомлювати, наскільки багато залежить від людини, від її помислів і вчинків: можна творити, а можна руйнувати, можна берегти, а можна нищити, можна пам'ятати, а можна піддавати забуттю... 

Історична довідка

Підгорецький замок збудовано 1640 року за проектом знаного італійського архітектора Андре дель Акви. Це один з найкращих зразків поєднання імпозантного палацу з бастіонним укріпленням. Замок включено до складу так званої Золотої підкови України. 

Він був власністю українсько-польської магнатерії — Конєцпольських, Собєських, Жевуських, Сангушків. 

До 1939 року тут діяв приватний музей князів Сангушків. З початком Другої світової війни князь Роман Сангушко евакуював майже всю колекцію. Частина її опинилася в Сан-Паулу (Бразилія), ставши згодом основою тамтешньої мистецької фундації.

1940 року, після приходу радянської влади, замок-палац передали Львівському історичному музею. Під час війни він зазнав численних руйнувань. 1945 року його розграбували військові Золочівського гарнізону. В 1947-му музей закрили, а в 1949-му в його приміщенні облаштували санаторій для хворих на туберкульоз.

1956 року в замку сталася велика пожежа, яка знищила більшу частину внутрішнього оздоблення. Після відновлювальних робіт там і далі, аж до проголошення незалежності України, функціонував туберкульозний санаторій.

1997 року Підгорецький замок передали Львівській галереї мистецтв. Станом на сьогодні замок зачинено на реставраційно-відновлювальні роботи. Для огляду доступні лише навколишні території, фасад, каземати й підвал.

2008 року Всесвітній фонд захисту пам'яток (World Monuments Fund, NY, USA), за поданням Благодійного фонду "Підгорецький замок", включив замок до переліку 100 унікальних об'єктів світової історико-архітектурної спадщини, які можуть бути втрачені для людства вже найближчим часом.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.33
EUR 28.60