Пінчук в комуні

парком_1
PinchukArtCentre / Sergey Illin

Читайте також

Осінь несподівано зробила подарунок любителям сучасного мистецтва. У ПінчукАртЦентрі відкрилася виставка "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище".

"Паризька комуна" — це час, а не місце. До такого знаменника зводяться характеристики знаменитого київського арт-сквоту 1990—1994 рр. від більшості живих його свідків та творців. Імена людей, котрі мешкали чи просто проводили помітну частину свого вільного часу на вул. Михайлівській, 18а (тоді — Паризької комуни), сьогодні входять у шорт-лист засновників українського сучасного мистецтва. А про час через місце — про те, як у хвацькі 1990-ті "починалося" сучасне українське мистецтво, — намагаються судити вже їхні дорослі діти.

По-перше, сам собою експозиційний майданчик, на якому представлено "Паркомуну", давно "намолений" саме для проекту. Головний популяризатор і літописець знаменитого сквоту, "звідки є пішла" українська нова хвиля, мистецтвознавець Олександр Соловйов саме під час роботи на вул. Басейній у співавторстві з Алісою Ложкіною написав свою "Новітню історію українського мистецтва. Point Zero". 

Навіть дивно, що й після цього в ПАЦі великої тематичної виставки, присвяченої "паркомунцям", не було. 

Публіка очікувала.

парком_3
PinchukArtCentre / Sergey Illin

Та цікавіше — навіть не це. А те, що про "наше все" довірено говорити не очевидцеві й учаснику Олександру Соловйову (хоча без його всебічної допомоги, звісно, не обійшлося). Перша масштабна виставка-дослідження "місця, спільноти, явища" подає погляд на речі молодшого покоління — дітей художників 1990-х. 

Кураторам Тетяні Кочубінській і Ксенії Малих (доньці художника Олексія Малих) — за тридцять. І, з огляду на вік та міру залучення у справи дорослих, вони дивляться на історію "Паркомуни" трохи абстраговано. По-порівнянню з батьками — то й взагалі, можна сказати, з боку. Але велике, як відомо, бачиться на відстані. Хоча, можливо, при цьому і втрачається особлива деталізація?

"Паркомуна" в Пінчука — справді "нічого зайвого". І все ж про худпрактики киян 1990-х, оглянувши експозицію на другому поверсі арт-центру, можна отримати добре уявлення. Особливо в цьому плані імпонує окремий зал, присвячений взаємному цитуванню різних авторів. Ну та й в інших здається, що свої прийоми Олександр Гнилицький, Ілля Ісупов, Дмитро Кавсан, Павло Керестей, Юрій Соломко, Олександр Клименко, Василь Цаголов та т.ін., — на диво, куратори, практично, нікого не забули і зібрали ж роботи 1990-х! — винаходять у тебе на очах. 

парком_4
PinchukArtCentre / Sergey Illin

Головне — чітко і ясно зрозуміло, хто з київських художників (та одесити Дульфан, Ануфрієев і Ко, що примкнули до них) мав прямий стосунок до комуни. Бо непрямий мала, здається, взагалі вся прогресивна арт-молодь того часу. 

Окремо про внутрісистемні зв'язки розповідає карта авторства Кирила Проценка, якою відкривається експозиція. А за кількістю робіт того або іншого художника на виставці можна судити про негласний "табель про ранги" "паркомунців".

Утім, саме до нього — до горезвісного табеля — є запитання. Практично, в кожному тематичному залі, навіть не по одному разу, є живописні роботи Валерії Трубіної та Олега Голосія. 

Останнього так багато, що починає здаватися: "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище" — його персональна виставка. До речі, будемо сподіватися, що одного разу в недалекому майбутньому така в Києві справді відбудеться, — давно час. А колеги слугують стафажем, тлом. 

парком_6
PinchukArtCentre / Sergey Illin

Завершальний зал експозиції тільки зміцнює на цій думці. Він — про те, що після трагічної загибелі Голосія "Паркомуна" теж поступово "закінчилася". ("Паризька комуна закінчилася. Залишився сам світ без ідей", — навіть читаємо цитату критика, ще одного співучасника "Паркомуни" Олега Сидора-Гібелінди.) 

Насправді фінішував сквот ще весь рік. І причини його вгасання, звісно, набагато складніші — включно, наприклад, із появою попиту на творчість художників-учасників. 

Романтизація (тепер уже молодими кураторами й істориками мистецтва) історії "Паризької комуни" свідчить насамперед про рівень засвоєння міфу про початки сучасного мистецтва в Україні. А коли ширше — схоже, непомітно і в самій українській Незалежності виростає, виткана з різних аналогічних міфів, своя міфологія.

парком_8
PinchukArtCentre / Sergey Illin

І це чудово. Адже повністю витіснити зі свідомості, знищити міф неможливо. Що ж стосується запитань до кураторів Тетяни Кочубінської та Ксенії Малих... Так, насправді, це був риторичний прийом: написати про "запитання". Адже самі куратори підкреслюють: їхня виставка — тільки постановка питання. Будуть ще інші, присвячені різним аспектам дослідження феноменів. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96