ПОВТОРЕННЯ ПРОЙДЕНОГО ЧИ ПОВЕРНЕННЯ ДО ЯСНОСТі?

Марія Гудима 7 липня 2000, 00:00

Читайте також

Нинішній театральний сезон Одеси явив цікаву тенденцію. Театри та студії у своїх постановках намагалися переосмислити минуле, а часом і ввійти в ту саму річку двічі. Воно й не дивно: на порозі нового тисячоліття добре було б осмислити уроки раніше пережитого. Хоч як це парадоксально, одна з прем’єр уже зійшла зі сцени Одеського російського драматичного театру імені А.Іванова. Це мюзикл (!) «Тінь» Матея Малецького і Войцеха Млинарського за однойменною п’єсою Євгена Шварца в постановці Віктора Стрижова. Автори спектаклю, за висловом Шварца, «томилися вчорашнім днем», тобто практикою виживання в якійсь тоталітарній державі. На сцені глядачі побачили фантастичне нагромадження кремлівських веж, пірамід, обелісків і пальм, над якими висів дирижабль конструкції сталінських часів (художник Станіслав Зайцев).

Ще років десять тому «Тінь», написану драматургом 1940 року, театри ставили як нагадування про минуле. Нині, багато хто сприйняв спектакль як завуальоване застереження проти можливості повернення на комуністичні рейки. Чехарда міністрів навколо королівського трону, після якої глядача жестом запрошували його зайняти, по закінченні виборів уже не вражала публіку...

А ось камерний спектакль того ж театру за п’єсою Гарольда Пінтера «Коханець» напевне протримається на сцені не один сезон. Режисер і виконавець головної ролі Геннадій Скарга, попри всі недоліки, зокрема допотопну сценографію, примудряється вивести сюжет за рамки конфлікту американського подружжя шістдесятих років. Адже людство досі не придумало, як зробити жінку в шлюбі по- справжньому щасливою. Правда, і замислюватися над цією проблемою стало відносно недавно.

Майже водночас із прем’єрою «Коханця» відбулася прем’єра комедії Ярослава Стельмаха «Норовливий» на сцені Одеського українського музично-драматичного театру імені В.Василька. Тут глядачів було занурено в умовно-казкову атмосферу патріархальної України. П’єсу можна визначити як «коктейль» із тем Маріво, Кальдерона, Мольєра на основі традицій Карпенка-Карого і Старицького. Спектакль, поставлений Ігорем Равицьким, уже побачили столичні глядачі й оцінили його неоднозначно, а ось одесити — полюбили. Успіх у глядачів окрилив і самих виконавців, котрим, за їхнім власним визнанням, було нелегко під час репетицій. Можливо, такі спектаклі, як «Норовливий», зуміють відродити в Одесі зацікавлення народною культурою, національними характерами.

Традиційна, здавалося б, новорічна казка театру «Тур де форс», у якому грають молоді артисти, студенти, виявилася маленьким шедевром. П’єсу «Принцеса на ім’я...» написала й поставила на сцені ТЮГу керівник «Тур де форс» Наталія Князєва. Сюжет яскравого дійства такий: у момент зміни тисячоліть казкова Принцеса (Карина Грозова) вирішує долю всієї планети. Від того, який із подарунків своїх гостей вона вибере (серед них є й дурманний порошок, що викликає сумні асоціації, піднесений Королем Божевільних Веселощів), залежить дуже багато. Зокрема ім’я, яке відтепер носитиме Принцеса. Треба було бачити, як глядачі-підлітки у фіналі вітали Принцесу Світанку! Сам ТЮГ тими ж днями випустив добротний варіант «Лісу» Олександра Островського в постановці Володимира Наумцева.

А російський драматичний театр потішив спектаклем «Різдвяні мрії» за п’єсою Надії Птушкіної у постановці Геннадія Офенгейма. Дійові особи «авантюрної комедії» Софія Іванівна (Ірина Раєва) та її дочка Тетяна (Тамара Мороз) коротали вечір при свічках, читаючи вголос Діккенса та шкодуючи за безцільно прожитим життям. Сіль видовища полягала в тому, що планові відключення електроенергії, про які говориться в п’єсі, нерідко збігалися з однойменною бідою в театрі. У непроглядній пітьмі глядачі пожвавлювались і прощали театру заглиблення в безодню побуту під виглядом різдвяних мрій.

Постановка театру «Гевел геволім» («Суєта суєт») на сцені Одеського товариства єврейської культури — десята робота колективу. Режисер-постановник спектаклю «Важкі люди» Валерій Бассель зумів поетичну п’єсу популярного ізраїльського драматурга Йосефа Бар-Йосефа про життя євреїв у Великобританії шістдесятих років перетворити на спектакль про кожного з глядачів. Однією з таємниць успіху режисера було облаштування сценічного майданчика. Акторів відокремлювали від публіки лише тюлеві фіранки. Тож глядачі опинялися нібито за вікном одного з будинків великого англійського міста (художник Наталія Рябова).

На старій сцені Одеської оперети, тобто в нинішньому ТЮГу, колишня зірка театру Галина Жадушкіна відновила спектакль за двома камерними творами Жака Оффенбаха «Два весілля в одну ніч». Років п’ятнадцять тому ця вистава з її участю, зрежисована Зиновієм Аврутіним, зібрала гарну пресу та була знята для місцевого телебачення. Тепер глядачі побачили тільки блискучу примадонну Наталію Завгородню в оточенні нерівноцінних їй партнерів. Якби проста реконструкція могла миттєво розв’язати проблеми театру! Не допомогли й «рідні стіни», давно вже просякнуті цілком іншою енергетикою. На нинішній великій сцені музкомедії імені Михайла Водяного відбувся екскурс у ще віддаленіше минуле.

Театрали зі стажем вельми полюбляють згадувати аналогічну постановку 1966 року. Тоді мюзикл Кола Портера «Цілуй мене, Кет», написаний 1948 року, сам по собі був явищем, затребуваним часом. Постановку Матвія Ошеровського сприйняли як ковток свободи. Чого коштував, приміром, величезний транспарант із написом «Kiss me, Kat» (отака крамола!). А молода чарівна русявка Людмила Сатосова в ролі Ліллі Ванессі браво витанцьовувала на столі, що надавало видовищу додаткової привабливості скандалу... Чому ж двохтисячного року Володимир Подгородинський знову ставить в Одесі «Цілуй мене, Кет»? На це запитання складно відповісти. Легше припустити, що образ спектаклю не згадуватимуть через сорок років, хоча на сцені багато парчі, оксамиту й інших примх розкоші.

Тим часом у російський драматичний театр прийшов новий ініціативний директор, Віктор Митник. І побажав докорінно змінити тамтешню ситуацію, випустити один за одним два спектаклі в постановці відомих режисерів. «Річард ІІІ» Шекспіра, поставлений Олександром Дзекуном, кияни напевне побачать цієї осені, тож розводитися про нього не варто, досить згадати, що в головній ролі в новому амплуа постане артист Олег Школьнік, виконавець ролі Семена Марковича в популярній телепередачі «Джентльмен-шоу». У спектаклі також задіяно учнів Одеського театрального ліцею Валерія Крупеніна, Сашу Кудренка, Сашу Бойка. Ліцеїстка Антоніна Зикова уже блискуче зіграла в комедії «Конкурс», написаній і поставленій Олександром Галиним. Ті самі й багато інших дітей узяли участь у навчальному спектаклі «Російський інвалід» за 18 липня», написаному керівником ліцею Анатолієм Падукою та випускником Олександром Онищенком. Усе ще великий творчий потенціал Одеси! А за нереалізованим альянсом з Андрієм Жолдаком Віктор Митник не вельми шкодує. Ну не може одеський театр платити запрошеним режисерам фантастичні гонорари та створювати фантастичні умови! Це реалії, проти яких нічого не вдієш.

Під завісу сезону український музично-драматичний театр відновив дворічної давнини спектакль «На краю підводного неба» за п’єсою Сергія Щученка з талановитими молодими акторками Ольгою Петровською та Аллою Бродською. Поставлений Ігорем Равицьким сюжет із життя екзотичних острів’янок змусив вжахнутися від доісторичних дикості та жорстокості (на жаль, притаманних людству й сьогодні), але й посумувати за блаженною епохою єднання з природою. Виконавці вдягнули в ніс кільця, відтворили пластику племен, що безнадійно зупинились у своєму розвитку, але публіку не залишало враження: йде спектакль про Україну...

Ностальгічно привабливим міг би вийти на тій самій сцені ювілейний проект акторки Станіслави Шиманської «Хіти твоєї бабусі» за мотивами комедії Геннадія Мамліна «Салют динозаврам!». Міг би, та не вийшов, і справа тут не в режисурі Володимира Гуманова. Завліт театру Любов Федченко переклала п’єсу, в повному розумінні слова, з російської на суржик, посоромивши при цьому сценаристів передачі «Повне мамаду». Бо вимовити «кофе», «кофейний», «парик», «бездара», «пир на весь мир» може собі дозволити якийсь карикатурний «хворий Крисюк», але не нормальна героїня нормального спектаклю нормального українського театру.

Артисти ТЮГу Наталія Батрак і Єгор Коршунов, а також актриса російського драматичного театру Ірина Токарчук, вона ж Сімочка з «Джентльмен- шоу», закликавши собі на допомогу режисера Сергія Якубенка («Майстерня Петра Фоменка»), зіграли на сцені театру юного глядача детективну трагікомедію Азіза Несіна «Убий мене, голубчику!». Літні турецькі ханум і ефенді поринають у спогади про молодість, яка видається чудовою. Їм хочеться хоча б на мить продовжити свято життя, і це часом не тільки смішно, а й трагічно. Молоді виконавці посвячують глядачів у тонкощі стосунків між героями, і публіка заново навчається діставати від цього задоволення.

Новий сезон плавно перетікає в двадцять перше століття. Навряд чи він разюче відрізнятиметься від попереднього. Утім, поживемо — побачимо. Важливо інше. Театральна Одеса бажає змін і шукає шляхів до своєї, хай не так, як свого часу, але все ще вимогливої публіки.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96