ПРО «КИЇВ» — НЕЮВІЛЕЙНО

«Щойно ми взяли перший акорд «У царствії» на піано — як величезна площа принишкла. Я подумав: невже вони так уважно слухають хор? Йшов Папа Римський. Плавно піднімався він на престол, і в цьому було щось чарівне. Ніби на дикому пташиному базарі ні сіло ні впало, без єдиної команди — німа тиша. Ніби вимкнулися колонки чи зник слух. Це було чудово — і в повній тиші лунала Божественна музика...»

Ця розповідь Миколи Гобдича, директора й художнього керівника хору «Київ» — не просто репортаж про подію, хоча й світового масштабу. Йдеться про екуменічне богослужіння в Римі. Український хор удостоїли честі взяти участь у ньому в останній рік минулого тисячоліття. Хотілося б, аби читач почув тут не вихваляння й не вслуховування в хорову тканину, у створюваний Звук, а шанобливе розуміння місця музики в Церкві, схиляння перед релігією, саме те, що Станіславський визначив як «любити мистецтво в собі»...

…Камерному муніципальному хору «Київ» десять років. Ювілей, що змушує замислитися. До цього концерту в Колонному залі ім. М.В.Лисенка Національної філармонії України «кияни» випустили брошуру, де на шести останніх сторінках представили панораму висловів про свою творчість — провідних критиків України, зарубіжних журналістів. Калейдоскоп відгуків, надрукованих у популярних газетах, солідних тижневиках і спеціальних виданнях (які, на жаль, дедалі рідше виходять). Перечитуєш ці фрагменти — і з різностильових, різножанрових цитат за всіма правилами постмодернізму складається новий текст. Текст-ода, текст-панегірик, у який, загалом, вже важко внести щось нове.

Багато разів називалися (і мною зокрема) основні чесноти хору «Київ» та його диригента. Його концерти, навіть не афішні, завжди збирають повний зал. Їхнє звучання завжди бездоганне, їхні компакт-диски, будь вони трішки дешевшими, розходилися б як свого часу «Новый мир», «Огонек» або «Всесвіт» (до честі продавців, із недоступних CD відразу робляться копії, які саме так і розпродуються). Їхня величезна робота з освоєння партитур національного минулого (чого вартий лише цикл концертів Артемія Веделя, італійські колоратури якого, мабуть, повною мірою доступні тільки хору такого рівня). Клаптикова «Літургія» хору, що, прозвучавши, як не дивно, не залишає враження цієї самої «клаптиковості», а дає усвідомлення такої особливості менталітету українців, як прагнення до декоративності, яскравості. Не різностилля — а один стиль, особливий і неповторний; одна ідея втілити реальне побутування церковної музичної традиції...

Сам Микола Гобдич, заслужений діяч мистецтв України, один із провідних її хормейстерів, про що говорили на філармонійному вечорі (і патріарх хорової справи — Павло Іванович Муравський, і загальновизнані авторитети — О.Тимошенко, А.Авдієвський), поєднав десятиліття свого дітища з власним життєвим ювілеєм — сорокаріччям. Він Майстер хору — і не просто диригент, а ще й інтерпретатор, художній керівник, дослідник, менеджер, вимогливий репетитор, аранжувальник. І — Артист від Бога, цього не відняти.

Якось один відомий хоровик, учень Свєшнікова, зронив: «Буває камерний хор за репертуаром. Це рідкість. Частіше зустрічаються камерні хори за автобусом». Саме так — у пострадянському просторі блискавично поширився невеличкий мобільний склад, який легко вміщається в автобус разом із костюмами. В автобус — і на гастролі-заробітки по Європі! Ці хори, зменшуючи (за потребою) кількість співаків, виконували, по суті, той самий репертуар, який набирає в цьому випадку дещо «общипаного» вигляду.

Камерність «Києва» принципово інакша. Це ставка на ансамбль солістів, на самодостатність кожного окремого голосу, на партитури з тонким промальовуванням партій, на мереживну в’язь замість цупкої тканини, на акварель замість олії. Звідси й неповторне звучання хору, і готовність співати все нові й нові партитури, і бажання постійно покращувати вже зроблене.

Ще одна особливість хору «Київ», яку необхідно підкреслити, — його дивовижна здатність втягувати у свою орбіту учнівські й самодіяльні колективи, організовуючи їхні виступи на найкращих майданчиках столиці, щедро ділячись нотами, що особливо важливо за нинішнього стану нотодрукування. Мені відомий випадок, коли якийсь хормейстер загилив провінційному колезі сто доларів за «ексклюзивний» акомпанемент; це щось страшніше, ніж жадібність… А «Київ» не просто віддає — він спонукає віддавати й інших; бо як інакше вижити?

Нарешті, важлива місія «Києва» нині — стимулювання творчості композиторів. Скажу тільки, що наступний хор-фест «Золотоверхий Київ», запланований на червень, обіцяє бути фестивалем композиторських відкриттів, позаяк уже відібрано для нього партитури сучасних українських композиторів на тексти «Псалмів Давидових». Чекатимемо на цей фестиваль — важливу подію в духовному житті України. Оскільки, говорить сам Микола Гобдич, «сила очищення, більше того — духовного відродження — притаманна тільки хору. Музичний простір нині фактично програний академістами, ефір забито попсою. Та якщо є шанс відвоювати хоча б частку — то на це спроможний тільки хор. І якщо поперек бітам пролунає добре скомпонований і проспіваний «Отче наш» — то його дослухають».

У ювілейному концерті таким корелятом до «Отче наш» послужила інша православна молитва — «Богородице-Діво, радуйся!» на музику Леонтовича, яку зал слухав, затамувавши дихання. А до цього були два відділення — духовної та народної музики, були веделівські колоратури й «концентрування» Ділецького; була рахманінівська монументальність і багатошаровість духовного концерту Євгена Станковича. У другому відділенні потішили й розвеселили дотепні інструментальні вкраплення, цікаві театральні рішення, різностильові обробки українських народних пісень Миколи Леонтовича й Анатолія Авдієвського, Бориса Лятошинського і самого М.Гобдича, чия мініатюра «Ой ви, донці» з інструментальною партитурою Г.Черненка буквально приголомшила. І фрагмент «Купала» Євгена Станковича з фантасмагоричними вінками, і поздоровлення, і подарунки, і ювілейні овації...