ПРОКИНЬСЯ, ЧАТИРДАГ!

Микола Семена 30 червня 2000, 00:00

Читайте також

Черкез-Алі належить до того покоління національних радянських письменників, які, щоб опублікувати навіть ліричні вірші, повинні були писати офіційно схвалену партійно- політичну поезію. Їм довелося навчитися писати так, щоб читач зміг прочитати не тільки текст, написаний чорним по білому, але і захований між рядків, спромігся зрозуміти НАСТРІЙ поета, справжній ліричний зміст вірша, який ТРЕБА було написати за велінням душі, але якби він був написаний прямо, був би виправлений цензурою.

Щоб на 17-й сторінці збірки побачили світ такі рядки:

«Когда б ветром я был в саду, где ты цветешь,

Когда б я улицей твоей прошел, как дождь,

Когда б я солнцем встал в дому, где ты живешь, —

Ты полюбила бы меня? Скажи, Гюзель» —

потрібно, щоб книжечка обов’язково починалася віршами про Ілліча, про партію, про найпередовішу у світі країну і про найщасливіший у світі народ. Такі були закони того часу. І нині, коли цього немає, дуже цікаво перечитувати старі збірки і бачити, як по- різному письменники висловлювали свій внутрішній протест. Збірка Черкеза-Алі починається віршем «Я никогда не видел Ильича...» Оскільки на той час усі вважали своїм обов’язком «видеть Ильича», то вже в цьому є якийсь протест проти системи. У 26 рядках вірша поет описав тяжке життя — «отец чуть свет уходит на работу, он дни и ночи в поле спину гнул…», війну — «иссякла в горных родниках вода, горячий ветер гнал песок с золою…», «отец ушел на фронт простым солдатом…», «следом за отцом ушел мой брат…» — і тільки в 27-му рядку: «...Неслышно входит в комнату Ильич...» Вірш, на перший погляд, написано цілком у ленінському дусі, але він сповнений болю за народ, за батьківщину, яку відібрали, на яку не повернутися, як здавалося тоді. «Мы карту Отчизны своей обновили. В местах, где болота бесплодные гнили, разбили цветник или солнечный лес. В тайге мы построили мощные ГЭС, в пустыне, где мертвый струился песок, цветут города…» — ці рядки, котрі ні про що не говорили підозрілому цензорові, багато про що казали кримським татарам, які не могли не прочитати в них своє горе і свою історію... Інакше чого б це раптом поет, котрий живе в Ташкенті, написав вірш «Женщина у моря»? Звідкіля в нього ці знання: «Она к морскому берегу приходит и в скорби молчаливо у холма стоит и с горизонта глаз не сводит, как изваянье вечности сама…»? І дарма, що потім читаєш: «Грохочет море. Волны поднимает. И выше черных скал они встают. И видит ясно женщина седая…» Що бачить жінка? У принципі, це вже неважливо, — кримський татарин, який перенісся душею з узбецьких степів на берег Чорного моря, уже бачить своє, чого і прагнув домогтися поет непомітно для цензора. А далі рядки для цензора: «Родного сына, павшего в бою…» Та й це ж також правда — скільки кримськотатарських матерів бачили в снах своїх синів, які пішли хто в Червону Армію, хто в кримські партизани, хто в частини татарського комітету. Ніякої фальші... Безпомилково можна стверджувати, що вигнані зі своєї рідної землі кримські татари в кожному рядку своєї поезії шукали хоча б тінь Криму, моря, рідних долин, знайомі імена, місцевість, назви. Приміром, «Инжир на камне», певне, картина й узбецької землі, але вслухайтеся, як читається: «Ему бы уберечься от морозца, а раны на стволе он одолеет. Инжирный куст — он так живуч, упорен, — но сохнуть бы, чернеть печально стеблю, если б в граните затерялся корень и не нашел питающую землю» — це ж про весь кримськотатарський народ...

Черкез-Алі народився 1925 року в кримському селі і рано залишився без батька. Становлення літератора пройшло вже у вигнанні. Він працював на різних роботах, вірші почав писати ще до війни, Ташкентський педінститут імені Нізамі закінчив тільки 1968 року, коли став уже членом Спілки письменників СРСР. Працював у відомому часописі «Йылдыз» («Зірка»), до речі, він знову видається в Криму. Написав роман «В объятиях зари», перекладений російською і казахською мовами і виданий у Москві та Алма-Аті. Його перу належать також відомі в радянській літературі поеми (назви в перекладі російською мовою) —«Неувядаемые цветы», «Девушка из Гулистана», «Беда», видав збірки віршів — «Желания», «Синие берега», «Дыхание земли», «Живые цветы», збірник повістей і оповідань «Зеленые волны» та інші твори.

Загалом, звичайно, Черкез-Алі — літописець буднів тієї радянської країни, у якій ми всі жили. Літописець сумлінний і правдивий, повз поетичну увагу якого не пройшло ніщо. Проте куди важливіше, що в творчості Черкез-Алі, як у всьому повсякденному житті людей його покоління, переважає не партійно-політичний героїзм, а приземлене розуміння своєї людської сутності: «Ты не орел, Ты — просто человек, И в жизни дан тебе не долгий век, есть в ней условье вечности твоей — Ты Человеком будь. Среди людей!» — це, очевидно, кредо того покоління письменників і поетів, які навчилися казати правду крізь грати партійної цензури, що так і не стали повністю «гвинтиками і болтиками» загальнопартійної машини, попри всі старання партії та держави, що канули в Лету, і які привласнили собі право писатися з великої літери.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01