Що буде зі Спілкою і з вами?

Олег Вергеліс 2 грудня 2016, 23:04
театр

Читайте також

Новий очільник Національної спілки театральних діячів України Богдан Струтинський відповів DT.UA на гамлетівське запитання — бути чи не бути? Тобто чи "бути" театральній Спілці такою, якою вона була, — адже вже давно назріли серйозні реформи.

Суто по-дитячому слово "спілка" милозвучно римується зі словом "сопілка". З цього приводу послужлива уява малює веселкову картинку: новий очільник "спілки" бере до рук сопілку й веде за собою театральну громаду. Звісно, не в темне море, а у світле майбутнє, куди всі так прагнуть, але їх туди поки що не беруть. 

Проблема творчих спілок на шпальтах DT.UA порушувалася неодноразово. Зокрема, недавно такий же новий очільник Спілки кінематографістів Тарас Ткаченко розповідав про свої найближчі реформаторські кроки. 

Тим часом ставлення до самих спілок з боку деяких молодих суспільних діячів та активістів іноді — стримане, а інколи — нещадне. Мовляв, то все давнє бадилля сталінської ідеологічної системи, а тепер нам потрібні паростки нової сучасної організації суспільного й творчого життя. 

Нагадаю, Українське Театральне товариство було засноване ще за життя-буття Й.Сталіна — 1944-го. З центром у Києві та з філіями в Харкові, Львові, Одесі, Донецьку, Сімферополі, Дніпропетровську. Згідно з тогочасними документами, товариство мало пропагувати систему К.Станіславського та партійні настанови. 

Очільниками спілки у ХХ ст. були Іван Паторжинський, Наталя Ужвій, Олена Кусенко, Сергій Данченко. 

На зламі минулого й теперішнього століть НСТДУ керував Лесь Танюк. 

Восени на з'їзді НСТДУ новим очільником цієї спілки обрали Богдана Струтинського, директора та художнього керівника Київського Національного театру оперети. 

— Видатні особистості, що в різні періоди й епохи очолювали українську театральну спілку, — митці-легенди: Ужвій, Паторжинський, Кусенко, Данченко і, звісно, мій учитель Лесь Танюк, — каже Богдан Струтинський. — Важливо усвідомлювати, в який час жили і творили ці видатні люди. І, власне, варто постійно згадувати їхній внесок у життя української театральної громади. 

Наприклад, Наталя Михайлівна Ужвій ще 1959-го долучилася до створення Будинку ветеранів сцени.

— До речі, як сьогодні функціонує цей Будинок? Адже час від часу у ЗМІ з'являються тривожні повідомлення про складну ситуацію в тому домі? 

Струтинский
Богдан Струтинський
— Будинок живе своїм життям. Хоча, зрозуміло, що це життя напружене, для багатьох, на жаль, згасаюче. 

Як мені недавно повідомив директор Будинку, там мешкають 17 ветеранів сцени. Зі свого боку, я робитиму все, від мене залежне, аби покращити умови життя літніх людей. 

До того ж, може й не всі про це знають, там конче потрібно вирішити проблему із землевідведенням. Весь період існування Будинку земля під ним, власне, йому "не належить". 

У часи УРСР був затверджений державний реєстр (земельних кадастрів тоді ще не було). Але з'явилося нове законодавство незалежної України. І рішення про надання права на відведення цієї землі досі не було. 

Отже, треба цим займатися. 

Треба займатися навіть такими елементарними речами, як лічильники —на воду, на тепло. З метою економії. Бо ж лише за рік економія в Будинку могла би сягати 300 тис. грн. 

Роботи дуже багато. 

— Якщо говорити про інші напрями роботи. Зокрема, такий суто формальний напрям як статистика. Скільки сьогодні налічується членів Спілки? 

— Статистика, до речі, — теж не закрите питання. Треба, щоб міжрегіональні театральні відділення подали реальні списки кількості спілчан. І вони мають бути не на папері (як у допотопні часи): впроваджуватимемо електронну реєстрацію. Вона буде публічною, на нашому офіційному сайті. 

— Сайт НСТДУ, взагалі, існує? 

— Ні, поки що, на жаль, сайту немає. Знову ж таки, це ще один із напрямів роботи. І тут уже зроблені напрацювання. Сподіваюся, на початку 2017-го офіційний сайт Спілки функціонуватиме. Бо такий сайт має стати "мапою" життя Спілки, її важливих подій. 

На жаль, певні рудиментарні процеси призвели до того, що сьогодні театральної Спілки як активної суспільної трибуни ми не маємо. 

Хоча, з іншого боку, спілчани активно працюють у регіональних відділеннях. У Західному регіоні, у Дніпропетровську. 

Ці люди, незважаючи ні на що, тримають планку, допомагають колегам, проводять заходи. Їхня діяльність свідчить, що не можна відмовлятися від кращих спілчанських традицій. 

Тим часом треба будувати нову громадську структуру — за європейськими стандартами. Як асоціацію. Як інституцію. Як активний інструмент впливу театрального соціуму — на виконавчу і законодавчу владу. 

Адже ви погодитеся, що навіть таке болісне питання, як театральна реформа, в її нинішньому "контрактному" вигляді, на жаль, пройшло без активного втручання в цей процес НСТДУ. 

Зрозуміло, на те були серйозні причини — і об'єктивні, і суб'єктивні.

— Богдане, зважаючи на різні думки стосовно рудиментарності спілок, чи озираєтеся на досвід інших театральних держав? Як у них? Як там вибудовуються аналогічні громадські об'єднання за професійними інтересами? 

— Я спілкувався з представниками білоруської і молдовської театральних спілок. Там ситуація схожа на українську. Тобто справді помітні рудименти "совка". 

— А що з досвідом країн Балтії? 

— У балтійських країнах місце спілок зайняли асоціації. Певною мірою, такі асоціації є синонімами спілок. 

З іншого боку, у слові "спілка" теж немає нічого кепського. Спілка не повинна створювати продукт мистецький. Спілка повинна створювати певне середовище для мистецького продукту: генерувати ідеї, ставити й вирішувати проблеми, що виникають у царині театру, захищати інтереси людей театру. 

І, безумовно, оновлена спілка мусила би мати чітку дорожню мапу — у плані законодавчих ініціатив. 

Зараз, зокрема, формується робоча група спільно з представниками Мінкульту, яка працюватиме над внесенням змін до Закону про театр. І роботи тут— непочатий край. 

Важлива також комунікація з депутатським корпусом. 

Саме собою в цій справі нічого не з'явиться. 

До того ж щоразу доводиться переконувати не тільки депутатів, а й представників комерційних каналів, що культура, театр зокрема, — це "формат", саме сьогодні. 

Але, на жаль, для багатьох "впливових людей" успішний формат — виключно попса. Не кожен із представників влади чи великого бізнесу усвідомлює, що театр — також один з інструментів розбудови держави. 

Уявіть, що навіть "міф" про Стародавню Грецію без супутнього "міфу" про давньогрецький театр майже неможливий. 

— Від міфу — до реальності. Власне, які об'єкти сьогодні перебувають у реальному підпорядкуванні НСТДУ, хоча би на теренах Києва? 

— На жаль, таких об'єктів немає. 

— Тобто? 

— На балансі Спілки нічого з тієї нерухомості, яку, очевидно, ви мали на увазі, не стоїть. Це справді критично болюче питання. Зважаючи на суто юридичну відсутність таких спілчанських об'єктів, мусимо кваліфіковано й оперативно діяти. Вже найближчим часом Спілка відкриє новий офіс — причому в центрі столиці. 

Не хочу малювати райський сад стосовно того, "що" там буде і "хто" там буде. Але, безумовно, там має працювати секретаріат. Там має стояти, виключно як символ, скажімо, друкарська машинка: як образ минулого, коли драматурги творили п'єси на таких машинках, а не на комп'ютерах. 

Тобто там має бути сучасна атмосфера, в яку проникають милі чудові знаки театрального минулого, що його не слід зраджувати. 

— Якщо можна, стисло про структурні зміни в оновленому форматі Спілки. 

— Сьогодні саме й формується вже задана мною дорожня мапа — тобто зводяться докупи ініціативи, пов'язані із законотворчими питаннями, з важливими структурними змінами у Спілці. 

На моє переконання, НСТДУ має тісніше об'єднати довкола себе регіональні відділення, які чекають від столиці серйозних реальних справ. 

Давно назріла тема всеукраїнського театрального фестивалю. Нині триває обговорення його формату. Питаннями фестивалю займатиметься народний артист України Ростислав Держипільський, якого я запросив до керівництва Спілкою.

Безумовно, у структурі Спілки має бути активний молодіжний сектор, щоб залучити в організацію нове покоління. 

— Як, до речі, його залучити? Адже весь цей час молоде покоління самоорганізовується, створює свої платформи, дикі театри, інноваційні та контроверсійні проекти. 

— Питання непросте. Гадаю, до такого процесу варто залучати і соціальні мережі, і медійних особистостей, яким вірить молодь. 

Недавно був у Ніжині. І тамтешній молодий очільник місцевого відділення НСТДУ каже — мовляв, а який зиск нам, взагалі, від Спілки? 

І таке питання постає регулярно. Відповіддю й буде нова сучасна модель Спілки та наповнення її привабливими проектами. 

До речі, це ще один із напрямів — сектор творчих проектів. Мова не про створення на базі НСТДУ окремих вистав чи аналогічних акцій, мова про проекти освітні, фестивальні, міжнародні. 

У такому плані важливий напрям — медійний. Те, що пов'язано з активізацією театральної критики і, власне, висвітленням театрального життя України. 

Є ідея створити всеукраїнську театральну газету — на певному етапі хоча б як онлайн проект. 

На початку 2017-го діятимуть сезонні школи НСТДУ. Починаючи з лютого, працюватиме школа театрального менеджменту на базі Національної оперети України. Говорив на цю тему і з керівником Молодого театру Андрієм Білоусом. Очевидно, його театр також стане майданчиком для школи менеджменту. 

Згодом будуть літні школи НСТДУ в трьох містах — Херсоні, Одесі, Івано-Франківську.

— У чому специфіка таких шкіл? Хто кого й чого там навчатиме? 

— Якщо стисло, кожна з таких шкіл НСТДУ передбачає певну тематику. Це може бути акторське мистецтво, режисура, театральна критика, сценографія. Протягом 3—5 днів усі бажаючі (серед них студенти, молоді митці з різних театрів) потраплять на майстер-класи до найкращих спеціалістів у своїй царині.

І ще хотів би анонсувати важливу ідею. Вона пов'язана з театральними музеями, яких чимало в нашій державі. Там є величезні напрацювання, унікальні документи. Отож виникла ідея розробити в НСТДУ "туристичну мапу" театральної України. Аби співвітчизники й іноземці відкрили для себе український театр і його видатних митців. 

Ну й це лише невелика частина проектів, які згодом розгортатимуться в Національній спілці театральних діячів України.

— Ви згадували Будинок ветеранів у Пущі-Водиці. А я згадаю Будинок актора в центрі Києва. Здається, ця будівля також не має прямого юридичного стосунку до НСТДУ. 

— Цей будинок є власністю Київради, це комунальна власність. Його доля залежить від столичних депутатів, від Департаменту культури. Не виключено, що завтра з'явиться якийсь чиновник і заявить про необхідність "реконструкції" Будинку актора. Щойно вона почнеться — важко уявити, в чиїх руках згодом опиниться саме приміщення. Хоча є указ президента про неможливість приватизації закладів культури. Який демонструє активний захист держави саме в цій сфері. З іншого боку, ми ж маємо й Конституцію України. Але не всі, на жаль, її виконують. 

— Продовжуючи гортати списки нерухомості НСТДУ, не можу оминути легендарну "Чорноморку", будинок відпочинку театралів в Одесі. 

— Частину землі довкола будинку забрано. 

— Частину — це скільки? І скільки залишилось? 

— Зараз, власне, в "Чорноморки" (тобто у Спілки) є гектар землі. Раніше було близько трьох. 

— Що на інших двох гектарах відбувається?

— Побудовано сучасні котеджі. Насправді ситуація там складна. З цього приводу я вже робив запит на ім'я мера Одеси. Хочу розібратися у проблемі. А сама проблема в тому, що юридичні питання неначе зависли в повітрі. 

— Ви щойно прийняли справи. І, очевидно, зважаючи на різні попередні пертурбації, налаштовані на аудит НСТДУ? 

— Зі слів людей, котрі працюють в НСТДУ, такий аудит триває. Я ж вважаю, що перевірку діяльності має проводити контрольно-ревізійне управління. Тому робитиму окремий незалежний аудит. На мій погляд, це правильно. Адже, так чи інакше, треба починати новий етап життя Спілки — не те щоб із чистого аркуша, але, безумовно, з чистою совістю. 

З досьє

Богдан Струтинський — народний артист України, директор і художній керівник Київського національного академічного театру оперети. 1996-го закінчив Київський університет театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого. З 1999-го — асистентура-стажування у майстерні Леся Танюка. Стажувався також у центрі Єжи Гротовського (Вроцлав, Польща), в майстернях Ришарда Неочима та Зигмунда Моліка. З 2003 р. — художній керівник Київського театру оперети. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89