Сини за батька. Дмитро і Назарій Яремчуки: «Сьогодні українська пісня об’єднує більше, ніж випуски теленовин»

У Національному палаці «Україна» на цьому тижні відбувся вечір пам’яті Назарія Яремчука в рамках щорічного фестивалю «Родина», який проводять його сини, Дмитро і Назарій. Відомому співакові на днях виповнилося б 55… А прожив він усього 43 роки. І згорів миттєво, ніби метеорит, який осяяв зоряне небо вітчизняної культури. На вечір пам’яті Яремчука завітало багато відомих виконавців. Але головними зірками програми, звісно, були Дмитро і Назарій Яремчуки, які поділилися з «ДТ» спогадами про батька і розповіли про свої власні творчі пошуки.

— Можливо, уже не раз вас запитували про дитячі роки, про час, коли батько був з вами поруч — виховував, співав свої пісні. Але, звісно, без цієї теми не обійтись, особливо в дні його ювілею.

Дмитро Яремчук — Нас справді часто запитують про дитинство. Але хочеться зауважити, що дитинство давно скінчилося. Звичайно, те «вчора» було радісне, щире, тепле. Коли узагальнити дитячі відчуття, то ми мали міцну сім’ю з родинними традиціями, прекрасними стосунками. Лишилися спогади і про Київ, оскільки ми з батьками тут проводили майже всі канікули — як літні, так і зимові. Батько в столиці давав багато концертів. А ми — «гастрольні діти». Тому зсередини бачили артистичну кухню.

Назарій Яремчук — Якщо нашому дитинству шукати «колір», то він буде тільки світлим і яскравим. Ті дні пройшли на Буковині, на Закарпатті — серед гір, прекрасної природи. Тато дуже любив виїздити на природу, адже він дуже втомлювався від постійних гастролей, від величезної кількості людей, які його оточували. Думаю, нині ніхто з артистів не зміг би витримати того шаленого графіка: філармонії працювали, як завод, як заведений механізм, вважайте було по три концерти на день! А відбір який був! Сьогодні наші артисти при такому ритмі займалися б чимось іншим, аніж естрадою. Робота була важкою, тому тато і любив, щоб сім’я частіше виїздила на природу. Він виходив на галявину, з якої було видно чудові пейзажі, панораму і так далеко-далеко лунав його голос… І якщо я стояв коло нього поруч, то від відлуння того голосу у мене аж у вухах дзвеніло!

— Скільки вам було років, коли батька не стало?

Д.Я. — Ми вже дорослі були: Назарію — 18, а мені — 19. Навіть не встигли звикнутися з думкою, що тато тяжко хворий. Якось раптово все сталося… У нас в сім’ї взагалі ніхто не хворів. До того ж тато ще після операції на концерти їздив, не жалів себе.

— А чи не було у вас відчуття того, що Назарій Яремчук усі сили й енергію віддавав сцені і саме тому так швидко згорів?

Д.Я. — Я так не думаю. Адже людина, яка багато віддає, багато й отримує. Гадаю, що у його фатальної хвороби — інші причини. Нам невідомі…

— Чому, на вашу думку, у вітчизняній пресі раніше так активно твердили, що смертельно хворому Яремчуку так ніхто в Україні і не допоміг з грішми на операцію?

Д.Я. — Це неправда... Я скажу одну річ, яку раніше ще ніде не озвучував… Тато був небідною людиною, і всі ті публікації — просто міфи. З другого боку — батько був знаковою постаттю в нашій країні, і держава повинна була максимально його підтримати. Адже співак Яремчук, звісно, не був ні олігархом, ні бізнесменом... Він заробляв своєю творчістю. У центрі Чернівців ми мали великий будинок, також мали два авто. Старший брат батька — Дмитро — запропонував йому прооперуватися в Канаді і повністю оплатив те лікування. Але...

— Відомо, що ваше сімейне дерево дуже розгалужене…

Д.Я. — Так, у нас велика родина. Ми, наша мама, молодший брат від другого татового шлюбу, сестра Марічка, бабуся по маминій лінії... Крім того, татова сестра, також двоюрідні брати й сестри.

— Кар’єра вашого батька розпочиналась у той час, коли на українській естраді засяяли зірки Ротару, Зінкевича… Чи підтримуєте сьогодні стосунки з тією ж Софією Михайлівною? Хто з колишніх друзів батька вам допомагає у скрутні хвилини?

Д.Я. — З багатьма спілкуємося. Що стосується Софії Михайлівни, то вона і не повинна нам якось допомагати... якщо ви на це натякаєте. У нашому творчому становленні велику роль відіграв Олександр Злотник. Він фактично направляв нас, формував наш світогляд. Але вже давно ми працюємо самостійно, і навіть намагаємося підтримувати інших виконавців. На цьогорічний фестиваль «Родина», постійний режисер якого Олександр Гриценко, ми запросили майже всіх українських зірок і хочемо показати його в центральних містах України.

Н.Я. — А якщо нас і підтримують, то частіше лише люди, не причетні до мистецтва. І тата вони навіть не знали особисто.

— На ТВ, у ротаціях популярних радіостанцій ваших пісень обмаль. Можливо, й потрібна була б якась підтримка?

Н.Я. — Ведемо концертну й організаційну діяльність самі, а це забирає майже весь час. Важливо не те, що ти раз «засвітився» десь на телебаченні, а через півроку ще раз... Тут повинна бути системність. Зняти кліп — сьогодні не проблема, треба мати бізнес-план на кілька кроків уперед. Щоб це було виважено й цілеспрямовано. А запрошень на концерти у нас сьогодні вистачає.

Д.Я. — Справді, хочеться шукати цілеспрямований шлях. Адже в Україні ще не досить розвинута індустрія шоу-бізнесу. Співаємо і разом, і поодинці. Переважно це українські пісні, що для нас природно. Українська мова — наша сутність. Нам багато хто говорив: «Запишете російський репертуар — і жодних проблем в ефірах не буде!» Але хочеться, щоб в Україні думали спочатку саме про своє, про рідне.

— Чи лишилися сьогодні невидані композиції Яремчука?

Д.Я. — Усі його сольні пісні записані, всі вони вийшли на платівках, дисках. Ви ж зауважте, що батько був «титульним співаком».

Н.Я. — І в нього виходило багато дисків як в Україні, так і в інших країнах. Навіть у Швеції. Сьогодні з цим питанням складніше, адже тато записував багато пісень на фірмі «Мелодия», представництва якої нині в Україні вже немає. Воно є тільки у Москві.

— Що, на ваш погляд, найбільше вдалося реалізувати Назарію Яремчуку і чого, на жаль, він так і не встиг зробити за своє коротке життя?

Д.Я. — Йому багато вдалося. І ми, як ніхто, відчуваємо, що люди його па-м’ятають. Це головне.

Н.Я. — Нині дуже багато коштів йде на ротації, розкрутки виконавців, хоча і це не завжди дає результат. А в часи батька на естраді популярним був той, кого вибирав народ, кому віддавав свою любов без «піару». І не дивно, що навіть нинішній шалений час не похитнув цю всенародну любов до його пісень. До нас на концертах часто підходять люди з Прибалтики, з Казахстану, Аргентини, з усьо-го світу і згадують, як колись вони були на концертах Назарія Яремчука. Незважаючи на те, що стільки років минуло!

— Ваша сестра Марічка успадкувала від батька красу й музичні дані… Могли б спрогнозувати, чи складеться в неї естрадна кар’єра?

Д.Я. — Марічка — розумна дівчинка. Ми рідко спілкуємося, тому що вона живе в Чернівцях, а ми у Києві.

— Назарій Яремчук починав кар’єру в аматорському колективі, який працював у новому музичному стилі біг-біт… Чи підтримуєте ви якісь нові і нетрадиційні стилі в сучасній музиці і як намагаєтесь відділяти «зерна» від «будяків»?

Д.Я. — Виконуємо ту музику, яка нам близька. Звісно, хотілось би розширити репертуар. Проте люди на наших концертах часто чекають української традиційної пісні. Починали було трохи інші пісні... Співаємо, звісно, завжди вживу. Гастролюємо більше по Східній і Центральній Україні — нас туди чомусь частіше запрошують... З костюмами допомагає модельєр Олександр Гапчук, він поєднує модні тенденції з нашими вподобаннями. Взагалі, на нашу думку, тільки політики ділять людей. А коли, наприклад, ми виступали у Луганську, то одна дівчина підійшла і каже: «Знаете, я после вашего концерта решила для себя, что буду поступать только на украинскую филологию!» От так… Сьогодні українська пісня більше об’єднує, ніж випуски теленовин.

— Як відомо, Назарій Яремчук завжди сповідував національну ідею і ніколи не втрачав гідності українця, хоч би де виступав — чи то в Москві, чи в інших містах колишнього Союзу. Чи можете щось сказати саме про цей бік особистості батька?

Н.Я. — Взагалі у тата не було на першому плані суто кар’єрних спрямувань. Він хотів, щоб усе в його житті і творчості розвивалося природним шляхом. «От переїду до Москви, — говорив він. — А потім треба буде за собою і всю родину перевозити...» Він знав, що всього можна досягти і вдома. Підходив до творчості без «комерційності», яка нині у багатьох на першому плані. Він був дуже спокійною і врівноваженою людиною. Якщо йому тут добре, то навіщо кудись іще їхати? Доброго мавши, кращого ніколи не шукав, бо й на батьківщині знаходив розуміння. Чому раніше багато співаків шукали слави у Москві? Можливо, тому що у них тут не все лагодилось? І коли вони поверталися звідти, то тут їх мали сприймати вже по-іншому. Батьку ж цього не потрібно було.

— Батько самого Назарія помер досить рано…

Д.Я. —Так. Узагалі дід оженився на своїй невістці, і вони ще народили троє дітей. Там сімейна історія для цілого роману.

Н.Я. — Батько інколи казав нам: «От ви не розумієте, мені інколи хочеться, аби мій тато взяв і просто ні за що побив мене... Але його зараз немає!» І хотів цим висловити свій сум, що рано втратив свого батька. А ми, звісно, цього тоді не могли зрозуміти.

— А з дядьком Дмитром з Канади у вас сьогодні є контакти?

Д.Я. — Зідзвонюємось. Йому вже 91 рік. Він приїжджав сюди років з десять тому.

— Не таємниця, що у Назарія Яремчука було багато шанувальниць, усі захоплювалися його вродою і голосом. Саме ці моменти вплинули на розпад сімейного союзу ваших батьків?

Д.Я. — Вважаю, що коли люди перебувають на вершині, то вони інколи роблять помилки… Це моя думка.

Н.Я. — Значить, така доля, і так мало бути. Тато з мамою прожили шістнадцять років.

— Чи вдалося вам дістати музичний фільм «Смерічка в Карпатах», знятий 1975 року, в якому звучали українські пісні у виконанні Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Софії Ротару, Василя Зінкевича?

Д.Я. — Так, ми його бачили. Недавно були в центральному кіноархіві й навіть здивувались, що люди там у доброму сенсі цього слова — фанати своєї справи. Так дбайливо усе збережено, і цей фільм також є, ми його переписали.

ДЕТАЛІ

=Назарій Яремчук (1951—1995) був четвертою, останньою дитиною в родині Назарія та Марії Яремчуків. Народився, коли батькові, Назару Танасійовичу, було 64 роки. Різниця у віці між батьками Яремчука була 30 років (фактично Марія Даріївна була дружиною його прийомного сина від першого шлюбу). Коли вони обоє овдовіли, то вирішили, оскільки й так жили під одним дахом, побратися.

Батько мріяв, щоб син Назарій став священиком.

=Разом із братом Богданом Назарій грав у місцевій футбольній команді «Карпати», яка в 1969 році стала чемпіоном Івано-Франківської області. Дитяче захоплення потім виявилося в інтересі до спортсменів, дружбі з футболістами, у конкретних справах — Назарій Яремчук брав участь у відродженні львівських «Карпат» і перерахував на рахунок команди кошти, зароблені на одному з концертів.

=До біт-групи, яку 1966 року створив у Вижниці нині народний артист України Левко Дутківський, Назарій прийшов випадково у листопаді 1969 року. І коли він заспівав «Дивлюсь я на небо», всіх вразив дивовижно дзвінкий і чистий голос майбутнього артиста.

=У 1973 році ансамбль «Смерічка» перейшов під егіду Чернівецької філармонії. Яремчук переводиться на заочне відділення, а пізніше, коли в колективі виникли непорозу-міння, залишає «Смерічку» і влаштовується за спеціальні-стю — старшим інженером кафедри економічної географії університету. Але тільки близькі люди знали, як він мріяв про сцену. Саме вони наполягли на поверненні Назарія до «Смерічки», і він на довгі роки став незмінним художнім керівником колективу, його голосом і душею.

=У 1988 році, коли Назарій побував і в Афганістані, і в Чорнобилі, влада дала згоду на його гастролі в Канаді (доти ім’я співака кілька разів викреслювали зі списків як «неблагонадійного», оскільки мав родичів за кордоном). Назарій до останнього не міг повірити, що побачить брата.

=Йому двічі пропонували переїхати до Києва, обіцяли квартиру на Хрещатику, були й привабливі пропозиції з Москви. Але Яремчук лишився вірним раз і назавжди обраному шляху.

=Уже тривалий час у Чернівцях точаться розмови щодо зміни надмогильного пам’ятника Назарію Яремчуку. Це пов’язано з тим, що скульптурне зображення на теперішньому надгробку не має портретної схожості з покійним.

= У рідному домі Назарія у Вижниці його сестра Катерина, поховавши трьох братів, створила сімейний музей, зберігши обстановку цієї простої хати. Серед експонатів — старовинні фотографії й перший концертний костюм Назарія Яремчука.