«Слово, чому ти..?» З української мови знову зняли табу

Поділитися
У видавництві «Критика» вийшла досить помітна книжка «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників»...

У видавництві «Критика» вийшла досить помітна книжка «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників». Автор-упорядник — Леся Ставицька, доктор філологічних наук, професор, завідувачка відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН. Цей словник (він включає 3200 слів і 650 словосполучень українського жаргоновживання кінця ХХ — початку ХХІ століття) може «похвалитися» підвищеним читацьким інтересом. Адже свідомість багатьох людей є невіддільною від смаженого і перченого слівця.

На презентації в книгарні «Є» пані Леся зауважила: «Якщо хтось захоче придумати людині велике покарання, то нехай посадить складати словник...»

Втім, автор-упорядник свідомо приносить себе в жертву українському слову. У неї вже вийшло чимало монографій: «Естетика слова в українській поезії 10—30 рр. ХХ ст.», «Жанри і стилі в історії української літературної мови», а також резонансний «Короткий словник жаргонної лексики української мови». Нинішнє видання, зважаючи на все, викличе і дискусії, і обговорення.

Цитувати перли з цього словника, та ще й на газетній шпальті — якось ніяково... Але у виданні подаються ще й довідки про походження того чи іншого матюка чи висловлювання, варіанти нестандартних вживань, історико-культурні коментарі. Майже найбільш цнотливий приклад: Джигун. (Те саме, що Бабій. Бабовал зрозумів лише одне: його сприймають не за того, ким він є, або найняли таким собі джигуном, і він має задовольнити якусь високопоставлену, або, як тепер кажуть, «круту» бабу. (О.Чорногуз, Міністр без портфеля).

У когось виникне запитання, мовляв, звідки взагалі матюки в українській мові? Адже є думка, що вона надзвичайно цнотлива, а нецензурщина принесена «ззовні» — або з російської, або з татарської. Є навіть український вислів «лаятися по-московському», тобто матюками... Завжди вважалося, що «погане слово» — це парафія «великої і могут­ньої», а в українській — співучій, солов’їній — їх немає. Насправді всі слова, які зазвичай називають «матом», — праслов’янського походження. І їхня споконвічна етимологія безневинна... Проте культура накладає певні «табу» на тілесний низ. Тому й лексеми, що позначають певну частину тіла (або її функції), вважаються непристойними...

До речі, в одному зі вступних розділів словника «До епістемології обсценного лексикону» наводиться навіть значення поняття «табу» («це заборона на певну дію, слово, предмет; у первісному суспільстві уважалося, що порушення цієї заборони викличе кару з боку надприродних сил...»).

Тому різні соціальні й комунікативні «табу» групуються навколо ідеї людського «низу» — матеріального, земного, низинного початку. Українці не вживали непристойностей при жінках і дітях. Може, тому й склалася думка, що ми такі цнотливі. А тут просто різниця в ментальності. І в різному ступені табуйованості цих слів для кожного народу.

Авторка «Мови без табу» вважає, що в українців існувало табу на «лайку». «Лайка — це гріх» («не лайся, бо піч у хаті!»). Це один із психоментальних українських стереотипів. Але все ж «ступінь публічності» матірних слів різний в різних регіонах України. Це з одного боку. А з другого — українська нецензурна лексика дуже надійно ховалася не лише в пісенному фольклорі, а й у народних приповідках. «Чужорідність українського — матюка — абсолютний міф. Плюс прагнення відгородитися від усього російського», — робить висновок Леся Ставицька.

Що стосується джерел, які дослідниця використала для упорядкування словника, то їй довелося вивчити лексикографічні зібрання непристойної лексики в слов’янському світі, в американській культурі. Використані і наробітки поляків, чехів, сербів. До словника увійшов фольклор і всі доступні джерела, які сповна могли ілюструвати обсценний і водночас еротичний простір української мови. Наприклад, це «сороміцький» фольклор Східної України, дещо інший за своїм духом закарпатський русинський фольклор.

Використовувались усні висловлювання, що їх упорядниця словника записувала по всій Ук­раїні, де їй довелося побувати.

Як зізнавалася пані Леся, «найважчим у складанні словника був добір цих самих ілюстрацій до слів... Адже самі слова, попри пікантність, знають багато людей. Значення деяких можна також дізнатися з російських словників. Але мені довелося надзвичайно багато перечитати української поезії, прози, драматургії, публіцистики, і це забирало чимало часу...»

На думку науковця, досить важко прогнозувати читацьке коло даного видання. Адже багато людей сприймають той чи інший «перл» під власним кутом зору. Комусь цікаві евфемізми. Комусь — крутий матюк.

Напевно, багато залежить все ж таки й від зовнішнього або внутрішнього посилу людини. Адже бути епатажним і матюкливим у слові — це одне, а бути внутрішньо обсценним — зовсім інший коленкор.

Читайте також коментар Олега Вергеліса «Те, що доктор прописав».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі