Свята, які завжди з нами, за традицією — теле-«вогники» або вічні хороводи навколо ялинок. Але є і зухвалі помисли нової продюсерсько-режисерської хвилі: яких би нових форм надати давнім різдвяним обрядам (на великих концертних майданчиках країни)? Чи ж зовсім не потрібен ніякий формалізм, а варто просто вдивитися в минуле, вслухатися у святкові голоси наших предків. Михайло КРУПІЄВСЬКИЙ (один із ключових вітчизняних персонажів у зв’язку з телеверсіями таких помітних видовищ, як Євробачення-2005, інавгурація Ющенка і концерт Елтона Джона на Майдані) на початку січня в столичному Палаці спорту обіцяє «Наше Різдво». Містерію в двох серіях (з найкращими силами вітчизняної непопси). І на подвиг цей підштовхнув його відомий автор і виконавець Тарас Чубай.
— Михайле, як розуміти «наше» Різдво? Тут якийсь політакцент прихований? Що взагалі вас після телешоу Елтона Джона й інавгурації Ющенка раптом підштовхнуло до біблійних мотивів у виконанні непопси?
Фото: Сергія П’ЯТЕРИКОВА |
— Ви заздалегідь обговорювали з артистами різдвяний репертуар? Адже не всі, напевно, не вагаючись, готові поринути в цю стихію...
— Багато артистів, на жаль, і не мають поки різдвяного репертуару. У Скрипки поки немає. Але він щось обов’язково зробить. Розумію, це «Наше Різдво» повинно стати не якоюсь разовою акцією, а традиційними різдвяними вечорами...
— Тобто ваш проект — ніби альтернатива традиційним попсовим солянкам, якими зазвичай і розважають у святки публіку різні майданчики столиці?
— У нас же головна проблема — відсутність гарних залів! «Україна» — це зовсім не той зал, це приміщення для партійних з’їздів. І Палац спорту, на жаль, не зовсім «те»...
— Але ж для «Євробачення» його облагородили?
— Так, там принаймні є простір, у якому можна щось формувати, придумувати. Там порожній обсяг — із нього можна зробити усе що завгодно. Ви кажете «Євробачення»... Але там було шість нервових днів репетицій, ще тиждень монтування. У нас монтування днів два — і відразу концерти.
— Коли ви позиціонуєте це видовище як певний «новий відлік», то в чому, грубо кажучи, фішка?
— А полягає вона в тому, що хочеться зробити дійство на основі вертепу. Гарну історію при сучасній сценографії. Причому не такій вже й суперфункціональній. Я запропонував конфігурацію триповерхового вертепу, яка була б цікавою на телекартинці. У самий вертеп ніби вмонтовані екрани, на які виводиться зображення... Це не так і дорого, як вам може здатися. Дуже багато речей у цьому проекті вирішуються не за гроші, а шляхом добрих дружніх стосунків. Багато виконавців — мої друзі. Насамперед Тарас Чубай. Технічна компанія, яка нам допомагає, давно вже майже родичі.
— Ви ж тривалий час у Росії жили... Але не про російські берези ставите, а раптом такі українофільські теми.
— Просто в якійсь момент я зрозумів: щось і когось потрібно любити більше... Часто літав на літаку, їздив у поїзді, і в якийсь момент раптом чітко почав навіть візуально відрізняти Україну від Росії. Я зрозумів, що це абсолютно різні країни. Тут одна природа, а там — інша. Там одне відчуття, а тут — інше. Потім у мене народилися діти, у мене їх троє, старшому вже 20... І я розумію, те, що колись сам недоодержав свого часу, хотілося б їм передати з допомогою цієї музики... Я, уявіть, іноді навіть заздрю Чубаю. Коли приїжджаю до нього в гості, мене садять за стіл, і я відчуваю це тепло... Можливо, мені цього відчуття просто в дитинстві бракувало? Тому я із задоволенням уже своїм дітям хотів би це передати.
— Невже було таке гірке різдвяне дитинство — у рідній Росії?
— Салат олів’є, шампанське, Алла Пугачова... Традиційний набір. Але українське Різдво справді інше. Зі своїми колядками, костюмами, я в це щиро закохався. У моєму житті також був фестиваль «Червона рута». Це теж доторк до української культури. Тоді були, мабуть, найкращі часи для цього фестивалю. То був його пік. А в мене доти був контракт із Бі-бі-сі, я знімав для них документальне кіно. Потім проекти для каналу «Росія»... А в Україні як усе відбувається — коли хочеш чогось домогтися тут, то спочатку цього треба досягти в сусідній країні, яка поруч. А в мене, між іншим, диплом інженера цивільної авіації, «експлуатація повітряного транспорту»... Тож перед тим, як зробити щось в Україні, чимало довелося попрацювати в Росії. Адже був ще досвід і на УТ-1, коли ми знімали телеспектаклі. Причому багато знімали — у рік кілька пристойних постановок...
— За великим рахунком, усе-таки головна постановка — інавгурація?
— Це та історія, яку треба було придумати. Причому за дуже короткий час. Вся картинка, яку бачив глядач, усе, що відбувалося на телеекрані, — придумано мною. Чому в багатьох телепостановників не виходить візуалізувати подію? Тому що вони намагаються це робити буквально. А перед цим потрібно придумати історію, а вже далі коригувати якісь речі.
— Ви також робите великий новорічний телепроект для одного з наших каналів...
— Я в цьому проекті — продюсер. А режисер — Роман Бутовський, котрий робив «Льодовиковий період», «Фабрики зірок», вибори... Це не фільм як такий. Це розважальна новорічна програма в стилі «Вогника» з великою кількістю естрадних зірок.
— Але в «Наше Різдво» далеко не всі зірки потрапляють — з жанрових причин?
— По-перше, є певна концепція. По-друге, уже сама тематика «Різдво» диктує певні імена... Другий концерт, про який я вже казав, — велике шоу, у котрому дуже багато і творчих, і технічних завдань. І насамперед треба зрозуміти аудиторію. Одна її частина підготовлена, а інша — ні. Для когось і зовсім нові різдвяні піснеспіви... Тому я маю заразити молодь цією темою. І коли вони прийдуть і побачать щось не те, то надалі ніколи не відгукнуться на такі ідеї. У мене ведучими будуть Чорт і Ангел. Чорта гратиме Остап Ступка. Щодо Ангела — можливо, це буде Олег Скрипка. За задумом він друг, приятель, дуже симпатичний хлопець. А чорт має бути в смокінгу, набріолінений такий. Головне ж не роги на нього одягнути, він візуально має бути красенем, Казановою таким собі. Між ними — Ангелом і Чортом — споконвічний конфлікт. Вони перебувають ніби в різних площинах. Вони — і «рушійна сила» цього шоу, яке за часом повинно тривати дві години сорок хвилин без антракту. От я сказав вам, що на проект мене надихнули різдвяні поїздки до родичів Тараса Чубая в Західну Україну... Але останнім, що мене добило, стало Різдво в Америці, коли я побачив дивовижну картину: крижана ковзанка, на ній багато радісних людей, сміх, усмішки — і над усім цим звучить наш «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла, ластівочка...» Було відчуття спокою і радості. Я подивився на це усе і вирішив: таке хочеться бачити якнайчастіше...
— Тобто не «Фабрику зірок» ви хочете дивитися, а «Щедрик» слухати?
— «Фабрики» — проекти, які начебто давно прижилися — насправді справжнє безумство. Велика небезпека для тих, хто може, спокусившись телекартинкою, згодом зламати собі життя. Особисто я ніколи б не взявся за такі проекти.