"Тоска" Монастирської

Українська примадонна Людмила Монастирська тріумфально виступила в Opera Bastille в опері Дж. Пуччіні "Тоска".

Opera Bastille - частина Паризької національної опери. Нагадаю, першою паризькою виставою української прими стала "Аїда" Верді, яку показали цього літа і яку добре прийняла публіка. Після успіху в цій коронній ролі Монастирська в жовтні виконала в Opera de Paris партію Тоски в однойменній опері Пуччіні.

Вистава пройшла з участю двох кастингів. У першому головну партію співала Аня Хартерос, яку зал зустрічав оваціями після кожної вистави. (До речі, роль Анджелотті в цьому складі виконав український бас Олександр Цимбалюк.)

Успіх Тоски-Хартерос лише підігрів цікавість до паризького дебюту в цій партії Людмили Монастирської. Всім було цікаво, чи зможе українка справити в Парижі ефект такий, який справила німецька оперна знаменитість, охрещена критиками "сопрано століття"?

Розв'язка цієї інтриги настала практично одночасно з появою Монастирської на сцені. Її голос - ось головна подія, що відсунула на другий план і акторську гнучкість співачки, і небагату оригінальними ідеями постановку П'єра Оді. Уточню: центральним сценографічним елементом постановки був гігантський дерев'яний хрест, що нависає над сценою, постійно змінюючи розташування, і добре "читається" тільки з партеру (сценографія Крістофа Хетцера).

Глибокий, щільний на низах, легко плинний у верхній теситурі, відшліфований з погляду техніки, голос Монастирської протягом усієї вистави викликав тільки одну думку: він досконалий. Цей голос залишиться в історії опери поруч з іншими великими голосами.

У паризькій "Тосці" Монастирська вкотре показала, наскільки віртуозно, як і годиться примадонні, вона вміє адаптуватися до складних завдань музики, що виходять із плину драми.

Ось її тембр звучить прозоро, ніжно і грайливо у сцені з Каварадоссі в першій дії. В арії-молитві другої дії Vissi d'arte, vissi d'amore чуємо зовсім іншу героїню. Змучена боротьбою з жорстоким начальником римської поліції Скарпіа, що примушує непокірливу красуню слухати, як катують її коханого, Тоска повністю змінюється, від безтурботної співачки - улюблениці Рима з першої дії не залишається й сліду.

Голос Монастирської ніби завмирає в моторошному й водночас красивому очікуванні катастрофи.

Сам Пуччіні вважав, що ця арія гальмує розвиток дії. Монастирська талановито скористалася цією драматургічною "паузою" і провела від неї місток до трагічного фіналу.

Вона молиться арією так, що ми розуміємо: Тоска вже готова до смерті - і Каварадоссі, й своєї.

У момент, коли Тоска вбиває Скарпіа, голос героїні знову зблискує новою гранню. Тепер це жорстокий і дикий крик помсти, втілений Монастирською з неймовірною переконливістю, від якої по залу прокотився нервовий трепет.

Не менша напруга охопила публіку і в третій дії - у сцені постановочного розстрілу Каварадоссі, що виявляється "реальним", і герой гине на очах у Тоски.

Самогубство головної героїні услід за розстрілом, що його режисер вирішив без особливої винахідливості, набуло ефекту тільки завдяки майстерності співачки, яка зуміла своєю інтонацією передати весь жах кривавого кінця драми.

Вокал Монастирської з кожним сезоном набуває дедалі більшого магнетизму, тим самим невпинно підвищуючи вимоги до її партнерів по сцені.

У Парижі з цим проблем не було. У партії Каварадоссі відмінно виступив аргентинський тенор Марсело Альварес. В ансамблях йому зрідка бракувало здатності (чи бажання) ідеально зживатися з іншими голосами, зате його трактування знаменитої арії E luccevan le stelle викликало захоплені оплески, і цілком заслужено.

Образ Скарпіа і у вокальному, і в акторському плані чудово втілив уельський бас-баритон Брін Терфель, один із найкращих інтерпретаторів цієї партії серед сучасних співаків. Скарпіа-Терфель (як і написали Сарду, а за ним - і Пуччіні) вийшов лиходієм, у момент убивства якого в глядача не виникає ані краплі співчуття.

Оркестром у "Тосці" керував ізраїльський диригент Ден Еттінгер. Пристрасність італійської інтонації схоплена й передана ним на рівні, що відповідав серйозному кастингу, тому одиноке "бу" на адресу маестро під час фінального поклону чути було дивно. Підступи конкурентів, не інакше?