Тюрма і сума, "Шахтар" і шахтарі, патруль на Борщагівці — гучні теми Одеської бієнале

Третя Одеська бієнале сучасного мистецтва (з 28 серпня по 30 вересня) обіцяє "підірвати" місто до основ... А потім? А потім осмислити все побачене-пережите у просторі грандіозного арт-свята. В основному проекті бієнале буде представлено роботи таких художників як Юрій Альберт (Москва), Лучезар Бояджієв (Софія), Мирослав Кульчицький (Одеса), Ден Перйовши (Бухарест), Олександр Ройтбурд (Одеса-Київ), Міліца Томіч (Белград), Василь Цаголов (Київ). А ще групи - "Що робити?" (Санкт-Петербург), "Р.Е.П." (Київ) та ін. Організатором бієнале виступає Музей сучасного мистецтва Одеси. Проект реалізується за підтримки Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" та інших партнерів. Напередодні відкриття бієнале Мирослав Кульчицький і Михайло Рашковецький

(співкуратори) у коментарях DT.UA докладно розповіли про вектори проекту, його соціальні та філософські складові.

- Значимість Одеської бієнале сучасного мистецтва важко переоцінити, - каже співкуратор проекту Мирослав Кульчицький. - Нічого схожого у сфері сучасного мистецтва не відбувалося в нашому місті вже багато років. За масштабом та рівнем представництва цю подію я б назвав, без перебільшення, унікальною. Її можна порівняти з легендарними "Салонами Іздебського" 1910-х, фестивалем "Вільна зона" у 1994 р. і частково - "Вільна зона-2" у 1998-му. Наприкінці "нульових" спробував "перезавантажити" художній процес в Одесі Анатолій Димчук своїм проектом "Restart". Однак проект не мав міжнародного характеру, і, крім того, сучасне мистецтво було в ньому представлене переважно в одному медіа - живописі.

В основному проекті бієнале "Самоврядування: культурна еволюція vs революція", який пройде на п'яти музейних і галерейних майданчиках (два майданчики МСМО, Художній музей, галереї "ХудПромо" та NT-art), візьмуть участь понад 50 художників із 12 країн. Ряд учасників, таких як Ден Перйовши, Лучезар Бояджієв, Міліца Томіч, - із категорії "міжнародні зірки сучасного мистецтва". Про таких зазвичай кажуть, що їх представляти не потрібно. Однак в Одесі, яка, на жаль, випала з міжнародного художнього контексту, ці імена невідомі.

І одне із завдань бієнале- ознайомити одеську публіку з творчістю contemporary art.

У проекті будуть роботи й інших широко відомих авторів, у тому числі українських (Олега Тістола, Миколи Маценка, Ігоря Гусєва, Bondero, Максима Мамсикова, Лариси Резун-Звездочетової, групи SOSка та ін.).

Важливо й те, що в проекті представлено майже весь спектр сучасного мистецтва: інсталяцію, відеоарт, фото, об'єкт, перформанс, стріт-арт, акцію та ін.

Ще кілька років тому про проведення в Одесі культурної події такого масштабу можна було тільки мріяти. Млявість одеської художньої сцени, роз'єднаність у творчому середовищі, незрілість місцевих інституцій сучасного мистецтва, скепсис міжнародної художньої спільноти щодо потенціалу Одеси ставили під серйозний сумнів практичну реалізацію такого амбіційного проекту.

Останніми роками ситуація в Одесі почала змінюватися на краще. Зміцніли інституції, пожвавилася сцена. Зокрема, Музей сучасного мистецтва, який динамічно розвивається, став майданчиком регулярних виставок "живого", актуального мистецтва.

Закономірно, що саме МСМО виступив організатором третьої Одеської бієнале, адже насамперед його попередня діяльність підготувала ґрунт, створила умови для проведення такого форуму.

"Сценарії майбутнього" та "Соціальний магнетизм" об'єднали як метрів одеського мистецтва, так і представників нового покоління одеських художників.

Ідея організувати в Одесі міжнародний фестиваль сучасного мистецтва виникла досить давно, під час наших дискусій із Михайлом Рашковецьким на "вічну" тему "кризових явищ в одеському мистецтві та можливих шляхів їх подолання". Така подія, як ми уявляли тоді (і уявляємо тепер), могла б стати ефективним інструментом "перезавантаження" місцевої системи мистецтва, стимулювати виникнення і задати параметри для нової одеської художньої ситуації. Коли торік Семен Кантор, директор МСМО, запропонував нам виступити кураторами основного проекту третьої Одеської бієнале, для нас це прозвучало як пропозиція, від якої неможливо відмовитися.

Сучасному мистецтву часто закидають постановку питань, на які не дано відповідей. Цього разу все буде не так. Слід сподіватися, відповіді здивують не лише одеситів, а й професіоналів із далекого зарубіжжя, а Одеса набуде особливої привабливості в міжнародному культурному середовищі.

- Можна, звісно, сказати, що тема нашого проекту - самоврядування, - роз'яснює співкуратор проекту Михайло Рашковецький. - Це те ж саме що назвати Анну Кареніну темою роману "Анна Кареніна". Або чорний квадрат - темою роботи Малевича "Чорний квадрат". Сучасне мистецтво звертається не просто до тем, а до проблем. Самоврядування - це проблема, і одна з найактуальніших.

Водночас - це питання з розряду "вічних". Більшість людей думають, що хочуть бути вільними й незалежними у
своїх думках та діях. Але їхню свободу постійно щось обмежує. Або хтось.

Спортсмену хочеться вільно стрибати вище двох із половиною метрів. Але його обмежують закон тяжіння, можливості власного тіла та встановлені правила.

Велосипедистам хочеться, щоб у місті були спеціально виділені доріжки і щоб водії не обзивали їх "хрустиками". Але велосипедистів у цьому бажанні обмежують відсутність встановлених правил та зустрічні бажання переважної більшості власників легкових і вантажних транспортних засобів.

Жителі міста хочуть хоч зрідка ковтати свіже повітря, але найчастіше цей ковток відбирають власники будівельних фірм, різноманітних "заводів, газет, пароплавів", які теж хочуть дихати свіжим повітрям, але виключно на Багамах. А наші бажання обмежуються писаними законами і їх головним, хоча й неписаним слоганом: "Закон - як дишло...". То хто ж пише ці закони, і хто повертає дишло? Та мала кількість, кого обираємо (чи терпимо) ми, біомаса любителів ковтка повітря. "Нами маніпулюють", - обурюємося ми. І, доведені до відчаю, починаємо ламати будівельні паркани, які загородили парк або вихід до моря. І раптом виявляється, що від поваленого паркану до революції - один крок. Добре, коли мирної. А то самим парканом може не обмежитися. І найобразливіше - після революції, навіть переможної, дихати і жити, як правило, стає ще складніше.

Самоврядування - це проблема. З цією проблемою ми зіштовхуємося щодня вже сотні тисяч років. Від роду і племені. Але осмислювати її почали всього лише кілька тисячоліть тому. І лише у найновітніший час раптом виявили, що принципи людського співжиття (від сім'ї до глобальної світобудови), рекомендовані соціологами, політологами, економістами, філософами, представниками численних конфесій, не працюють. А якщо й працюють, то залишається лише "врядування", "само" - всихає й кудись відвалюється. І тому ми запропонували досліджувати цю проблему художникам.

Михайло Рашковецький, розмірковуючи про соціальну проблематику в мистецтві, каже: "Тривале нав'язування соціальної проблематики "згори", у світлі директив КПРС, викликало в багатьох талановитих художників блювотну реакцію. Більшість - нудить досі. Особливо в Україні, я вже не кажу про Одесу.

В усьому світі художники активно звертаються до соціальних проблем. І тільки в нас на слово "соціальне" руки майстрів пензля тягнуться не до пензля, а до кругляка".

Зазначимо, що й соціально ангажовані представники сучасного мистецтва тепер не завжди працюють пензлями. Популярні в них балончики, тексти, фото- й відеокамери, комп'ютери та найрізноманітніші предмети, у тому числі й кругляки. Звернення до таких медіа не випадкові, а природні й закономірні, і ця мовна проблематика може стати темою окремої статті. Але один із основних матеріалів - сукупність актуальних для культури контекстів. Один із таких контекстів - самоорганізовані протестні рухи останніх років.

***

Особливості кожної представленої роботи організатори тримають у таємниці, очевидно інтригуючи аудиторію. Відомо, що серед заявлених тем є революція і контрреволюція, бізнес-проект "Уряд напрокат" і нічний патруль на Борщагівці, Маркс і Жижек, російський ліс і українська земля, "Шахтар" і шахтарі, тюрма, сума та багато іншого...