Українська революція: арт-сенсація у Відні

В Австрії практично до українських виборів у травні триватиме арт-проект "Я крапля в океані". Цю виставку (в інституції Künstlerhaus) австрійські цінителі вже назвали "сенсаційною й однією з найуспішніших за останні 20 років". Проект присвячений художнім та візуальним аспектам протестного й революційного руху - всім тим процесам, які відбуваються в Україні з листопада 2013 р. В експозиції представлено "відображення" української революції у творчості Бориса Михайлова, Василя Цаголова, Віктора Сидоренка, Ксенії Гнилицької, Миколи Рідного, Олега Тістола та багатьох інших. Це оригінальні твори мистецтва, фото- й відеоматеріали, а також окремі об'єкти, якими користувалися як захистом протестувальники на Майдані. Український куратор проекту й головний редактор журналу Art Ukraine Аліса Ложкіна розповіла DT.UA, як у Відні сприйняли арт-символи та документи нашої революції.

- Інституція Künstlerhaus - відома організація, що належить Спілці австрійських художників і міститься у самому центрі Відня, на Карлплац, - розповідає Аліса Ложкіна. - Це історична споруда з цікавим простором, класичною архітектурою, великими залами.

Простір виявився сумірним тематиці й наповненню української експозиції. Приміщення символічне для нашої виставки, оскільки виходить діалог між класикою та революційною українською дійсністю. На тлі "Мистецького Арсеналу" - це невеликий простір, але на тлі середньостатистичної європейської галереї - доволі масштабний.

- У контексті виставки у Відні до яких арт-об'єктів була прикута найбільша увага закордонних цінителів?

- У цьому проекті поєдналися твори сучасного мистецтва з реальними артефактами Майдану. Звісно, найбільші подив і ажіотаж викликали предмети, надані музеєм Івана Гончара. Працівники музею впродовж революції збирали так званий музей Майдану. Це ж саме робила галерея "Бактерія", - група художників також збирала різні предмети. Наприклад, в Австрію привезли велику катапульту. Вона була в робочому стані під час усіх наших подій і викликала подив західної публіки. Величезний подив викликала також рогатка, інші об'єкти...

Директор віденського Künstlerhaus зазначив, що їм це особливо цікаво, оскільки вони звикли до існування багатьох таких предметів у трохи віртуальному просторі. Мовляв, усе підлаштоване, несправжнє. Наша реальність їх вразила. Практично всі твори викликали величезне зацікавлення.

Приваблює європейців і наша документація перформансів. Це був ще перший, мирний період Майдану. Переважно ці перформанси від громадських активістів, а не художників.

Наприклад, так званий громадянський сектор Майдану провів одну акцію... Це було тоді, коли люди вийшли до "Беркута" з дзеркалами з написами: "Боже, невже це я?" У колону вишикувалися переважно жінки з дзеркалами. Це цікаві фото, на яких представники державної влади (вони не йшли на жоден діалог із суспільством) бачать себе ж у цьому відображенні.

Показали також фото у великому форматі: перформанс Маркіяна Мацеха, львівського музиканта, який грав на піаніно перед "Беркутом" біля Адміністрації президента. Це була популярна акція, що стала одним із символів мирного протесту. Ця фотографія облетіла весь світ.

Не менш цікаві твори сучасних професійних художників. Вони так чи інакше відображали ситуацію, в якій перебувала Україна напередодні цієї революції й під час протестів.

Інсталяція Мирослава Вайди "Ліс" (із шинами), яку він створив ще до всіх подій - як передчуття прийдешнього. Чому "Ліс"? Це така собі вежа з шин, із яких клубочиться дим. Ще один художник - Олексій Сай, який традиційно працював із тематикою офісного життя, показував понуре й одноманітне існування офісного клерка. Коли почався Майдан, художник переосмислив свій проект "Як ми стали кращими", представивши 50-кілограмову скульптуру у вигляді алюмінієвого диму. А за димом - фото олов'яних чоловічків, офіс-менеджерів, дуже обгорілих. У результаті вийшов вражаюче сильний образ людини, викинутої зі своєї повсякденності в жорстоку реальність...

- Що найбільше цікавить європейців, представників арт-соціуму, у зв'язку з подіями в нашій країні?

- Знаєте, в Австрії доволі викривлене уявлення про те, що відбувається в Україні. Інформація доходить не завжди повноцінна. Був інтерес до політичної ситуації загалом. Відчувався брак інформації з перших рук про те, що відбувалося впродовж останніх місяців. В Австрії також сильна пропагандистська позиція Росії на тему розгулу фашизму в Україні. Мовляв, у нас тут усі ультраправі. А наша виставка називається "Я крапля в океані". І її мета - показати просту людину, котра стала героєм усіх подій. Це не завжди ультранаціоналістичні сили.

І якщо використалися націоналістичні гасла, яких у Європі страшно бояться, то в це вкладався інший зміст. Справжніми героями Майдану стали не політики, не ідеологічно стурбовані, а прості люди, які ризикували життям та здоров'ям. Вони виявилися більш зрілими, ніж політики, в багатьох питаннях.

Наш проект не документальний, не ілюстративний, а художній. На першому плані стояло не завдання - "задокументувати" події. Навпаки: художньо переломити. Та й Україна донедавна була ледь видимою на карті світу. Боляче спостерігати, що статус невидимості спадає тільки завдяки кривавим подіям...

Перед відкриттям я радилася з директором про те, як краще подати деякі політичні питання, як нам вибудувати комунікацію з медіа. І почала розповідати про нашу політичну ситуацію, про те, що Росія претендує на частину нашої території. Директор каже: "У нас теж є сильний ренесанс монархічних настроїв, оскільки багато австрійців, навіть доволі прогресивних, вважають, що частина України має бути Австрією".

Тому, якщо ми не почнемо тепер активно себе захищати, то на нашу територію стануть усі претендувати, включно з Папуа-Новою Гвінеєю.

- У списку учасників проекту дуже різні імена: від видатного фотохудожника Бориса Михайлова до деяких молодих журналістів... Що було об'єднавчим чинником, який дозволив вибудувати загальну концепцію?

- Між Борисом Михайловим і деякими молодими не така вже велика прірва. Нашим завданням було показати різні покоління українських митців, різні групи й партії. Ми хотіли об'єднати художників, пов'язаних одним поривом художньої рефлексії на тему подій на Майдані. Концепція - Майдан через просту людину, через героя революції. Навіть назва "Я крапля в океані" здалося доречною, бо кожен учасник революції є малою силою... І коли цих людей стає багато, то вони можуть здійснити потужні соціальні зміни. Завдання - не тільки відобразити події революційні, а й показати, яка цікава, вібруюча й сильна українська арт-сцена. На жаль, нині маловідома у світі.

- Яка безпосередня участь у цьому проекті таких художників, як Микола Рідний, Олександр Ройтбурд, Ксенія Гнилицька... Які роботи Михайлова представлено у Відні?

- Микола Рідний представив відео "Фортеця". Воно присвячене середньовічному аспекту останніх подій на Майдані. Багато хто помічав ренесанс квазісередньовічної естетики, що мала місце. Рідний спробував проаналізувати цю тему у своїй відеороботі. Олександр Ройтбурд представив "Різанину на Хіосі": велике живописне полотно, на якому зображені експресивні жінки, що плачуть.

Ксенія Гнилицька створила серію матрьошок-поліцейських, які називаються "Поліцай дерума". Вийшла цікава репліка на тему, що ж у душі в міліціонера. А в душі в міліціонера - маленький міліціонер і т.д. Вибудовується така собі поліцейська держава, де у кожного в душі... свій маленький міліціонер. Нескінченний процес, і більше нічого немає. Вражаючий образ.

Борис Михайлов традиційно працює у жанрі фотографії. Він живе в Німеччині, а в Київ приїздив у грудні. Тоді він і потрапив у дивний момент "затишшя", коли "екшну" на Майдані не було. Він зробив фотосерію, на якій зображено побут протестантів, революціонерів: буржуйки, люди сидять на тлі шин, барикад. Тобто міжчасся, затишшя перед боєм. Це один твір, але доволі монументальний - довжина 2,5 м.

Цікавий фотопроект - робота Олександра Чекменьова "Після бою". Фотопортрети революціонерів і простих людей, які перебували в епіцентрі найжорстокіших протистоянь, тобто у жахливих обставинах. Портрети супроводжуються стислими текстами про кожного з цих людей. Олександр сфотографував своїх героїв буквально через п'ять хвилин після того, як вони вийшли з м'ясорубки. Наприклад, чоловік, який втратив око в одному з попередніх боїв... Але повернувся. Дівчина в шоковому стані тощо. Фотографії 50 на 50 см справляють сильне враження.

…Відкриття українського проекту у Відні було гучне, його відвідало дуже багато людей. Нам сказали, що українська виставка стала однією з найгучніших за останні 20 років. Прийшли, наприклад, куратори другої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва - Георг Шьолльхаммер і Хедвіг Саксенхюбер, які живуть у Відні. Був Дітер Богнер, музейник, що побудував Музейний квартал у Відні. Він - один із найсерйозніших громадських авторитетів в Австрії. Також був присутній міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц. Молодий чоловік (йому всього 27 років), але, кажуть, він один із найефективніших представників австрійського уряду. Відвідати виставку було його особистим бажанням, бо він небайдужий до українського питання. Передбачається, що проект "Я крапля в океані" незабаром покажуть у кількох виставкових залах Європи.