ВЕЛИКІ ПЕРСПЕКТИВИ МАЛЕНЬКОГО МУЗЕЮ

Олена Мащенко 11 серпня 2000, 00:00

Читайте також

Витрачаю свій час,

витрачаю свій останній день

і все для того, щоб...

Б.Гребєнщиков

Кияни рідко відвідують музеї. Будь-які. На жаль, вони статичні, забиті копіями, а не оригіналами — нове трапляється зовсім нечасто. Всмоктана в кров радянська формула «Як ви нам платите, так ми і працюватимемо» окреслила рамки музейного ентузіазму (див. С.Довлатов, «Заповідник»). Проте проходячи нещодавно з сином Андріївським узвозом, не змогла не звернути уваги на привабливу вивіску «Музей однієї вулиці». Передчуття не обдурили. Виявилося, саме цей музей представлятиме нашу країну — вперше! — на всеєвропейському конкурсі музеїв.

— Дмитре Васильовичу, — запитую в директора музею Д.Шленського, — як трапилося, що саме ваш невеликий музей потрапив до числа номінантів такого престижного європейського конкурсу?

— Нічого дивного в цьому немає. Просто для того, щоб про нас дізналися, необхідно було виявити певну ініціативу. З 1977 року Європейський музейний форум проводить подібні конкурси на звання кращого музею Європи. До участі в ньому допускаються музеї, які або утворилися протягом останніх двох років, або ті, які повністю оновили свої експозиції. Приміром, Росія вже давно представлена в цьому конкурсі, адже це досить престижно. 1996-го переміг Красноярський краєзнавчий музей, а торік — знаменита Ясна Поляна, хоча, як відомо, музей графа Толстого був відкритий відразу після його смерті.

Через Міністерство культури ми вийшли на відповідний сайт в Інтернеті, представили свої дані, анотацію про музей. У вересні чекаємо приїзду вельми представницької комісії з Європейського музейного форуму. Частина цієї організації знаходиться в Брюсселі, під патронатом королеви, бібліотека — у Німеччині, а штаб-квартира в Брістолі, у Великобританії.

— Дмитре Васильовичу, становище маленьких музеїв у всьому світі зараз украй проблематичне...

— Директор і фундатор форуму Хадсон, який, на жаль, помер наприкінці минулого року, зазначив: «У світі існує така тенденція: у найближчі 20 років багато музеїв узагалі зникнуть. Зможуть вижити лише ті, які знайдуть спільну мову з місцевою владою, яка допоможе оплачувати їм оренду, електроенергію та інші комунальні послуги». Це повною мірою відноситься й до нас.

— Не думаю, що у світі є багато музеїв однієї вулиці.

— Ви абсолютно праві. Тільки в Канаді є ще один подібний музей, тільки не вулиці, а канатної дороги.

— А як узагалі з’явилася ідея створення подібного музею?

— 1988 року, утворившись як літературно-художній клуб, ми спробували відкрити для людей двері будинку Булгакова, і це вдалося. Тоді, на хвилі загальної ейфорії, зібралося чоловік 40—50, працювали ми досить професійно. Наше об’єднання називалося, як і нині, «Майстер». Ми організували 1988 року виставку «Київ Михайла Булгакова», за півроку — другу виставку «Булгаков і «Біла Гвардія» і ще трохи пізніше — «Панове гімназисти», присвячену Першій Олександрівській гімназії, де навчалося багато цікавих людей. Проте державна підтримка, яку ми відчували на початку, закінчилася, і все стало розвалюватися. Задум «Музею однієї вулиці» виник десять років тому, а відкрили його 1991-го. Минулі роки були дуже складними, але плідними, адже нам удалося зібрати унікальну колекцію експонатів. Незважаючи на загальну музейну практику, ми демонструємо не копії, а оригінали. Причому рамки музею однієї вулиці розширилися, і тепер нам здається, що цей музей — явище часу, епохи, починаючи зі світанку XIX століття й до наших днів. А знамениті «грати за кремовими шторами», викинуті будівельниками під час ремонту будинку Булгакова, знаходяться в нас як експонат і слугують талісманом, який виконує бажання. Хочете — вірте, хочете — ні...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56