"Заборонене мистецтво завжди сильніше за мистецтво заборон"

Антон Філатов 28 серпня 2015, 00:00
немое кино

Читайте також

 

Однією з акцій, спрямованих на збереження культурного обличчя не тільки Одеси, а й, певною мірою, всієї Східної Європи, став VI фестиваль німого кіно та сучасної музики "Німі ночі". Упродовж двох вечорів — 22 і 23 серпня — на причалі яхт-клубу Одеського морського вокзалу засвічувався екран, поруч із яким влаштовувалися музиканти. Вони виконували авторські саундтреки до ретрофільмів 20—30-х рр. Картини демонструвалися під акомпанемент живого джазу, року й електронної музики. 

У рамках кінофоруму було показано добірку радянської ретро-анімації, а також чотири фільми з Білорусії, України, Греції та Чехословаччини. Всі ці картини пробивалися на широкі екрани з великими труднощами. Спочатку — через цензуру, а тепер — інерцію забуття.

Світний екран "Німих ночей" скидався на маяк на краю небуття, в якому десятиліттями змушені були дрейфувати ретро-шедеври. 

Однак, за словами Івана Козленка (гендиректора Національного центру Олександра Довженка), який виступив одним з організаторів фестивалю, повернення фільмів на широкі екрани може стати явищем тимчасовим. Причина — недбало прописаний закон про декомунізацію.

— Сьогодні фільми, зміст яких у радянські часи вважався мало не антирадянським, а окремі автори були репресовані, наражаються на небезпеку нових заборон, — каже Іван Козленко. — Гоніння на них організовували чиновники-невігласи, чий бюрократичний пафос успадкували наші сучасні урядовці-пристосуванці. Але заборонене мистецтво завжди було сильнішим за мистецтво заборон. Боротьба мистецтва з чиновництвом розгортається не в політичній, а в інтелектуальній площині: це боротьба з невіглаством і снобізмом.

Першим фільмом "Німих ночей" став шедевр режисера Уладзіміра Корш-Сабліна "У вогні народжена" (1929). За словами організаторів кінофоруму, це чи не єдиний білоруський авангардний фільм.

Стрічка розповідає про столітню боротьбу наших північних сусідів за свободу. Прибічники червоної армії, вихідці з селян, борються з німцями, поляками, Білоруською добровольчою армією Булак-Балаховича, а також продажною Радою Білоруської Народної Республіки, яка відбирає землю в селян. 

У кульмінаційних сценах фільму червона армія перемагає. На місці руїн виростають фабричні труби й оживають заводські цехи, солдати перетворюються на селян, а на полях, де проходили бої, знову колоситься пшениця. 

Драйвовий саундтрек до цієї картини створила білоруська рок-група Re1ikt. Над кульмінаційними сценами фільму, в яких показується переможний підсумок боротьби білоруського народу, музиканти відверто познущалися. Кадри відродження промисловості і сільського господарства вони супроводили комічним реміксом сюїти Георгія Свиридова "Час, уперед!", під яку в СРСР починався випуск новин. В інтерпретації Re1ikt цій мелодії більше пасувало б звучати в цирку.

Також у перший вечір кіноогляду була показана естетська чехословацька мелодрама режисера Густава Махаті "Еротикон" (1929). Сьогодні навіть посередній молодіжний ромком містить відвертіші сцени, ніж цей ретро-шедевр, свого часу звинувачений у надмірній пікантності. Але, незважаючи на досвідченість сучасного глядача, під час показу картини на "Німих ночах" повітря було просто наелектризоване флюїдами.

Як недавно сказала Катрін Деньов, кінозірки в нашу епоху підмінюють загадку надмірною відвертістю, а таємницю — ексгібіціонізмом у соціальних мережах. Тому, за словами гранд-дами французького кіно, наша епоха й нездатна породити воістину великих актрис. 

Незважаючи на те, що навіть у найвідвертішій сцені "Еротикону" протагоністка з'являється у щільній нічній сорочці від шиї до п'ят, глядачі фесту були прямо загіпнотизовані її образом. Дехто навіть пересідав убік, щоб задоволено покурити, дивлячись на екран. Майстерний жест і пронизливий погляд тут діють сильніше за будь-яку фізіологічність.

Саундтрек до цієї картини в жанрі електроджазу відіграла чеська група Forma. "Та це просто інопланетяни! Таке відчуття, що вони спустилися сюди на літаючій тарілці, підірвали фест, а після показу — сіли й полетіли назад. Просто неземна музика!" — захоплено кричав у трубку один із гостей фесту після показу "Еротикону". Що ж, додати тут нічого…

У перервах між фільмами демонструвалися добірки "Мультагітпроп: програма ранньої української анімації" (1927—1930). Нещодавно ці роботи навіть не вважалися повноцінною анімацією, і в архівах їх зберігали просто як хроніку. Але завдяки гострому оку фахівців центру Довженка ці короткометражні роботи удостоїлися заслуженої уваги.

Продукт 1920-тих, ці фільми є своєрідним відлунням авангардних експериментів у мистецтві тих років. Деякі з них сприймаються як ожилі полотна Кандинського і Єрмилова. Інші — експерти називають провісниками комп'ютерної анімації.

Як лист у пляшці, винесений на берег дніпровськими хвилями, на фестивалі був показаний фільм Арнольда Кордюма "Вітер з порогів" (1929). Стрічка розповідає про спорудження Дніпрогесу. У зв'язку з будівництвом будинок головного героя підпадає під знесення. Разом із житлом у минуле канув і колишній життєвий уклад, адже сини протагоніста не сприймають цінностей батька.

Тим, як у фільмі показана індустріальна динаміка, він перегукується з "Одинадцятим" (1928) Дзиги Вертова, картиною, яка незмінно збирає аншлаги на показах центру Довженка. Правда, якщо у творінні Вертова акцент зроблено на індустріальних панорамах і механіці суспільства, то в стрічці Кордюма — на психологічних портретах.

Мінімалістичний саундтрек до фільму створив одеський інструментальний ансамбль Artokrats. Якби цей колектив працював у США, то напевно їх можна було б представити вже як володарів кількох Греммі та номінацій на Оскар. Стиль музикантів нагадує композиції Філіпа Гласса й Арво Пярта.

Акордом другого дня фестивалю стала соціальна драма Татасопулоса Стеліоса "Соціальний розпад" (1932). Картина розповідає про бідного студента, який знаходить роботу в театрі і заводить роман із примою. Але дорогу йому невдовзі переходить багатій, тому парубок зневіряється й провалюється на саме дно соціуму, де людьми править уже не здоровий глузд, а наркотики, алкоголь і пороки. У контексті грецької економічної кризи стрічка підказує ментальні особливості південно-європейської нації.

Ліричний саундтрек до "Соціального розпаду" написав одеський музикант Юрій Кузнєцов. Для багатьох його не треба представляти. Словом, як і саму цю стрічку, яка незмінно потрапляє в десятку найкращих грецьких фільмів усіх часів і народів. Регістр фільму та музичного супроводу був настільки високий, що зусилля, спрямовані на "почути" й "побачити", позбавляли здатності говорити. Що ж, можливо, в цьому безсловесному ступені емоцій криється прихований смисл назви фестивалю "Німі ночі".

Вийти з ліричного трансу вдалося не зразу — тільки після того, як, піднявшись Потьомкінськими сходами, я дійшов до Опери. Тут, перед святинею класицизму, сидів на бруківці хлопець у вишиванці і грав на кобзі шлягери Queen. Перед ним стояли, попиваючи, фанати різних музичних конфесій. Усі вони спостерігали, як під цю музику, кульгаючи, кружляє у вальсі пара пенсіонерів… Ось вона, усмішка Одеси.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Киев 17 °C
Курс валют
USD 25.11
EUR 27.99