ЗАМОВЛЯЄШ МУЗИКУ? ПЛАТИ!

На початку поточного тижня з’явилася інформація, що Міністерство освіти і науки України визначило дві структури — об’єднання підприємств «Український музичний альянс» та «Українська ліга музичних прав» — уповноваженими організаціями колективного управління, які збиратимуть і розподілятимуть винагороди за використання опублікованих із комерційною метою фонограм та відеограм. Ця звістка сколихнула і світ правовласників, і світ користувачів — дуже значну кількість суб’єктів — як фізичних, так і юридичних осіб. Без перебільшення, кожен, хто легітимно випустив фонограму або хоче використовувати її, не виходячи за межі правового поля (чи то як ненав’язливе звукове тло в супермаркеті, кав’ярні або на транспорті, чи то транслюючи в ефір — в авторській програмі або за заявками радіослухачів, чи то ще в якийсь спосіб), муситиме за це платити. «Або люди створюють музику — або вони за неї платять», — трохи жорстко, але цілком обгрунтовано заявив представник одного з засновників новоуповноважених структур, директор ТОВ «Лавина Мюзик» Едуард Клім. Така позиція цілком правомірна, вона базується на чинному законодавстві України, міжнародних договорах і, зрештою, вводить нашу країну в цивілізоване правове поле у, мабуть, найскладнішому й найсуперечливішому сегменті ринку — інтелектуальній власності.

На жаль, правосвідомість у цій сфері в нашій країні поки що перебуває в жалюгідному стані: авторські й суміжні права порушуються повсюди; судовий захист малоефективний (попри те, що чинне законодавство цілком відповідає світовим стандартам), а реалізація майнових прав — проблематична. Якщо правовласник (композитор, артист, музикант) почне відстежувати кожне комерційне використання продукту своєї творчої праці, у нього не залишиться часу на творчість. А результат може розчарувати: хоч існують затверджені Кабінетом міністрів ставки авторської винагороди, користувачі (суб’єкти господарювання, котрі вміло оптимізують податки, хронічно не мають прибутку і процвітають, попри задеклароване близьке до краху фінансове становище), які набили руку в податкових кульбітах, зможуть зволікати з виплатами роялті нескінченно. А розміри відрахувань — зменшувати до мізерних. Тому поява нових структур, які впорядкують ситуацію і зроблять це динамічно, зацікавлено й ефективно, можна лише вітати. Точніше, слід було б, якби не деякі незрозумілі деталі.

Непосвяченому в тонкощі авторських і суміжних прав може видатися нонсенсом повідомлення про те, що ці два об’єднання мають право збирати винагороду за 100% фонограм, які господарюючі суб’єкти України використовують у своїй діяльності. Адже частка компаній — засновників цих структур — і тих правовласників, котрі передали в управління Альянсу й Лізі каталоги суміжних прав, становить, за офіційними даними, лише близько 83% зарубіжного і вітчизняного репертуару. Насправді ж навіть ця декларована цифра дуже підозріла. Що таке «вітчизняний і зарубіжний репертуар»? Хто і якими критеріями керуючись визначав його обсяг? Як бути з тими виконаннями, що з’явилися після впорядкування каталогів? А з тими, які з’являться після внесення уточнень? І, нарешті, як бути правовласникам 17%, котрі не ввійшли (і з певних причин не хочуть входити) в каталоги-списки?

На ці й безліч схожих запитань прес-конференція, проведена в агентстві «Укрінформ», відповідей не дала. Більше того, запитань (аж ніяк не риторичних!) стало більше. Звісно, такі українські виконавці, як Катя Чилі, Руслана, Альона Вінницька, Ані Лорак, групи «ВВ», «Скрябін» передали Лізі й Альянсу управління своїми майновими суміжними правами. Так, підписано договори про співпрацю з державним «Українським агентством авторських і суміжних прав». Так, громадська організація «Агентство охорони прав виконавців» передало новоуповноваженим структурам права понад шестисот українських виконавців. Але це — крапля в морі! Згадане «Агентство охорони прав виконавців», що працює на ринку України з 1996 року, має в управлінні права ста народних артистів України, дев’яносто п’яти заслужених діячів мистецтв і двохсот десяти заслужених артистів України. Але й це — мала дещиця реального ринку. Для порівняння лише одна цифра: клієнтами аналогічної структури Росії — Російського авторського товариства — є понад дванадцять тисяч (!) суб’єктів-правовласників...

Про що свідчить право збирати авторську винагороду за 100% використаних у господарській діяльності фонограм? Гадаю, про агресивну політику виходу на ринок новоуповноважених структур. Керуючись відповідними положеннями Закону України «Про авторське право і суміжні права» та постанови №71 Кабінету міністрів «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих із комерційною метою фонограм та відеограм і порядку її виплати» від 18 січня 2003 року, Ліга й Альянс заявляють про свій намір — і можуть увести виконавця і правовласника в оману про справжній обсяг своїх прав. Вони збирають 100% винагороди. А чи уповноважував правовласник їх на це? Можливо, інша структура запропонує досконаліший механізм захисту його майнових інтересів? Поки що про механізм згадується лише стосовно користувача (суб’єкта господарювання) і уповноваженої організації (Ліга чи Альянс). А правовласник? Він ніби осторонь — і ставиться перед фактом. Практично йому нав’язується (чи може нав’язуватися) послуга. А якщо він уже уклав договір з іншою аналогічною структурою? Утім, чи є такі в Україні? Наскільки ефективна їхня діяльність?

Окремої розмови заслуговує в цьому контексті становище первинних суб’єктів авторського права — авторів. У законі записано: суміжні права не повинні обмежувати права авторські. Чи означає це, що Ліга й Альянс займатимуться і майновими правами авторів творів? Поділивши сфери впливу («Український музичний альянс» поширює свою діяльність на телерадіомовлення, а «Українська ліга музичних прав» — на заклади громадського харчування, побутового обслуговування і транспорт), обидві структури у прагненні до монополії (права збирати 100% винагороди) проголосили курс на діалог, порозуміння та співробітництво. Добрі наміри — при відповідному їх виконанні. І за наявності здорової конкуренції, адже діалог можна вести не лише з потенційними та реальними клієнтами, а й із конкурентами. Як і шукати взаєморозуміння і співпрацю.