БІДНІ ЛЮДИ

Світлана Кабачинська 8 вересня 2000, 00:00

Читайте також

Пронизливий вітер змусив мене заховатися під дашок будинку, і весь майданчик біля тролейбусної зупинки враз опинився у полі зору: продавці городини, що торгували нею просто з тротуару; дебелі міліціонери з кийками у гарній чорній формі муніципальної міліції, що, либонь, стерегли бабунь з туалетним папером і сигаретами, бо товклися тут завжди; закоцюблі від холоду пасажири, що приречено чекали тролейбуса. Звичну картину порушувала зігнута постать молодої жебрачки, що сиділа, скулившись, у кутку. Раніше її тут не було. Я вже зібралась було вкинути кілька монеток у її долоню, як долоня та враз ожила і почала витирати сльози. Вони так рясно котилися по обличчю, що я мимоволі замість монет віддала паперову банкноту і вчиталася в написане на папірці в її руках. «Допоможіть зібрати гроші на ліки дитині!» — розпливались від сліз літери на папері.

Наступного дня жебрачки не було, не було її й потім, і я все не могла позбутися докорів сумління: може, в людини й справді горе — треба було взяти її за руку і відвести через дорогу в міське управління соціального забезпечення, може, там чимсь допомогли б. Повні сліз очі злидарки переслідували мене аж до того дня, поки я знову побачила її на тому самому місці, веселу й усміхнену і з тим самим благальним клаптем паперу. Після того її дислокація мінялась у межах двох-трьох кварталів центру міста, і вона знову ридма ридала, зрошуючи жалісливий напис справжніми гіркими сльозами. Але збайдужілі до всього люди минали її, прошкуючи на базар і з базару. І, я певна, у багатьох з них гаманці були порожніші, ніж у жебрачки з амплуа плакальниці. Просто не всі виставляють бідність напоказ. Хоча все частіше бачиш на тому-таки базарі чи у крамницях згорблених стареньких, які дивляться голодними очима на продавців, випрошуючи де огірка, де помідорчика, а в гастрономах опиняються біля прилавка саме в ту мить, коли ти береш куплене: «Дитино, дай цукерочку, одну...»

Бідність перестала бути привілеєм пенсіонерів та малозабезпечених. Ряди обраних нею поповнюються в основному за рахунок робітників і службовців, зарплата у яких дуже низька або виплачується вкрай несвоєчасно. До цього розряду перейшли і вчителі, і лікарі, і держслужбовці невисокого рангу, і викладачі вузів — та, власне, всі, хто живе з зарплати, яка — всупереч законам, указам та постановам — завмерла на одній і тій самій позначці років так із чотири поспіль. Відтоді утричі зріс долар, до якого чомусь намертво прив’язані наші ціни — причому, хоч як це дивно, тільки в бік підвищення. Традиційна літня стабілізація гривні на ціни практично не вплинула: вони або ростуть, як і росли, або ж завмерли на незвичному для цього сезону височезному рівні. І сім’ї, щоб забезпечити хоч більш-менш пристойне харчування, мусять відмовлятися від усього іншого.

«Ми вже давно перейшли на речі для малої із секонд-хенду, — безжурно каже мені моя колега, в якої лише одна дитина і яка, як на нинішні мірки, ще й непогано заробляє (і отримує платню вчасно!). — А, все літо в селі, раз на дерево вилізла — то й найновіше лахміттям стане». Знайома викладачка, зустрівшись зі мною, киває доньці-підлітку: йди, мовляв, я тебе наздожену. Та простує далі, намагаючись втягнути руки у короткі рукави дитячої кофтинки. Приятелька, лікар, по телефону виказує всі свої біди: «Син після школи хотів в інститут, а в нас — ні блату, ні грошей. Чи ми коли розбагатіємо?»

Судячи з ситуації на Хмельниччині, нескоро. Область вперто не здає лідируючих позицій у державі зі зростання заборгованості по зарплаті. Темпи ж зростання зарплати, скажімо, в промисловості — найнижчі в Україні. Місцеве керівництво наче заколисане тим, що Хмельницький перетворився на місто-базар: то таке підприємство, мовляв, де кожен собі роботу знайде. Суцільна «базаризація» населення, ще й патріотично супроводжувана як предметом особливої гордості заявами про те, що хмельницький базар — найдешевший в Україні. Тож які можуть бути проблеми у хмельничан, яким випало щастя жити в такому багатому і дешевому місті?

Однак проблем чомусь вистачає. Не випадково, мабуть, на 255 тисяч гривень, проти 1998 року, скоротився ринковий збір. Не до дешевих польсько-турецьких лахів людям, яким ні за що купити хліб. Бо він, цей хліб, з початку року дорожчав разів п’ять, поки не перевершив торішню ціну у півтора раза. І за ним, наче на дріжджах, росли ціни на всі інші продукти. Підігріті, до того ж, небувалою квітнево- травневою спекою, вони не замерзли від приморозків у травні та червні, а, навпаки, ще більше розрослись від липневих дощів. І сьогоднішні продовольчі ринки не так тішать око розмаїттям овочів і фруктів, як впливають на зір цінами на них.

Заморський рис, завжди, цілком правомірно, найдорожчий у круп’яно-вермішелевому асортименті, нині опинився в скромних аутсайдерах зі своєю ціною дві з половиною гривні за кілограм. Його зухвало обскакала чорна доморощена гречка, сягнувши трьох з половиною гривень. Спеціалісти з ціноутворення розводять руками: країна в нас така, логіці не підвладна. Скрізь ціна формується за принципом «собівартість плюс прибуток», а в нас — залежно від попиту. А оскільки українці не тільки гречкосії, а й гречкоїди, то їх апетит і сформував таку саме пропозицію... Тим більше після торішнього неврожаю на гречку.

Мабуть, не вся правда у цих словах. Повнішою вона стане, коли згадати ціну гречки на експорт — 590 доларів за тонну. При апетитах вітчизняних експортерів і при безпомічності при цьому держави хіба ж гречана каша втримається на українському столі? Адже поки що є тільки один приклад, коли рідне законодавство стало на перешкоді бездумному експортові, — соняшник. І в результаті чи не єдиний продукт на ринку, на який ціна, практично, не зросла, — олія. Хоча та ж гречка — на Хмельниччині, принаймні, — теж мала неабиякі перспективи. Комплексною програмою «Гречка», з якою носились і про яку писала вся місцева преса кілька років підряд, передбачалося відвести під неї 50 тисяч гектарів, інвестувати її селекцію і вирощування, забезпечення відповідною технікою і пальним. Усе це було варте очікуваних від неї доходів — 100 мільйонів гривень на рік.

Справа бачилась тим реальнішою, що вчені Кам’янець-Подільської сільськогосподарської академії багато років працювали над розробкою цієї програми, врахували всі плюси й мінуси місцевого клімату, грунтів, умов виробництва. Та потужна теоретична база виявилась безпорадною без практичної реалізації наукових надбань. А у владних мужів руки тільки й доходили, що до оплесків ученим на різноманітних конференціях. У результаті, практично, за безцінь продано сусідам кращі сорти насіння, а на хмельницькому продовольчому ринку найдорожча — по 3,7 гривні за кілограм — саме своя, хмельницька (це підкреслюється на цінниках) гречка.

Висновок лежить на поверхні: ціна на товар — це закономірний результат господарювання. Пшениця, майже задарма вивезена торік за кордон і повернута назад утридорога у вигляді борошна, перетворилась нині у ціни на вермішель — 2,5 гривні за кілограм, м’яса — 12—14—18 гривень, сала — 7—9 гривень. Пшениця — основа раціону домашньої худоби та птиці — зумовила ціни, для початку осені неймовірні: 2,3 гривні за десяток яєць (у квітні їх вартість була ще 1,7 гривні), до 6 гривень — за літр сметани. І дивуватися нічому: адже борошно, що коштувало на початку року 70—80 копійок за кілограм, сьогодні менше, ніж за гривню сімдесят п’ять (вищий сорт) не продається. А цукор — це на бурякосіючому Поділлі! — до 3 грн. за кілограм! Ніякий Буржуїн не подарував би сьогодні Хлопчишу- Плохишу цілу бочку варення...

Найдивовижніше ж те, що навіть сезонні продукти — овочі, фрукти, картопля — дешевшали цього літа ну надто повільно. Капуста, що ще в травні тягнула на півтори гривні за кілограм, практично увесь червень протрималась по гривні тридцять і увійшла з цією вартістю в липень. Та й взагалі, влітку нижче 80 копійок не була, а восени зросла до півтори гривні. Майже не відстають від неї помідори й огірки. Та й, власне, за всі рідні, вітчизняні «родичі гарбузові» луплять ціну, як за заморські делікатеси.

Вже за перший квартал ціни на продуктових ринках області зросли на 11%. Статдані за перше півріччя взагалі треба читати з валідолом (який теж, до речі, подорожчав — втім, як і всі ліки), бо, порівняно з відповідним періодом минулого року, середньомісячні темпи приросту цін і тарифів були вищими утричі, причому продовольчі товари подорожчали майже на 20% — п’яту частину своєї торішньої вартості. Початок вересня, на жаль, якщо й змінив щось у цінах, то тільки в бік зростання. Незважаючи на те, що вже з’явилося на ринку зерно нового врожаю. Та й що там казати, коли чергове подорожчання хліба сталося, буквально, днями. Подешевшали, порівняно з минулим роком, тільки масло вершкове, олія та сіль. Непродовольчі товари теж подорожчали, практично, всі, от тільки відсоток зростання скромніший — 7,3%.

Втім, усі ці показники тьмяніють на тлі зростання вартості послуг на 39,1% за півроку. Підвищення житлово-комунальних тарифів з початку року, вартості послуг транспорту і зв’язку — з початку літа зумовили тотальне подорожчання вся і всього: дитсадків, квитків, відпочинку, лікування. Але найбільш прикро те, що, судячи з нескінченних плачів начальників над цими тарифами, це підвищення нічого не дало. Непроплачені борги, що висіли на їхніх шиях каменюками, перетворилися на непідйомні брили і вже зовсім пригнули бідолах до землі. Наприклад, теплоенергетики Хмельниччини, з початку року відпустивши споживачам тепла на 44 млн. грн., отримали всього 18,4 млн. (41,8%). А кількість споживачів, які більш-менш регулярно оплачували комунальні блага цивілізації, зменшилася з 59% до 38%.

І, знову ж таки, дивуватися нічому: Хмельниччина — одна з останніх у державі областей за рівнем оплати праці (а нащо, справді, платити більше — у нас же найдешевший в Україні базар!). 84% працюючих в усіх галузях економіки області отримують зарплату, меншу від фактичної межі малозабезпеченості. І хоч, за даними першого півріччя, номінальна середньомісячна заробітна плата має тенденцію до зростання (у травні, скажімо, вона становила близько 140 грн.), що майже на 17,5% вище торішнього показника), однак реальні грошові доходи громадян неухильно зменшуються. І для усвідомлення цього факту не треба навіть зазирати до статистичних довідників — досить зазирнути у власний гаманець. І згадати при цьому, що реальний мінімальний споживчий бюджет для працюючого, за раціональними нормами споживання, на думку профспілок, у лютому цього року (тобто ще до підвищення цін на основні продукти споживання) становив 438 грн.

Однак у місцевій пресі більшого поширення набули вміст і вартість іншого споживчого кошика, за яким, жінки мали б удовольнитися двома бюстгальтерами та шістьма парами колготок на два роки (при цьому вказується, що в Росії довелося б обмежитися одним ліфчиком на п’ять років!), а чоловікам варто було б користуватися двома майками і двома ж плавками аж десять років підряд. І, слід додати, ніхто не подумав, що це могли бути розрахунки для нудистів.

Ніхто не подумав, бо — як дбаємо, так і маємо. Нічого, крім підвищення і без того захмарних цін і тарифів, ми не бачимо. А ось наслідки цього підвищення бачимо щодня. Тому не хочеться ні бідкатись, ні моралізувати, ні радити — хіба що намалювати ще одну картинку з натури, до якої додати просто нічого.

Я здаю речі у хімчистку «Сніжинка» — колись найпотужнішу в місті. Здаю в четвер, здається. «У понеділок будуть готові», — каже приймальниця, що геть знудилась без роботи. «Та мені не в термінову», — пояснюю. «А це звичайна, — каже працівниця. — Просто ми чистимо, коли назбирається необхідна кількість речей, а нині знаєте як мало клієнтів».— «Бо ціни як у терміновій», — виправдовуюсь я за всіх можливих клієнтів. «Ми й так півтора року тримались без підвищення, — зітхає молодичка, — але куди дінешся, на все ціни ростуть».

Цієї хвилини до хімчистки заходить ще одна клієнтка. «Білизну в прання берете?» — цікавиться вона. «Звичайно, — роз’яснюється на виду приймальниця. — Але тільки якщо мітки є». — «Нема, але я зараз намалюю», — каже відвідувачка. «О ні, — хмурнішає представниця «Сніжинки», — їх треба вишити».

Потенційна клієнтка повертається і йде. Мабуть, вишивати мітки.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.73
EUR 28.60