БІЗНЕСМЕНА У НАС ПІДКУЮТЬ. ТЕОРЕТИЧНО

Ольга Сушко 28 липня 2000, 00:00

Читайте також

Нарешті, на десятому році життя незалежної України, сталася знаменна подія: 3 липня 2000 року «з метою прискорення соціально-економічних реформ в Україні, інтеграції її у світову економічну систему, більш активного впровадження передових ринкових методів управління, посилення державної підтримки розвитку підприємництва» Леонід Кучма підписав указ «Про сприяння підготовці управлінських кадрів для сфери підприємництва». Розробкою проекту займалося управління розвитку ринків і секторальних перетворень при Міністерстві економіки.

Нарешті стала зрозумілою одна з причин, із яких в Україні все ніяк не хоче починатися економічне піднесення. Незважаючи на активну допомогу всього Європейського співтовариства. Виявляється, у нас немає кваліфікованих кадрів. Та й де їм узятися, якщо наші рідні українські підприємці — переважно люди без економічної освіти, колишні вчителі, військові, інженери, котрі вчилися «крутитись» і виживати, не вельми заглиблюючись у вивчення «Економікс». Що найцікавіше — вони все-таки вижили в бізнесі, хоча й далеко не завдяки знанню певних економічних механізмів і не зовсім за законами чесної конкуренції. А коли вижили на початковому етапі, то, вважають, не помруть і сьогодні, попри глибокі зміни умов існування, особливо за останні кілька років.

Після болісних міркувань про те, як надати першу допомогу нашій економіці, було вирішено затвердити державну програму додаткових заходів з підготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва.

Теоретично, схема дій досить проста. Для початку проведуть конкурс серед економічних вузів на найкращу шести- чи дев’ятимісячну програму. Переможе той, хто запропонує оптимальний варіант — мабуть, за вартістю навчання та глибиною знань. У такий спосіб відберуть сім-дев’ять вищих навчальних закладів (як державних, так і комерційних) по всій Україні, куди згодом і приходитимуть підприємці з усіх регіонів.

Після цього за конкурсом відбиратимуть підприємців. Кожен бажаючий віком до 40 років, маючи вищу освіту та стаж роботи на управлінських посадах, зможе взяти участь у конкурсі на право дізнатися, нарешті, що таке ринкова економіка, політика цін, маркетинг і менеджмент. Крім того, великий упор робитиметься на вивчення іноземної мови. Адже, провчившись шість-дев’ять місяців на курсах і склавши всі необхідні іспити, найкращі поїдуть на стажування у фірми країн «великої сімки» та ЄС. Так, принаймні, планується. Після три- чи шестимісячного стажування за кордоном, повернувшись «іншою людиною», керівник має кілька років відпрацювати на благо свого дітища і, відповідно, Батьківщини, прискорюючи її інтеграцію в Європу.

Програма, віддамо належне її творцям, дуже важлива. Навіть необхідна. І, мабуть, не виникало б ніяких пов’язаних із нею питань, якби не проблема фінансування. За словами начальника управління розвитку ринків і секторальних перетворень Валерія Бессараба, видатки на навчання підприємців на території України покриватимуться за рахунок коштів, які щороку виділяються з бюджету на перепідготовку кадрів через Міністерство освіти. У самому міністерстві нам повідомили, що сума ця на 2000 рік ледь перевищує мільйон гривень. Тепер там лише руками розводять: що ж залишиться від цих грошей, якщо витрачати їх ще й на масову підготовку підприємців. З огляду на те, що семестр навчання у вузі коштує в середньому три тисячі гривень, а навчити за рік планують, як мінімум, півтори тисячі чоловік, то мільйона навіть і не вистачить... Отака проста арифметика.

Проте, коли готувався матеріал, стало відомо, що гроші на програму вже виділено, і на кожного студента на півроку припадає по 9 тис. грн. Виявляється, у Мінфіні з ентузіазмом поставилися до програми, хоча ще недавно, за словами В.Бессараба, розуміння проблеми не було і грошей давати ніхто не збирався.

Виникає стандартне запитання — з якого дива такий різкий поворот? Гроші, як відомо, підуть у відібрані за конкурсом вузи. Є підозра, що дехто вже зараз знає, хто переможе в цьому конкурсі. Але це лише підозра...

Валерій Бессараб також повідомив, що видатки на навчання однієї людини буде «по-братньому» розділено між усіма учасниками процесу. Більшу їх частину (близько 60%) візьме на себе держава. Решту грошей виділятимуть місцеві бюджети, залежно від місця «дислокації» підприємства, установи, організації (близько 30%), і саме підприємство, яке, крім усього іншого, платитиме відсутньому начальнику середню зарплату протягом усього періоду його навчання.

Це стосовно навчання в Україні. Тепер — про головне. Стажування за кордоном, як відомо, — річ дорога, вартість її реалізації втричі перевищує суму затрат у середині країни. Тож допомога країн- донорів, з якими нині ведуть переговори, буде, як очікується, безплатною. В управлінні розвитку ринків і секторальних перетворень вважають, що гроші на програму можуть бути виділені з загальної суми технічної допомоги Україні. Сума ця становить у середньому 0 млн. за рік, тоді як на реалізацію «підприємницького» проекту буде потрібно —9 млн. Варто лише перерозподілити ці гроші — і Заходу не доведеться виділяти додаткові кошти...

До речі, погляди на стажування за кордоном у «наших» і «їхніх» чиновників істотно різняться. Якщо для тих-таки німців таке стажування — лише «причіп до основного поїзда», а головне — це навчання в Україні, то в українських чиновників (склалося таке враження) інші пріоритети. Для них, схоже, важливіше не навчити людей чогось тут, а направити їх куди-небудь... Хоч і для їхнього ж добра.

Розробка програми та її затвердження — за Кабінетом міністрів. Залежно від оперативності, реалізація проекту може розпочатися в січні-лютому 2001 року. А коли вже дадуть старт, можна буде починати вести офіційні переговори з іншими державами.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74