БУВ БИ ХЛІБ, А ПРИКЛАСТИСЯ Є КОМУ

Володимир Чопенко 28 липня 2000, 00:00

Читайте також

Задовго до жнив обійшов майже всіх наших агроГлоб: ну то як, будемо з хлібом? Нічим оракули не порадували — лише розбурхали колишні тривоги неврожаєм. То посіяли не під тією зорею, то підгодівлю озимих зробили не в тій фазі Місяця... Не щастить з цими агрогороскопами! «Так ви хоч зурочення зніміть! Четвертий рік поспіль природа знущається над Україною...» Не знімається, кажуть. Це Господнє покарання за убогість розуму. А я не вірю цим песимістам! Не може бути, щоб країна, яка в минулі роки виробляла 50 млн. тонн зерна, скотилася до межі, коли хліба окраєць і той пополам.

МИ ЛІЧИЛИ, ...ЧИЛИ, ...ЧИЛИ

Отже, оракулів-ворожок з їхньою чорною аурою не беремо до уваги. Залишається вірити речитативам уряду й агроміністрів, котрі змінюються з калейдоскопічною швидкістю: Україна буде з хлібом! Для більшої значущості державні мужі ще й цифрочку назвуть — загальний валовий врожай, а половинка його — продовольче зерно. Лічу-лічу, не стикується. Не один рік поспіль.

Взагалі-то вести облік зерна в Україні — справа непроста. І не тільки через розбіжність між намірами і післяжнивними підсумками. Не все, виявляється, підвладне й статистиці. З її уваги випадає так званий урядовий «стратегічний» або «мобілізаційний резерв». Розмір цього «нз» — таємниця за сімома замками, але, з огляду на економічну ситуацію і орієнтовну місткість сховищ і хлібних баз, можна припустити, що він становить близько 2,5 млн. тонн. Є ще якісь заначки, але ми не заглиблюватимемося в ці «схрони», а займемося арифметикою того, що лежить на поверхні.

Треба сказати, що навіть після ліквідації держзамовлення держава не випустила віжки на зерновому ринку. У сумнозвісному 1998 році уряд уклав чимало контрактів, за якими держава виступала гарантом. При цьому як забезпечення контракту чи форма розрахунку за ним використовувалося зерно, що має бути власністю держави. Не «оголошуватиму весь список», назву лише деякі з зернових зобов’язань Кабміну: для придбання 1049 комбайнів «Джон Дір» — 626 тис. тонн продовольчого зерна, комбайнів «Кейс» — 545 тис. тонн продовольчого зерна, формування Державного інтервенційного фонду зерна — 600 тис. тонн... Згідно з постановами Кабінету міністрів та іншими рішеннями органів виконавчої влади, загальна сума держзобов’язань з урахуванням боргів минулих років із врожаю 1998 року — 10 млн. тонн зерна. Це в 1,7 раза більше, ніж держзамовлення 1997 року. Таким чином, держава через зобов’язання вилучала з ринку десь 70% товарного зерна, із них — 83% продовольчого і 17 — фуражного.

Ці показники дуже важливі з огляду на те, що з прогнозованих навесні 1998-го Міністерством агропромислового комплексу 38,2 млн. тонн зерна насправді восени виявилося набагато менше — 26,5. Тобто держава для покриття вказаних вище гарантійних зобов’язань повністю підім’яла під себе зерновий ринок, обмеживши тим самим вільний доступ до нього недержавних торговців — більш вигідних партнерів для селян.

Таке втручання особливо негативно позначилося на процесі ціноутворення. Частина зерна, що залишається за межами держзобов’язань, настільки мізерна, що ціни на нього не відповідають поняттю реальних ринкових цін.

Мало що змінив і рік 1999-й. На початку жнив прогнозувалося виробити 29 млн. тонн зерна, фактично зібрано 24,6. Хлібофуражний баланс начебто не такий уже й критичний. Але вже в листопаді- грудні окремі області почали клопотатися перед Президентом і урядом про виділення з державних резервів продовольчого зерна для забезпечення населення хлібом. Під час ретельної ревізії з’ясувалося, що 6,3 млн. тонн зерна, левова частка якого — продовольче, опинилися за межами України. Прибуток — 392 млн. доларів — осів на рахунках недержавних суб’єктів підприємницької діяльності. Крім того, через організаційні прорахунки під час збирання ранніх зернових культур було втрачено майже 4 млн. тонн зерна. Таким чином, національні засіки вичерпалися. Як їх поповнити? Ясна річ, за рахунок урожаю- 2000, застосувавши «авторські» нововведення, що відсікають рух зерна в «неправильному» напрямку.

Стартували цього року — принаймні, на словах — ми непогано. Наприкінці травня, виступаючи у Львові, міністр аграрної політики Іван Кириленко «засвітив» цифру: поточного року прогнозується одержати 26 млн. тонн зерна, у тому числі не менше 15 — продовольчого. Але вже тоді було зрозуміло, що внесення недостатньої кількості добрив у попередні роки й особливо нинішнього негативно позначиться на рівні врожаю основної культури — озимої пшениці. Майже в усіх областях посіви заполонили шкідники й обсіли хвороби. Приплюсуйте до цього природні аномалії. Цифра зернового валу, звісно, схудла і стала ніби обережнішою, менш конкретною: не гірша, ніж торік, на рівні 1999-го... Ближче до врожаю вона конкретизувалася й нині фігурує в такому вигляді: валовий збір зернових культур — 24,4 млн. тонн, у тому числі озимої пшениці — 11,2 млн. З урахуванням озимої та ярової пшениці, жита, гречки й інших продовольчих культур плануєтьсяодержати не менше 14 млн. тонн продовольчого зерна. Загальна ж потреба України в ньому становить 8 млн. тонн і насіннєвий фонд — 2,1 млн. тонн.

Здавалося б, немає ніяких підстав для хвилювань: засиплемо, забезпечимо, нагодуємо! Однак... Ще навесні, оцінивши стан посівів, деякі експерти дійшли таки вбивчих для країни висновків: майже 80% зерна швидше за все буде фуражним, тобто придатним лише на корм худобі.

Яка ситуація зараз? Практично в усіх регіонах України, зайнятих збиранням ранніх зернових, урожайність пшениці низька: у середньому по 19,8 центнера зернових з гектара (1999 року — 23,7 ц/га, 1998-го — 20,8 ц/га). Найбільш «приземлена» вона в Полтавській (10 ц/га) і Донецькій (14 ц/га) областях. Нижчі за свої потенційні можливості нині колоскові в Одеській області — 19,5 ц/га (1999 року — 24,9), Миколаївській — 16,7 (21,9), Херсонській — 19,6 ц/га (22). На думку більшої частини операторів ринку, якість зібраної пшениці в основному відповідатиме фуражній пшениці чи, в кращому випадку, пшениці четвертого класу. Отже, прогноз МінАП доведеться вкотре підкоригувати в бік зменшення.

Тим більше, за зернофуражними балансами, поданими областями, видно, що в дев’яти регіонах виробництво зерна порівняно з 1999 роком зменшиться, у тому числі озимої пшениці — в 12 областях. Для забезпечення власних потреб із врожаю 2000 року не вистачає 1,7 млн. тонн продовольчого зерна. Дефіцит планується перекрити за рахунок закупівель у більш щедрих на врожай областях, але їх, з огляду на звітність, не так вже й багато. Підкреслю: це попередні дані. Дай Боже, щоб вони змінилися в кращий бік, але диво в такій галузі, як агросектор, — рідкість. Тому й прогноз про ймовірний імпорт зерна в обсязі 450 тис. тонн — до речі, найбільший за останні п’ять років — може зрости в 1,5—2 рази.

Усі ці тонни, відсотки можуть таки змінитися, адже йдеться поки що про той хліб, який в полі або, принаймні, — на току, але не в коморі. Довести жнива до «сховищних» кондицій має зерносушильне й зерноочисне господарство. У цілому по Україні не завершено ремонт 26% зерноочисних машин, а в Чернігівській і Черкаській областях — 61, Харківській — 62%. Але втрати можливі й під дахом. У зв’язку з реорганізацією системи хлібопродуктів більшістю хлібоприймальних і зернопереробних підприємств управляють приватники. Аби заощадити фінанси й отримати високі прибутки, їх керівники не вкладають гроші в розвиток матеріально-технічної бази. Звідси — й різке зниження якості зерна, і втрати. За оперативними даними взагалі не здійснюватиметься знезаражування складських приміщень у дев’яти областях. Загалом нинішнього року цю процедуру пройдуть лише 5% зерносховищ.

Аби бодай чимось прикрити вбогі зернові потоки, всерйоз заговорили про хліб-2001, програму нарощування виробництва зерна і т.д. Головне — накреслити орієнтири, яких раніше також було видимо- невидимо. Але всі ці трасери через деякий час зливалися в одну суцільну лінію, яка веде не на український чорнозем, а до пустель Аравії. Але ж вітчизняних Мойсеїв у нас не густо. Під врожай 2001 року планується засіяти озимими 8,4 млн. гектарів, у тому числі на зерно — 7,9 (торік відповідно 7,9 млн. га та 7,4). Зараз, як ніколи, дуже гостро постала проблема високоякісного насіннєвого фонду. Потреба в ньому становить майже 2,1 млн. тонн. Нестачу його обсягом 119,1 тис. тонн відчувають 15 областей. Особливо критична ситуація склалася в Луганській, Харківській, Полтавській і Донецькій областях. Окремі регіони планують використовувати для сівби насіння масових репродукцій — Кіровоградська (25%), Миколаївська (21%), що, звісно ж, позначиться згодом на врожайності.

Істотний мінус — відсутність речовин для протруєння і біостимуляторів. Потреба в препаратах для обробки насіння обчислюється 2610 тоннами, є — 120 (4%).

Але, якщо за великим рахунком, то настав час серйозно зайнятися родючістю грунту, хімізацією й меліорацією, трансформацією угідь аж до зменшення орних земель на 10 млн. гектарів. Напівзаходами ми свідомо підводимо себе до «незадовільно» з предмету «зернове господарство».

Захід Сонця вручну?

Але не тільки відкат у зерновиробництві непокоїть уряд. Пригадаймо цифру — 6,3 млн. тонн. Саме стільки зерна тогорічного врожаю витекло за кордон завдяки комерційним структурам. Як зізнався на прес-конференції віце-прем’єр Михайло Гладій, «останні два роки ринок зерна практично не регулювався, внутрішній — не контролювався. Через те, що був відсутній відповідний контроль, не було стимулу для реалізації зерна в середині держави, у нас виникали певні проблеми». Задекларувавши прозорість і відкритість ринку, ліквідацію торгової завіси, держчиновники почали гарячково шукати архімедові важелі впливу на точку опори — зерно. Дедалі виразніше й частіше заговорили про продовольчу безпеку.

Спочатку вийшов наказ «трьох» — Держкомстату, МінАП і Держкомзему «Про вдосконалювання системи статистичної звітності в сільському господарстві України», датований 26 квітня ц.р. Під безневинними, на перший погляд, пунктами 4.2 і 4.3 читаємо: «Розробити до 1 червня поточного року програму і порядок організації обстеження врожайності основних сільськогосподарських культур і виробництва продукції на земельних ділянках (паях), наданих громадянам і сільськогосподарським підприємствам... Розробити і затвердити до 1 липня поточного року методологію проведення оперативних розрахунків фактичних і прогнозних показників врожаю основних сільськогосподарських культур у всіх категоріях господарств». Задовго до жнив у цейсівські біноклі розглядалася кожна сотка землі, байдуже чия вона — ЗАТівська, ТОВівська, фермерська або присадибна. Кожен земельний наділ, а відтак і кожен кілограм зерна з нього, має «працювати» на державу. Все має бути обліковано! Хоч як це не дивно, але досі в Україні була відсутня достовірна система обліку продовольчого зерна. По насінню та фуражу статистика велася, а по «хлібові» — ні.

На 2000 рік заплановано обстеження сільськогосподарських підприємств усіх форм власності, насамперед приватних формувань, щодо врожайності основних сільськогосподарських культур. Воно й зрозуміло. Останнім часом виникла потреба в більш повній оперативній інформації про виробництво продукції рослинництва в усіх категоріях господарств у період збирання врожаю. Відсутність таких даних по господарствах приватного сектору і сільськогосподарських підприємствах не дає змогу побачити динаміку загального виробництва.

Але впорядкування статистики — це прелюдія до великої фуги. Крилата фраза з російської пісні «Раньше думай о Родине...» могла б стати епіграфом до указу Президента «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку». Ним передбачається прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, створення умов для надійного ресурсного забезпечення виробництва та реалізації сільгосппродукції й продовольства. У документі говориться, що уряд і місцеві адміністрації мають забезпечити закупівлю сільгосппродукції для потреб держави та регіонів, збільшити обсяги її закупівлі на біржовому ринку за форвардними контрактами, а також чітко дотримуватися законодавства про обмеження монополізму й недопущення недобросовісної конкуренції.

Останній аграрний указ Президента — «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна». Про нього, подейкують, знали не всі навіть у Кабміні, не кажучи вже про погодження-консультації з управлінням координації здійснення аграрної політики Кабміну. А якби вони відбулися, можливо, й не ряснів би президентський документ деякими алогізмами. Але навіть якби мені наказали: «Намалюй це чорним!» — нізащо не погодився б гудити указ. Він важливий, потрібний і, як кажуть, своєчасний. Хоча... Якби з’явився він минулої осені, коли підрахували всіх «курчат», або набагато раніше, коли ще Павло Гайдуцький, будучи міністром АПК, пропонував запровадити велику частину положень теперішнього указу, в тому числі й заставні ціни на зерно, можливо, ми б ухилилися від критичного жала прибічників «каламутного» ринку. Та що там трейдери?! Міжнародні фінансові інститути, країни ЄС вибухнули обуренням відразу ж після виходу указу.

Ярлики найрізноманітніші: від грубого втручання держави в зерновий ринок, ручного управління аграрним сектором, кабалою селян — до най-най... Є від чого журитися. Здається, закінчилася «лафа» безвізового вивезення українського зерна. «Вжити заходів щодо запровадження порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними й зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах» — один із пунктів указу. До речі, це успішно практикувалося в 1995—96 роках, коли всі експортні контракти здійснювалися виключно через біржі й там само реєструвалися. А нині не тільки суб’єкти підприємницької діяльності мають «засвітитися» на біржі, а й селянин, вирішивши продати тонну-другу. Щоб держава могла відстежити: почім і куди перемістилося зерно? Головними в цьому документі є заставні ціни на зерно з правом гарантії продавати його за реальними цінами. Отже, товаровиробник має всі права на дельту — різницю в цінах, яку колись заробляли трейдери.

— Держава гарантує незбиткове виробництво головної стратегічної культури — пшениці, — коментує указ Іван Кириленко, міністр аграрної політики. — Механізм заставної ціни: собівартість плюс 10—15% рентабельності. За такою ціною держава закуповує хлібний ресурс у товаровиробника, максимум на вісім місяців. Створюється сприятлива кон’юнктура ринку — виробник забирає зерно з елеватора і продає дорожче, повертаючи державі заставну ціну, а елеватору — гроші за сушіння, зберігання. Немає такої можливості, приміром, через надвиробництво, але держава вже купила продукцію, забезпечивши виробникові прибуток. Ми орієнтуємо наш біржовий ринок на досить високі ціни. Монопольно низька ціна — це рух зерна не в тому напрямку, просто «за бугор». Сподіваємося, що світова ціна цього року підніметься вище 110 доларів за тонну, з огляду на недобір зернових у Росії, Чехії, Німеччині, Румунії, Угорщині. Тому відразу після жнив зберемо представників наших бірж, щоб зорієнтувати їх, якими все ж таки мають бути ціни на зерно. Щоб на перших етапах мати мобільний рух зерна всередині України.

Для мене, як міністра, питання заставних цін — це світова практика. Треба зробити так, щоб стратегічні культури ніколи не були збитковими для селянина. А держава може піти на збитки, тому що це — хліб. Вона завжди може підняти ціну на інший товар. Спирт, приміром, дає зростання в 40 разів. А спиртзаводи — повністю державні. На борошні досягається подвійне збільшення...

Слідом за указом з’являться постанови Кабміну «Про порядок запровадження механізму заставної закупівлі зерна в сільськогосподарських товаровиробників», «Про затвердження заставних цін на зернові культури», «Про порядок декларування суб’єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, які зберігаються ними». Але багато чого залишається незрозумілим. Поки що не визначилися з обсягами закупівель по заставних цінах. Хтось вважає 100 тис. тонн добрим початком, а хтось і на півмільйона розраховує. Але все це коштує чималих грошей, причому бюджетних. Поточного року на ці цілі не передбачено ні копійки. Виходить, треба сподіватися на кредити, на які не поспішають розщедрюватися комерційні банки. Головне, щоб післяуказний азарт не згас...

За останні три роки з ініціативи галузевого міністерства прийнято понад 30 урядових рішень з окремих питань продовольчого ринку. Чи розв’язали вони проблему комплексно? Яка їхня віддача? Взяти хоча б постанову Кабміну від 24.09.97 №1062 «Про подальший розвиток ринку зерна в Україні», що благословила створення Державного інтервенційного фонду стабілізації зернового ринку в Україні у складі Державної акціонерної компанії «Хліб України». Планувалося з допомогою закупівельних операцій вилучати з ринку у врожайні роки певну кількість продовольчого та фуражного зерна, стабілізувати на короткий термін ринок шляхом скорочення пропозиції відразу ж після збирання врожаю, а в неврожайні роки — викидати на ринок партії зерна та підтримувати рівень ринкових цін усередині країни на стабільному рівні, запобігаючи тим самим збиткам як виробників, так і споживачів. «Дійовість» інтервенції ми, споживачі, вже відчули на подорожчанні хлібобулочних виробів. Чи принесе полегшення «зерновий» указ?

Лихо в тім, що керівники різного рангу читають його по-різному. І тлумачать також досить вільно. У документі написано: «недопущення обмежень на міжрегіональні закупівлі зерна й адміністративного втручання...» Але оператори ринку вже наштовхуються на заборони та своєрідні табу. В АР Крим запроваджено щось на кшталт черговості розрахунків, але навіть у тих областях, де цього поки що немає, керівництво наполягає на пріоритетності задоволення внутрішніх потреб. При цьому не слід очікувати, що середній ланці управлінців вдасться проігнорувати ці настрої. Отже, різниця лише в імовірному механізмі створення в областях зернових «автономій». В Одеській області здавачі зіткнулися з тим, що елеватори відмовляються відпускати їм ними ж здане на збереження зерно. Основна причина відмови, за словами директорів ХПП, — селекторна нарада в МінАП, на якій їм рекомендували обмежити до 1 вересня (дати підбиття підсумків жнив) вивезення зернових.

Шлагбауми — інструмент не ринковий, але, як сказали мені люди обізнані, губернаторів за них не знімають. А якщо й звільняють, то за нестачу хліба. Тому кожний прагне будь-якими шляхами — праведними й грішними — спочатку засипати регіональні засіки. А конкурентів вистачає. Заїжджі поляки в Одеській області готові платити 1000 гривень готівкою за тонну «гарячої» пшениці, тобто прямо з бункера комбайна, угорці — ще дорожче.

Бум ще не досяг апогею. Треба враховувати, що близько 50—60% урожаю-2000 вже куплено повністю за надані матеріальні ресурси. На іншу частину бажаючих більш ніж досить. Не виключено, що у «бойові дії» втягнуть і відносно вільні ресурси зерна, одержані в рахунок натуральної оплати праці в господарствах (3,8 млн. тонн), орендної плати за земельні ділянки (паї) — (2,2 млн. тонн), фіксованого податку (680 тис. тонн), для погашення банківських кредитів (660 тис. тонн), нагромаджених боргів (5,6 млн.тонн). Судячи з цифр, проблем під час формування мобільних запасів начебто бути не повинно.

І насамкінець про вже згадуваний алогізм в останньому указі. Воно, звісно ж, добре: стабілізувати й нарощувати... Соціалістичний принцип! Але екстраполювати його в нинішні умови, та ще й у виробництво зерна, не наважився б не тільки бакалавр або магістр, а й власник професорської мантії. Так, стабілізація необхідна! Проте негативні наслідки сезонних кон’юнктурних коливань обсягів продажу та цін на зерно слід долати не заставними закупівлями, а саме стабілізацією виробництва в межах попиту на цю продукцію на внутрішньому й зовнішньому ринках, механізмом узгодження попиту-пропозиції. До такої ідилії нам далеко, оскільки в середньому по Україні варіація виробництва зерна становить 18— 22%. Жодна держава світу не проводила інтервенції продукції, не закуповувала її, не стабілізувавши виробництво. І тільки після цього починала працювати (не нарощуючи!) з маленькими відхиленнями у виробництві того або іншого продукту. Пригадаймо, коли в країнах ЄС не було ринку збуту тваринницької продукції, вони складували її в холодильниках, щоб утримати ціну. Так, це було вельми накладно. Але навіть четверта частина продукції, яка зберігалася, давала на порядок більше користі, зважаючи на завантаженість роботою інфраструктури, яка обслуговує фермерів, переробників, податки і т.д. До цього нам також не вистачить рук дотягтися.

Здається, ми всерйоз зайнялися зерном. З Богом! Буде хліб — буде й до хліба... Був би хліб, а прикластися до нього є кому. О-о-ндечки скільки ротів!

Володимир ЧОПЕНКО
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74