КИТАЙСЬКА ХАТИНКА НА КУРЯЧИХ НІЖКАХ

Мабуть, не всі американські бізнесмени добре знають російські народні казки, інакше вони хором скандували б: «Хатинко-хатинко, повернися до мене передом, а до всіх інших — задом».

Утім, є компанії в американських поселеннях, які опинилися на китайському ринку без зайвих витрат на пошуки цих дверей. Приміром, Eastman Kodak Co., яка ще два роки тому почала надзвичайно агресивну кампанію проникнення на заповітну територію. 1998 року Джордж Фішер, тодішній виконавчий директор, запропонував інвестувати 1,2 мільярда доларів у спільні підприємства, створені на базі трьох державних підприємств з випуску кіно- і фотоплівки, що загрузли в боргах. Правда, для цього китайська держава мала заборонити іншим іноземним виробникам плівки організовувати CП на території Китаю аж до 2002 року. Уникнувши, таким чином, необхідності платити мільярди доларів тарифів на імпорт, Kodak залишив своїх основних конкурентів далеко позаду. За результатами маркетингових досліджень, частка цієї компанії на китайському ринку становить 47,9 відсотка, тоді як частка її основного конкурента — Fuji Photo Film, що раніше домінував у КНР, скоротилася до 40,4 відсотка, а найбільший із вітчизняних виробників плівки — Lucky Film Corp., задовольняється лише 8,1 відсотка. Зате тепер представники Kodak виявилися мало не найактивнішими прихильниками налагодження нормальних торговельних відносин між Китаєм і західним світом.

Особливо нервують, шукаючи двері на китайський ринок, представники страхових компаній. Сі Штернберг, голова New York Life Insurance Co., провів у Китаї цілий тиждень, намагаючись визначити, з ким із чиновників і з якими структурами потрібно налагодити контакти, аби його компанія була серед перших у черзі по ліцензію на ведення бізнесу в Китаї. Побувавши в усіх важливих, з його точки зору, кабінетах, він так і не збагнув, у чому загалом полягатиме процес видачі такої ліцензії. Правда, однією з умов для вступу у ВТО була обіцянка китайської влади опублікувати всі правила та розпорядження, які регулюють торгівлю й підприємництво, а також розробити чіткі та прозорі механізми отримання відповідних ліцензій. Проте з урахуванням того, що практично кожна американська страхова компанія не приховує свого прагнення мати доступ на китайський ринок, у боротьбі за право першими вийти на нього згодяться будь-які засоби. Тим паче, що часу для їх (засобів) творчого застосування ще вистачає: очікується, що цілковита прозорість у країні настане лише 2005 року.

Пан Штернберг згадує феноменальний успіх American Group Inc., якій вдалося одержати ліцензію на роботу в Шанхаї ще 1993 року. Доти ніхто в Китаї не пропонував довічного страхування, і китайська влада вважала цю послугу безперспективною. До того ж американська компанія пообіцяла виплачувати своїм китайським агентам до 40 відсотків вкладів, отриманих за перший рік дії договору. Небачена популярність, яку завоювала ця послуга, призвела до того, що вклади за цією статею щороку збільшувалися майже в півтора раза, і тепер кожна китайська страхова компанія обов’язково пропонує своїм клієнтам аналогічну послугу.

Відразу ж після вступу Китаю до ВТО іноземним страховим компаніям буде надано право безпосередньо здійснювати свою діяльність у трьох китайських містах. А ще через три роки пообіцяли зняти всі обмеження на діяльність іноземних компаній. І хоча темпи зростання обсягів страхових платежів за останні роки дещо знизилися і досягають лише 10 відсотків на рік, за західними мірками вони вважаються надзвичайно високими. Адже ж у Китаї на зміну безплатній медицині йде страхова, тож аналітики чекають нового, ще більшого пожвавлення страхового бізнесу.

Не меншого пожвавлення очікують і на фондових ринках країни. П’ять основних індексів китайського фондового ринку виросли з початку року в середньому на 25 відсотків, що є найкращим показником по всіх фондових ринках світу. Для порівняння, «найудатніший» цього року з американських індексів — Standard&Poor’s — може похвалитися лише 7-відсотковим приростом. Поки що іноземці мають доступ на дуже незначну частину фондового ринку Китаю, найбільшого в Азії після японського. Їм дозволено брати участь у торгах по акціях класу B, номінованих в американських і гонконгських доларах, якими торгують у Шанхаї та Шеньчжені. Ціни акцій ростуть, як на дріжджах, поки що тільки в очікуванні іноземних інвестицій, які обіцяють ще більше зростання китайської економіки.

Безсумнівно, китайські чиновники не втратять свого шансу зняти останню пінку з каламутних процесів ліцензування й державного регулювання. Зате потім, після повного й остаточного відкриття свого ринку, вони зможуть почати кар’єру удатних бізнесменів, котрі тішаться перевагами вільної ринкової економіки. І чи велика біда, що період початкового нагромадження капіталу в них мав явно відчутний соціалістичний присмак...