КОЛУМБІЙСЬКА МАФІЯ НЕ КОРИСТУЄТЬСЯ КОДОВАНИМИ РАХУНКАМИ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ ІНТЕРВ’Ю З НАРОДНИМ ДЕПУТАТОМ УКРАЇНИ, ЧЛЕНОМ КОМІТЕТУ ВР З ПИТАНЬ ФІНАНСІВ І БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕОНІДОМ ЧЕРНОВЕЦЬКИМ

Костянтин Зимін 28 липня 2000, 00:00

Читайте також

— Я пам’ятаю ваші статті в одній із газет, де ви стверджували, що кодовані рахунки в Україні надійніші, ніж у Швейцарії. До речі, ці публікації тоді дуже зацікавили читачів. То як справи, пане Черновецький? Ви не розчаровані в кодованих рахунках і досі вважаєте, що вони є надійним засобом захисту вкладів?

— Справді, я пам’ятаю наші публікації про кодовані рахунки, пам’ятаю, що одержав багато листів — без підписів, де мене просили продовжити цю тему, розповісти докладніше про таємниці банківських спецслужб. Дехто мене тоді звинувачував, що я свідомо дезінформую порядних людей. Ну, стосовно навмисного дезінформування порядних людей скажу відразу: я — людина загалом-то гаряча й мені хочеться викликати кривдника на дуель. Я прожив майже 50 років і спілкувався з десятками, сотнями тисяч людей у своєму житті, особливо щодо бізнесу й політики. І навряд чи знайдеться в Україні хоч одна людина, котра могла б сказати, що я вчинив не по совісті. Тобто цієї проблеми немає. Я кажу правду.

Відносно кодованих рахунків? Повторюся. Основна ідея, закладена Президентом України в указ «Про кодовані рахунки», — це залучення додаткових інвестицій в економіку. Тож і ми в банку ставимося до кодованих рахунків саме як до важливого каналу надходження валюти в Україну. Це головне завдання кодованих рахунків, так би мовити, макроекономічне. А на мікрорівні закладена в указі ідея кодованих рахунків — це 100-відсоткове збереження таємниці вкладу, інкогніто вкладника.

Отож і як народний депутат, і як патріот, коли хочете, і як один з «найстаріших» підприємців, і як юрист (до речі, навіть заслужений юрист, є в мене й таке звання) я розумію, що, перебуваючи «біля керма банку», я мушу всіма правовими засобами захистити таємницю вкладів, бо це і є головне завдання, поставлене Президентом в указі.

До 1998 року, коли діяли анонімні рахунки, цим каналом тільки через банки України пройшло 3 млрд. доларів інвестицій. Правда, потім вони благополучно повернулися туди ж, звідки прийшли, але я кладу це на совість тих посадових осіб, котрі щодня виступали у пресі з заявами про «нечисту» природу цих грошей і переконували в цьому Президента України. Тобто пішли вони від нас через страх, через невпевненість їхніх власників, оскільки на цю тему було дуже багато публікацій. Нині ситуація кардинально інакша, гроші на кодованих рахунках затримуються, і на сьогоднішній день інвестиції, що надійшли через систему кодованих рахунків в економіку України, вже перевищили інвестиції МВФ та всіх інших міжнародних організацій разом узятих. І це не «брудні гроші», бо за всю історію існування конфіденційних рахунків в Україні не було жодного випадку, коли б ми мали справу з таким явищем. Бо в умовах, в яких сьогодні ведеться бізнес в Україні, а це умови, ніде правди діти, корупції та всіляких зловживань чиновників різних мастей, вести бізнес в Україні не може навіть колумбійська мафія — тільки місцеві підприємці. Тобто ми, доморощені, котрі знають, як і за якими правилами приймати бій. Ну, це більше з царини емоцій.

— Що змінилося з кодованими рахунками саме в «Правекс-банку»?

— По-перше, ми значно збільшили клієнтську базу, хвала Господу, і найголовніше — прогресували в бік конфіденційності, і це дуже добре відчувають наші клієнти. До речі, сьогодні конфіденційність у банківських операціях гарантується, на жаль, тільки кожним конкретним банком, його спроможністю «тримати удар». «Правекс-банк» цілком відповідає, на мій погляд, цим вимогам. Хоча, за великим рахунком, не банки, а держава повинна була б перейматися збереженням банківської таємниці.

Що я хочу сказати? Для того, щоб в Україні були стовідсоткові гарантії захисту банківської таємниці, необхідно прийняти відповідний закон, який за її розголошення передбачав би суворе покарання, аж до позбавлення волі тих, хто намагається цією таємницею незаконно оволодіти чи незаконно її розголошує. І такі закони є в усіх демократичних країнах.

До речі, кілька тижнів тому я як народний депутат звернувся в посольства всіх європейських країн із проханням надіслати свої закони про банківську таємницю з метою їх аналізу і впровадження в Україні. Відгукнулися поки що тільки Швейцарія і Латвія. Зараз ці закони перекладають, а най- ближчим часом я планую подати вже наш варіант такого закону в парламент.

Ще раз повторюся, що сьогодні в країнах колишнього СРСР вести бізнес за всіма правилами не може ніхто. І чесно, за великим рахунком, не живе, як свідчить практика, в цих країнах ніхто — від двірника до міністра. Тож до з’ясування філософської істини, хто в першу чергу повинен жити правильно, міністр чи двірник, і не одержувати додаткового заробітку, і не брати участі в бізнесі, перебуваючи на держслужбі, ми будемо всіляко зміцнювати банківську таємницю, навіть через лобіювання відповідних законів у Верховній Раді — це моя і багатьох таких, як я, принципова позиція.

Тепер стосовно нашої правексівської практики: чи справді ми зберігаємо банківську таємницю і працюємо в цьому напрямі краще, приміром, ніж у Швейцарії, коли вже вам так хочеться провести нашу розмову на прикладі цієї країни.

Справді, цілком відповідально заявляю, що сьогодні, приміром, у Швейцарії, а в інших європейських державах поготів, є закон, аналогічний недавній постанові Національного банку України, про те, що коли банки мають найменші підозри про якісь негативні дії свого клієнта, вони мають право (у нас, правда, написано «зобов’язаний», а в них — «мають право») повідомляти про це спецслужби. Правда, європейські банкіри, будучи законослухняними, тлумачать положення закону про те, що вони мають право, як обов’язок і на повну котушку «стукають» на своїх клієнтів, особливо з країн колишнього СРСР, Югославії, країн Африки, Латинської Америки й інших, де існує тотальна корупція. Але в Європі це нормально, оскільки спецслужби не мають практики використання цієї інформації не за призначенням і під страхом кримінальної відповідальності не мають права її розголошувати.

А стосовно нашої країни й інших країн СНД, то тут практика в більшості випадків протилежна, і хвала Господу, що такого закону немає. Є дуже багато інших законів, які неоднозначно трактують збереження банківської таємниці, але це вже питання іншого порядку.

Відносно кодованих рахунків, які сьогодні дозволено відкривати в Україні.

Я хотів би сказати, що за весь період нашої роботи і з анонімними, і з кодованими рахунками ми мали тисячі клієнтів, і не було жодного випадку — клієнти це прочитають і не дадуть, як то кажуть, збрехати, — щоб ми «засвітили» нашого клієнта, попри ті цифри, про які я говорив.

Ну, по-перше, дізнатися про клієнта і зажадати інформацію щодо кодованого рахунку можна лише тоді, коли достеменно відомо, що такий рахунок існує, тож ми кажемо клієнту: якщо базікатимеш, то сам на себе й наведеш або родичів, або ворогів, або спецслужби, а нас не звинувачуй, тому не телефонуй нам з оселі, з роботи, з тих місць, де ти вже можеш перебувати «під ковпаком». Не говори про це нікому, крім дружини, бо якщо ти і їй не скажеш і з тобою щось станеться, твої гроші дуже довго ніхто не отримає, та й загалом не отримає, поки не дізнається, де вони лежать. Тобто комусь сказати потрібно. Одному.

До речі, щодо випадків несподіваних нальотів і ненормативних запитань, ми відпрацювали чітку концепцію відповідей, які, практично в дусі указу Президента України, не дають змоги нічого певного сказати про клієнта. А технічно ми конспіруємо клієнта таким чином, що рівно через три-п’ять хвилин після того, як рахунок відкрито і клієнт засвоїв усі правила конфіденційного користування ним, документи про це від банківського офіцера йдуть у секретний відділ, а де саме він, не знаю навіть я.

Щодо клієнта, то ми переконалися: загалом у 99,9% випадків — це «наша» чесна людина, українець, котрий із якихось причин, заробляючи, потребує конфіденційного каналу інвестування, не довіряє інформацію про свої гроші офіційним органам. Гроші вкладає в економіку України, і нічого більше.

Ясна річ, ми прогресуємо. І сьогодні піднесення економіки в Україні й можливість не ходити з простягнутою рукою по міжнародних фінансових інституціях — багато в чому завдячують таємним рахункам.

Я вважаю цей указ одним із видатних у системі аналогічних указів Президента України.

Стосовно питань витікання інформації через «людські ресурси», тут ми дуже серйозно перевіряємо своїх співробітників, і за 10 років роботи не мали жодного «стукача».

Я хотів би розповісти, які нові можливості ведення кодованих рахунків уже є, і ними цілком можна скористатися.

По-перше, один із варіантів застосування кодованих рахунків — це легалізація «тіньових» коштів через інші банківські інструменти, цілком законні.

По-друге, це можливість роботи з клієнтами без фізичного контакту. Приміром, по факсу, коли клієнт просто голосом підтверджує певну транзакцію, або просто по телефону.

Крім того, ми розробили суворо конфіденційні правила спілкування клієнтів «Правекс-банку», котрі воліють відкрити кодовані рахунки, з нашими банківськими офіцерами. Ми дуже серйозно ставимося до цієї теми, бо, повторюся, Україні потрібні інвестиції, а не позики, а нашим вітчизняним інвесторам — упевненість у завтрашньому дні.

— А що буде, якщо кодовані рахунки завтра скасують?

— Таке вже було з анонімними рахунками. Їх скасували, та оскільки, відповідно до Конституції України, закони й інші нормативні акти не можуть мати зворотної дії, таємниця наших відносин залишиться таємницею, але вже в історії. Її легалізації не буде ні за яких обставин.

А рахунки кодовані колись зникнуть. Вони виявляться непотрібними, бо Україна стане-таки квітучою європейською державою й інвестори будуть захищені державою, будуть регулярно відзначатися урядовими нагородами, стануть національними героями, будуть оточені турботою всієї держави і почнуть гордо сплачувати високі податки. І не з-під палиці, а з патріотизму. Адже ми всі любимо свою країну.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56